Фронтир або Великий Кордон
Этот пост можно прочитать на русском языке
Поняття "фронтир", як прикордонної смуги, контактної зони між різними народами, уперше було введено в обіг наприкінці ХІХ століття одним з американських вчених для опису історії освоєння просторів американського континенту та впливу цих подій на формування державо- і націотворчих процесів. Відповідно до теорії фронтиру на європейському континенті виокремлювалася схожа контактна зона - Великий Кордон між Заходом і Сходом.
Проходив цей Великий Кордон територією теперішньої України і включав кілька кордонів: антропологічний, соціально-економічний - кочовий і осілий спосіб життя, етноконфесійний - християнство і мусульманство, етнокультурний - культура Заходу і Сходу. Власне, за однією з версій і саме походження назви "Україна", що замінила стародавнє "Русь", і є ніщо інше, як уособлення Великого кордону: Україна - край, країна, прикордоння, околиця одного світу, протиставленого іншому. Українські землі стали передовим форпостом цього кордону щонайменше з XVI ст. століття. Крім усього іншого Україна була і є контактною зоною і в політичному аспекті.
Зазвичай під фронтиром розуміють перш за все контактну зону культур, цивілізацій. Його відмінність від державних кордонів насамперед у відсутності чіткого розмежування - ліній демаркації та делімітації. Територіальні межі фронтиру досить умовні й складаються стихійно, можуть динамічно змінюватися залежно від балансу сил спільнот по обидва його боки. У контексті колонізаційних процесів, освоєння раніше незаселених територій це неминуче веде до певних асиміляційних процесів сусідніх народів.
Не тільки територію України загалом, а й окремі її регіони - Слобідську Україну, Чорне море, Дике поле, Буджак - можна характеризувати як окремі прикордоння. Яскравим прикладом цього виступає регіон Дикого поля - традиційна назва чорноморських степів у XVI-XVII ст. - широка смуга незаселених нічийних земель, які жодне суспільство по різні їхні боки тривалий час було не в змозі поставити під свій надійний контроль. В епоху середньовіччя жодна держава не контролювала цей регіон повністю. Лише з появою такого явища, як козацтво, можна говорити про початок освоєння і подальшої колонізації цього краю.
Географічне положення є найважливішим природописним елементом у політичному житті України з найдавніших часів. Дике поле - регіон, що розділяв турецько-татарські та польсько-литовські території, - став регіоном поселення українського козацтва. Він набув важливого політичного значення - саме тут козацтву вдалося створити самостійну сильну військово-політичну організацію. Подальший занепад татарської держави призвів до розширення колонізаційних процесів і збільшення української національної території до берегів Чорного моря.
Власне, з освоєнням козацтвом степових просторів аж до Чорного моря українська назва "Дике поле", що позначалася на європейських мапах XVII-XVIII ст. як "Dikoia Pole", поступово виходить з ужитку. На початку ХХ ст. у вжиток входять терміни Причорномор'я або Південь українських земель, що означають ті самі території, що й Дике поле.
Епоха змінилася, але поняття фронтир не зникло. Україна продовжує залишатися Великим Кордоном між Заходом і Сходом: етнокультурним, політико-правовим, ментальним і політичним.
Поняття "фронтир", як прикордонної смуги, контактної зони між різними народами, уперше було введено в обіг наприкінці ХІХ століття одним з американських вчених для опису історії освоєння просторів американського континенту та впливу цих подій на формування державо- і націотворчих процесів. Відповідно до теорії фронтиру на європейському континенті виокремлювалася схожа контактна зона - Великий Кордон між Заходом і Сходом.
Проходив цей Великий Кордон територією теперішньої України і включав кілька кордонів: антропологічний, соціально-економічний - кочовий і осілий спосіб життя, етноконфесійний - християнство і мусульманство, етнокультурний - культура Заходу і Сходу. Власне, за однією з версій і саме походження назви "Україна", що замінила стародавнє "Русь", і є ніщо інше, як уособлення Великого кордону: Україна - край, країна, прикордоння, околиця одного світу, протиставленого іншому. Українські землі стали передовим форпостом цього кордону щонайменше з XVI ст. століття. Крім усього іншого Україна була і є контактною зоною і в політичному аспекті.
Зазвичай під фронтиром розуміють перш за все контактну зону культур, цивілізацій. Його відмінність від державних кордонів насамперед у відсутності чіткого розмежування - ліній демаркації та делімітації. Територіальні межі фронтиру досить умовні й складаються стихійно, можуть динамічно змінюватися залежно від балансу сил спільнот по обидва його боки. У контексті колонізаційних процесів, освоєння раніше незаселених територій це неминуче веде до певних асиміляційних процесів сусідніх народів.
Не тільки територію України загалом, а й окремі її регіони - Слобідську Україну, Чорне море, Дике поле, Буджак - можна характеризувати як окремі прикордоння. Яскравим прикладом цього виступає регіон Дикого поля - традиційна назва чорноморських степів у XVI-XVII ст. - широка смуга незаселених нічийних земель, які жодне суспільство по різні їхні боки тривалий час було не в змозі поставити під свій надійний контроль. В епоху середньовіччя жодна держава не контролювала цей регіон повністю. Лише з появою такого явища, як козацтво, можна говорити про початок освоєння і подальшої колонізації цього краю.
Географічне положення є найважливішим природописним елементом у політичному житті України з найдавніших часів. Дике поле - регіон, що розділяв турецько-татарські та польсько-литовські території, - став регіоном поселення українського козацтва. Він набув важливого політичного значення - саме тут козацтву вдалося створити самостійну сильну військово-політичну організацію. Подальший занепад татарської держави призвів до розширення колонізаційних процесів і збільшення української національної території до берегів Чорного моря.
Власне, з освоєнням козацтвом степових просторів аж до Чорного моря українська назва "Дике поле", що позначалася на європейських мапах XVII-XVIII ст. як "Dikoia Pole", поступово виходить з ужитку. На початку ХХ ст. у вжиток входять терміни Причорномор'я або Південь українських земель, що означають ті самі території, що й Дике поле.
Епоха змінилася, але поняття фронтир не зникло. Україна продовжує залишатися Великим Кордоном між Заходом і Сходом: етнокультурним, політико-правовим, ментальним і політичним.