Ніч у товаристві привидів. Чи то мені привиділося?
Вночі чомусь наснився мені Той,КогоНеКличуть. І кликав він мене шукати меч, який сховав Малодобрий невідомо де. Бо ж кожна порядна відьма жінка мусить мати у своему арсеналі не просто там різні чар-зілля та банячки. Є й сильніша зброя, якою не тільки чоловіки завойовуються, а й цілий світ.
Звісно, жінці той світ не потрібен. Вона його завоює зробить так, щоб завоював чоловік. Вона тільки трішечки допоможе.
Виглядав Той,КогоНеКличуть так. В окулярах, але я так розумію, що це мій особистий ЩезБи. Чи то у Львові такі Щезбики?
:)
Ось тут краще його видно :)
Але повернемося до спокуси...
Ми всі знаємо, що у всіх середньовічних містах були такі собі чоловіки, до яких було заборонено торкатися, дружини яких вбиралися краще, ніж дружини бургомістрів, які у вільний від роботи час, прибирали вулиці. Чоловіки ці називалися специфічно - Малодобрими. Мабуть, в якихось документах і вказувалися їх імена та прізвища, мабуть ці чоловіки памятали, як їх хрестили при народженні, так як кликала мама, та як в любовному екстазі називала дружина. Але як тільки він займав цю посаду, його імя було - Малодобрий. Ось він. Справжній, і меч спражній, чесно-чесно. Хто сказав, що жінкам вірити не можна? Та я той меч сама в руках тримала! Ну добре, тримав Малодобрий, але я - доторкнулася.
Робочий "кабінет" його був на Оболоні у Львові. Ага-ага, у Львові є Оболонь. І знаходиться вона... А от не скажу де! :)
Що він робив? Виконував волю Всевишнього та громади міста. Коли він виконував цю волю, на центральній площі міста яблуку не було де впасти - це була одна із розваг для міщан.
Проте після кожної сотої страти меч Малодоброго напивався стільки крові, що ставав тим магічним предметом, горокрастом, сказали би зараз потеромани, який отримував душу. І за допомогою якого можна було завоювати світи, нагнати мор, чуму, всі-всі Біблейні кари.
Отож, той меч він мусив сховати так, щоб його ніхто-ніхто не зміг знайти. Проте, знаємо ми цих чоловіків. І знаємо, як вони ставляться до зброї. Хай навіть це кат, але той меч був його зброєю і певним побратимом, з яким він зжився. То ж ховав він його з тяжким серцем. А після поховання добряче напився і... Хміль розвязав йому язика і він таки повідав комусь, де похований меч.
Після чого в Львові настали чотири страшних роки - 1620-1623 роки - вимерла третина населення міста. Правда чи ні - не знаю....
А ще снився мені цей чоловік, який на фото вгорі. В його товаристві я провела цілий вечір. Розказував мені, що багацько людей завів у Порохову вежу, де бродить привид коменданда та оборонця міста Андрія. От тільки не сказав, скільки людей вивів звідтам. Бо ж завести можна, треба ще й вивести живими-здоровими. Чи Богдан Лозинський (я таки випитала, як його звуть) платить привиду Андрію цікавими туристами? Якщо зайшло 50, а вийшло 49, то хто того одного там рахувати буде? :)
І ще він навчав мене тамувати спрагу за допомогою крові.
- Це така традиція пустельників є. Коли ти довго подорожуєш, на коні, і нема ні краплі води, але пити хочеться. То підрізали вени коням на ногах. Кров не надто смачна, але від спраги рятує, - каже він.
А де він навчився? Каже, у Влада Драко. На підтверждення своїх слів обіцяв показати мені грамоту, підписану графом і навіть привів мені під стіни архіву. Але архів виявився зачиненим. Дивна річ для Львова опівночі, зачинені двері, чи не так? :)
Крім того, на його думку, кожна жінка мусить вміти шити своїм волоссям, щоби в разі, якщо її немудрий але такий коханий чоловік, як от Стефан Томша, перейде дорогу якомусь турецькому паші, після страти могла викупити тіло коханого (разом з головою) і пришити голову до тіла. Мусить тоді коханий ожити. Принаймні, кожен львівянин знає, що коли проводили реконструкцію кладовища святого Онуфрія, де похований Томша і знайшли його запечатану труну, то вона виявилася порожньою. А страту і те, як відскочила голова від тіла, бачили всі-всі львівяни на власні очі. Або принаймні бачили того, хто це бачив.
Дивний сон. Та що тільки не насниться Хтоськові в ніч Всіх Святих (чи Хеловіна). Тим більше, після екскурсії, організованій фірмою Час на мандри та Театром історичної мініатюри. До того ж, я вам не скажу, чи знайшла я меч. Але скажу, що він мені без потреби :)
Якщо не вірите, то хай вам підтвердить оцей, це, мабуть, один із привидів львівських підземель.
Або оцей Ян з Дуклі (його мощі знаходяться в храмі поруч). А це його дух на місці поховання.
Або ось ця смілива панєнка.
А це що? Кайданки якісь... Чого тільки не померещиться у Львові вночі :)
До речі, з Час на мандри я вже їздила в шукати кохання.