Інтелектуальна еліта Украïни чи дрімучий совок?
Що таке українська інтелігенція? На якій підставі окремі інтелектуали оголосили себе зразковими носіями культури? Чи дійсно варто вважати працівників освіти, науки, культури, медицини апріорі лідерами думки і взірцями для наслідування?
На роздуми про маразматичність інтелектуального прошарку населення Украïни мене наштовхнула новина про "лист інтелігенціï Януковичу".
Хуіз інтелігенти.
Якщо ви народилися в Німеччині, Великій Британіï, або нехай там у Зімбабве, скоріше за все вам не збагнути, що таке інтелігенція і не усвідомити, чому варто орієнтуватися на неï у власному стилі мислення, моралі і поведінки. Не через те, що ви, скажімо, дебіл, розпусник або невіглас. Просто весь цивілізований світ і навіть бананові республіки не оперують цим поняттям! Тобто воно є, але на іншій планеті - виключно в радянському архетипі і асоціюється у декого з еталоном моральності високоосвічених людей розумової праці, тому апріорі, шахтар, слюсар або інший робітник, задіяний у фізичній праці, не може вважатися інтелігентом! Але, щоби не бути голослівними, давайте зазирнемо у історію і спробуємо розплутати клубок суспільних стереотипів, і дізнаємося, хуіз справжні інтелігенти, а також звідки вони беруться...
Прийнято вважати, що поняття інтелігенції ввів Цицерон і воно має латинське походження. Intelligens за визначенням останнього - “те, через що душа пізнає сутність речей та навколишнього світу”. Пізніше розуміння терміну інтелігенції трансформувалося не без допомоги філософів Гегеля, історика Гізо, і навіть Маркса та Леніна.
Найбільш близьким це поняття стоїть до груп людей інтелектуальної праці (науковці, вчителі, митці), які історично були носіями незалежних креативних думок, розробниками ідеологічних доктрин, врешті-решт силою, яка оновлює суспільні цінності.
Дослідники явища інтелігенції сходяться на тому, що це виключно російське явище. Початок формування інтелігенції відбувся ще за Петра І, який відкрив західну освіту для росіян. Хресний батько поняття, Боборикін, в ХІХ-му сторіччі вважав, що інтелігенція в Росії - морально-етичний феномен, який об’єднує групу людей “високої розумової та етичної культури”.
Пізніше, в передреволюційний період в Росії критерій розумової праці відійшов на другорядний план, а головними ознаками інтелігентності стали спочатку належність до дворянского стану (за Чеховим) а також соціальні критерії (громадянська позиція).
На початку ХХ сторіччя точилися дискусії про формування окремого класу - інтелігенції, але позакласовий підхід, який передбачав належність до інтелігенції людей з різних прошарків суспільства, не дав вкорінитися даній класифікації допоки товариш Ленін не втюхав суспільству байку про 3 соціальні класи “робочі-(інтелігенція прокладка)-пани”.
Радянська влада різко і докорінно змінила ситуацію, надаючи освіту трудящому люду. Оскільки кількісні показники у навчанні і практиці професій інтелектуального характеру переважували якість, питання культури не бентежило радянських ідеологів. Починаючі з 20-х років ХХ сторіччя був сформований соціальний клас “радянська інтелігенція”, яка без розбору промаркувала собою бібліотекарів, лікарів, артистів, інженерів, інших людей розумової праці. Звісно, радянська моральність була, є і залишатиметься надалі в основі їх ментальності.
Так, йшли роки, а поняття інтелігенції повільно, але впевнено перейшло з російської в радянську площину.
Оскільки фантомність представників інтелігенції піддає сумніву саме явище, постає питання - чи існували інтелігенти взагалі? Існує думка, що перший етап, за царя Петра І, сформував клас освічених радників государя. Другий етап перетворив їх на свідомих заступників народу, які вдавалися до критики влади і жертвували своїм життям та здоров’ям заради ідеї. Саме ці свідомі інтелектуали і були справжніми інтелігентами, які вимерли, як мамонти. Відтоді і по сьогоднішній день самозванці з вищою освітою не гребують називати себе інтелігенцією, насправді не маючи нічого спільного з тими справжніми борцями, які вміли жертвувати собою і всім дорогим, що мали.
Щодо професій інтелектуального характера, у світі існують певні традиції.
Розвинуті держави бережуть власний інтелектуальний потенціал, розвивають, стимулюють і ефективно використовують.
Якщо міркувати примітивно, інтелектуал, скажімо, в Німеччині переймається самоудосконаленням, переважно приємними турботами про відпочинок, побут тощо, чого не скажеш про пострадянського інтелектуала. Останній, в силу своєї поінформованості і здатності аналізувати ситуацію, витрачає свій потенціал на критику хибних кроків влади, розробку нікому не потрібних концепцій, виживання у корумпованому середовіщі. Саме цей тип інтелектуала-бурчуна і називає себе інтелігенцією.
Специфика пострадянских країн та психологічних комплексів інтелектуальної еліти така, що високоосвічені люди вважають себе наділеними чимось особливим, недосяжним для решти “чумазих”. Комплекс меншовартості змушує їх самостверджуватися за допомогою регалій, звань, нагород, інших понтів, а месіанство штовхає на публічні заяви на кшталт “Звернень інтелігенції до ... (потрібне підставте в залежності від меркантильних інтересів інтелектуальної еліти)
Головне питання русько-українського інтелігента “А ти хто такий!”. Ви не подумайте, що кожен другий серед них хам! Насправді майже кожен "інтелігент" - рідкісне хамло, тому що зневага до тих, хто нижче їх касти, лежить в основі ментальності так званої сучасної “інтелігенції”.
Сучасна “інтелігенція” нахабно лізе в позицію посередника між людьми і культурно-освітньою сферою життя. І Боже упаси вас самому дійти до чогось - на шляху виникнуть “інтелігенти” і всіляко повчатимуть життю, набиваючи собі ціну. Але якщо до них звернешся без їх дозволу, вони скаженітимуть, немов у них щось крадуть найцінніше в житті.
Українська інтелігенція або повний "підписздесь".
Окремої уваги варта “українська інтелігенція”.
Безперечно, цікаво було відслідковувати ганебну епопею сліпого підписання “листа інтелігенції Януковичу”
Один з найінтелігентніших українских інтелігентів, Президент Києво-Могилянської Академії, Сергій Квіт, навіть вже поспішив виправдатися наступними словами “Я підписав лист до Президента України в підтримку ініціативи Ольги Богомолець. Києво-Могилянська академія структурує освітній і громадський простір у будь-яких умовах, що складаються. Але мені не хочеться радіти провалам і неуспіхам влади, знову відсуваючи реалізацію наміченого на невизначене майбутнє. Адже саме в Україні проходить наше життя. Звичайно, навіть дуже активні особисті втручання Президента України не допоможуть захистити національні інтереси, якщо не буде належно діяти вся державна система, правильні люди не посідатимуть правильні місця, не функціонуватиме свобода слова, ігноруватимуться українська мова і культура. Ніколи не буде ефективної економіки без почуття спільної ідентичності. Можливо навіть, що мій підпис викликав найбільший резонанс. Хотів би згадати про це пізніше, у сподіванні на переміни.”
Зовсім не зрозуміло, яке відношення мають ці слова до лакейсього листа Януковичу. Але ще більшу інтригу становить спростування Ольгою Богомолець свого підпису.
Нехай інші безпринципні лизоблюди з тавром інтелігентності на власній совісті зробили звичайну для них річ, але Сергій Квіт дійсно опинився в не зручному становищі. Йому лишається або подати у відставку або видкликати свій підпис, бо якось складно уявити безхребетним президента Могилянки, чи не останьнього оплоту вільного і прогресивного студентства в Україні, про що гостро висловився директор інформаційного центру видання "КоммерсантЪ-Украина" Сергій Горбачов.
А що ж решта “українських інтелігентів”?
Як завжди, “борються”! Хто на курорті, хто в ресторані, а дехто у блогосфері...
Список українських інтелігентів не є секретним. Вони, небов гриби вилазять у підписанти різних “звернень моральних лідерів народу”.
Наприклад, інтелігент №1, Оксана Забужко, або № 29 Вахтанг Кіпіані, інтелігент без номера без номера Наталка Зубар, виконавчий директор ГІМЦ "Всесвіт", або Ірина Івахненко, творчий інтелігент, IT-спеціаліст. Прикро, що решта мабуть не творчі, оскільки навіть не уточнили ступінь своєї інтелігентності...
Але найбільше натхнення дарує поціновувачам своєї інтелігентності Олесь Доній.
Інтелектуал, високоморальний, Народний Депутат, член президіуму Конгресу Українскої Інтелігенції! Ось, як треба нести культуру у маси!
Безперечно, як на мене, Конгрес Української Інтелігенції - це рідкісне за маразматичністю явище в незалежній Україні. Коронована власноруч культурно-моральна еліта держави Україна прагне позбутися імперського ярма Росії і Радянського Союзу, але так і не в змозі вичавити з себе кіч, марнославство і креативне невігластво, якими тхне за кілометр від самої назви.
Радянське формулювання "люди розумової праці", схоже, навіки таврувало тих, хто не брав в руки нічого більш важкого, ніж авторучку або мікрофон. Невже тесляр зовсім не виконує розумової праці, коли майструє шафу або майстра-плиточника варто вважати представником фізичної праці тільки за те, що у радянських підручниках так класифікувані соціальні прошарки?
Невігластво так званої інтелігенції у практичних життєвих питаннях нівелює всю їхню ерудицію. Навіщо, скажіть, людині декілька освіт, глибокі знання в історії, культурі і науці, якщо весь цей баласт не робить її щасливою та заможньою, а класифікація соціальних прошарків ділиться на дебільне "розумова та фізична праця"?
Дозволю собі провести невеликий лікбез для інтелігентів, певен, це не зашкодить їхній ерудиції.
тож, з точки зору управління, яке і є суттю соціальних відносин, люди розділяються на 2 класи
1) Ті, хто керує (управлінська робоча сила)
2) Ті, кими керують (виробнича робоча сила)
Другий пункт ставить на один рівень доктора наук, який пише комусь дисертацію на замовлення, та землекопа, який риє траншею на дачі цього ж науковця. Обидва вони є заручниками сфери виробництва і виконують свою роботу, аби розрахуватися з драконівським кредитом, взятим на купівлю новенької Таврії. На відпочинок і розвиток ні той, ні інший не мають в українських умовах ані сил, ані часу.
Різниця у фізичній праці землекопа і професора лише у тому, що перший заробляє грижу, а другий - сколіоз і астигматизм. Інколи й навпаки. І заради цього варті були всі пустопорожні балачки про людей розумової праці?
Повернемося до перший пункту, управлінців.
Шановні інтелігенти, хіба ви не знали, що вами управляють, як баранами? Женуть туди, куди потрібно не вам, а ЇМ - вашим дружинам, начальникам, "друзям" тощо... Якщо ви здатні до самоуправління, чому йдете з челобітною до батюшки царя, з могоричем до чиновника і з шубою до дружини? Ви купуєте ЇХ милість до вас! Не буде милості - не буде вашого достатку і фізичного задоволення! Тому не гайте часу на демонстрацію ваших дешевих понтів: відзнак, регалій, премій - скажіть собі правду - ви невдахи, як і всі в не успішній країні, і вам є, до чого прагнути, а не нам до вас, богоізбраних!
Прикро визнавати, що радянські традиції стійко живуть у душах авторитетних і освічених письменників, журналістів, громадських діячів України. Від того пошук цими людьми українського шляху заводить суспільство у глухий кут. Приходимо туди, від чого тікаємо. В дрімучий совок...
На роздуми про маразматичність інтелектуального прошарку населення Украïни мене наштовхнула новина про "лист інтелігенціï Януковичу".
Хуіз інтелігенти.
Якщо ви народилися в Німеччині, Великій Британіï, або нехай там у Зімбабве, скоріше за все вам не збагнути, що таке інтелігенція і не усвідомити, чому варто орієнтуватися на неï у власному стилі мислення, моралі і поведінки. Не через те, що ви, скажімо, дебіл, розпусник або невіглас. Просто весь цивілізований світ і навіть бананові республіки не оперують цим поняттям! Тобто воно є, але на іншій планеті - виключно в радянському архетипі і асоціюється у декого з еталоном моральності високоосвічених людей розумової праці, тому апріорі, шахтар, слюсар або інший робітник, задіяний у фізичній праці, не може вважатися інтелігентом! Але, щоби не бути голослівними, давайте зазирнемо у історію і спробуємо розплутати клубок суспільних стереотипів, і дізнаємося, хуіз справжні інтелігенти, а також звідки вони беруться...
Прийнято вважати, що поняття інтелігенції ввів Цицерон і воно має латинське походження. Intelligens за визначенням останнього - “те, через що душа пізнає сутність речей та навколишнього світу”. Пізніше розуміння терміну інтелігенції трансформувалося не без допомоги філософів Гегеля, історика Гізо, і навіть Маркса та Леніна.
Найбільш близьким це поняття стоїть до груп людей інтелектуальної праці (науковці, вчителі, митці), які історично були носіями незалежних креативних думок, розробниками ідеологічних доктрин, врешті-решт силою, яка оновлює суспільні цінності.
Дослідники явища інтелігенції сходяться на тому, що це виключно російське явище. Початок формування інтелігенції відбувся ще за Петра І, який відкрив західну освіту для росіян. Хресний батько поняття, Боборикін, в ХІХ-му сторіччі вважав, що інтелігенція в Росії - морально-етичний феномен, який об’єднує групу людей “високої розумової та етичної культури”.
Пізніше, в передреволюційний період в Росії критерій розумової праці відійшов на другорядний план, а головними ознаками інтелігентності стали спочатку належність до дворянского стану (за Чеховим) а також соціальні критерії (громадянська позиція).
На початку ХХ сторіччя точилися дискусії про формування окремого класу - інтелігенції, але позакласовий підхід, який передбачав належність до інтелігенції людей з різних прошарків суспільства, не дав вкорінитися даній класифікації допоки товариш Ленін не втюхав суспільству байку про 3 соціальні класи “робочі-(інтелігенція прокладка)-пани”.
Радянська влада різко і докорінно змінила ситуацію, надаючи освіту трудящому люду. Оскільки кількісні показники у навчанні і практиці професій інтелектуального характеру переважували якість, питання культури не бентежило радянських ідеологів. Починаючі з 20-х років ХХ сторіччя був сформований соціальний клас “радянська інтелігенція”, яка без розбору промаркувала собою бібліотекарів, лікарів, артистів, інженерів, інших людей розумової праці. Звісно, радянська моральність була, є і залишатиметься надалі в основі їх ментальності.
Так, йшли роки, а поняття інтелігенції повільно, але впевнено перейшло з російської в радянську площину.
Оскільки фантомність представників інтелігенції піддає сумніву саме явище, постає питання - чи існували інтелігенти взагалі? Існує думка, що перший етап, за царя Петра І, сформував клас освічених радників государя. Другий етап перетворив їх на свідомих заступників народу, які вдавалися до критики влади і жертвували своїм життям та здоров’ям заради ідеї. Саме ці свідомі інтелектуали і були справжніми інтелігентами, які вимерли, як мамонти. Відтоді і по сьогоднішній день самозванці з вищою освітою не гребують називати себе інтелігенцією, насправді не маючи нічого спільного з тими справжніми борцями, які вміли жертвувати собою і всім дорогим, що мали.
Щодо професій інтелектуального характера, у світі існують певні традиції.
Розвинуті держави бережуть власний інтелектуальний потенціал, розвивають, стимулюють і ефективно використовують.
Якщо міркувати примітивно, інтелектуал, скажімо, в Німеччині переймається самоудосконаленням, переважно приємними турботами про відпочинок, побут тощо, чого не скажеш про пострадянського інтелектуала. Останній, в силу своєї поінформованості і здатності аналізувати ситуацію, витрачає свій потенціал на критику хибних кроків влади, розробку нікому не потрібних концепцій, виживання у корумпованому середовіщі. Саме цей тип інтелектуала-бурчуна і називає себе інтелігенцією.
Специфика пострадянских країн та психологічних комплексів інтелектуальної еліти така, що високоосвічені люди вважають себе наділеними чимось особливим, недосяжним для решти “чумазих”. Комплекс меншовартості змушує їх самостверджуватися за допомогою регалій, звань, нагород, інших понтів, а месіанство штовхає на публічні заяви на кшталт “Звернень інтелігенції до ... (потрібне підставте в залежності від меркантильних інтересів інтелектуальної еліти)
Головне питання русько-українського інтелігента “А ти хто такий!”. Ви не подумайте, що кожен другий серед них хам! Насправді майже кожен "інтелігент" - рідкісне хамло, тому що зневага до тих, хто нижче їх касти, лежить в основі ментальності так званої сучасної “інтелігенції”.
Сучасна “інтелігенція” нахабно лізе в позицію посередника між людьми і культурно-освітньою сферою життя. І Боже упаси вас самому дійти до чогось - на шляху виникнуть “інтелігенти” і всіляко повчатимуть життю, набиваючи собі ціну. Але якщо до них звернешся без їх дозволу, вони скаженітимуть, немов у них щось крадуть найцінніше в житті.
Українська інтелігенція або повний "підписздесь".
Окремої уваги варта “українська інтелігенція”.
Безперечно, цікаво було відслідковувати ганебну епопею сліпого підписання “листа інтелігенції Януковичу”
Один з найінтелігентніших українских інтелігентів, Президент Києво-Могилянської Академії, Сергій Квіт, навіть вже поспішив виправдатися наступними словами “Я підписав лист до Президента України в підтримку ініціативи Ольги Богомолець. Києво-Могилянська академія структурує освітній і громадський простір у будь-яких умовах, що складаються. Але мені не хочеться радіти провалам і неуспіхам влади, знову відсуваючи реалізацію наміченого на невизначене майбутнє. Адже саме в Україні проходить наше життя. Звичайно, навіть дуже активні особисті втручання Президента України не допоможуть захистити національні інтереси, якщо не буде належно діяти вся державна система, правильні люди не посідатимуть правильні місця, не функціонуватиме свобода слова, ігноруватимуться українська мова і культура. Ніколи не буде ефективної економіки без почуття спільної ідентичності. Можливо навіть, що мій підпис викликав найбільший резонанс. Хотів би згадати про це пізніше, у сподіванні на переміни.”
Зовсім не зрозуміло, яке відношення мають ці слова до лакейсього листа Януковичу. Але ще більшу інтригу становить спростування Ольгою Богомолець свого підпису.
Click to viewНехай інші безпринципні лизоблюди з тавром інтелігентності на власній совісті зробили звичайну для них річ, але Сергій Квіт дійсно опинився в не зручному становищі. Йому лишається або подати у відставку або видкликати свій підпис, бо якось складно уявити безхребетним президента Могилянки, чи не останьнього оплоту вільного і прогресивного студентства в Україні, про що гостро висловився директор інформаційного центру видання "КоммерсантЪ-Украина" Сергій Горбачов.
А що ж решта “українських інтелігентів”?
Як завжди, “борються”! Хто на курорті, хто в ресторані, а дехто у блогосфері...
Список українських інтелігентів не є секретним. Вони, небов гриби вилазять у підписанти різних “звернень моральних лідерів народу”.
Наприклад, інтелігент №1, Оксана Забужко, або № 29 Вахтанг Кіпіані, інтелігент без номера без номера Наталка Зубар, виконавчий директор ГІМЦ "Всесвіт", або Ірина Івахненко, творчий інтелігент, IT-спеціаліст. Прикро, що решта мабуть не творчі, оскільки навіть не уточнили ступінь своєї інтелігентності...
Але найбільше натхнення дарує поціновувачам своєї інтелігентності Олесь Доній.
Інтелектуал, високоморальний, Народний Депутат, член президіуму Конгресу Українскої Інтелігенції! Ось, як треба нести культуру у маси!
Безперечно, як на мене, Конгрес Української Інтелігенції - це рідкісне за маразматичністю явище в незалежній Україні. Коронована власноруч культурно-моральна еліта держави Україна прагне позбутися імперського ярма Росії і Радянського Союзу, але так і не в змозі вичавити з себе кіч, марнославство і креативне невігластво, якими тхне за кілометр від самої назви.
Радянське формулювання "люди розумової праці", схоже, навіки таврувало тих, хто не брав в руки нічого більш важкого, ніж авторучку або мікрофон. Невже тесляр зовсім не виконує розумової праці, коли майструє шафу або майстра-плиточника варто вважати представником фізичної праці тільки за те, що у радянських підручниках так класифікувані соціальні прошарки?
Невігластво так званої інтелігенції у практичних життєвих питаннях нівелює всю їхню ерудицію. Навіщо, скажіть, людині декілька освіт, глибокі знання в історії, культурі і науці, якщо весь цей баласт не робить її щасливою та заможньою, а класифікація соціальних прошарків ділиться на дебільне "розумова та фізична праця"?
Дозволю собі провести невеликий лікбез для інтелігентів, певен, це не зашкодить їхній ерудиції.
тож, з точки зору управління, яке і є суттю соціальних відносин, люди розділяються на 2 класи
1) Ті, хто керує (управлінська робоча сила)
2) Ті, кими керують (виробнича робоча сила)
Другий пункт ставить на один рівень доктора наук, який пише комусь дисертацію на замовлення, та землекопа, який риє траншею на дачі цього ж науковця. Обидва вони є заручниками сфери виробництва і виконують свою роботу, аби розрахуватися з драконівським кредитом, взятим на купівлю новенької Таврії. На відпочинок і розвиток ні той, ні інший не мають в українських умовах ані сил, ані часу.
Різниця у фізичній праці землекопа і професора лише у тому, що перший заробляє грижу, а другий - сколіоз і астигматизм. Інколи й навпаки. І заради цього варті були всі пустопорожні балачки про людей розумової праці?
Повернемося до перший пункту, управлінців.
Шановні інтелігенти, хіба ви не знали, що вами управляють, як баранами? Женуть туди, куди потрібно не вам, а ЇМ - вашим дружинам, начальникам, "друзям" тощо... Якщо ви здатні до самоуправління, чому йдете з челобітною до батюшки царя, з могоричем до чиновника і з шубою до дружини? Ви купуєте ЇХ милість до вас! Не буде милості - не буде вашого достатку і фізичного задоволення! Тому не гайте часу на демонстрацію ваших дешевих понтів: відзнак, регалій, премій - скажіть собі правду - ви невдахи, як і всі в не успішній країні, і вам є, до чого прагнути, а не нам до вас, богоізбраних!
Прикро визнавати, що радянські традиції стійко живуть у душах авторитетних і освічених письменників, журналістів, громадських діячів України. Від того пошук цими людьми українського шляху заводить суспільство у глухий кут. Приходимо туди, від чого тікаємо. В дрімучий совок...