(no subject)
Багато хто пише в ці дні про Майдан, викладає фото. Одночасно з цим і велика кількість "а для чого було, що це дало"? Ще в чотирнадцятому були намагання розмовляти, пояснювати, зараз вже ні, давно вже стало розділення на свій і чужий, так простіше, так надійніше. Два світи, перший що живе цією країною, допомагає фронту своєю участю, ті які розуміють що кілометри відсутні від їх хати до фронту ніяк не дає відчуття безпеки. Друга половина робить вигляд що їх це не обходить, що це десь далеко, що це не їх справа. Чоловіки що в Києві кажуть "а для чого це тобі, за кого ти там воюєш, я от за цю владу воювати не піду".
Я знаю що зробив Майдан, знаю що він дав особисто мені. Майдан не був за ставлення якоїсь певної політичної сили, не був за зменшення курсу долара чи здешевлення комуналки. Майдан був за зміщення з трону тодішнього тирану і проведення чесних виборів. Обох своїх цілей він досягнув. Всі решта теперішніх гнилих розмов являються спекуляцію подіями трирічної давності. Майдан змінив фактично кожного в цій країні, та й за межами України теж, в різній мірі, але змінив. Ми стали нацією, навіть якщо ми самі це ще не відчуваємо в повній мірі. Ми йдемо вперед, ми станемо сильною і прекрасною країною, хай навіть не так швидко як би нам хотілось.
Майдан відкрив очі на велику кількість речей. На нас, на наше відношення до себе, до ближніх, до країни. Відкрились очі на сусіда, на "братський народ ". Ми змінились внутрішньо, змінились наші погляди на світ і як раніше ніколи вже не буде. Події Майдану і подальша війна не забудеться подальшими поколіннями. Діти, чиє дитинство проходить з постійними новинами про похорони наших солдатів від обстрілів росіян, ніколи цього не забудь, вони передадуть цю пам'ять своїм дітям.
Ми ніколи вже не станемо колишніми. Ми зачерствіли і озлобились. Чергові новини про смерть з керівництва бойовиків чи керівництва РФ несе нам радість. Росіяни самі навчили нас цьому. Навчили нас власним прикладом. Коли ми хоронили Небесну Сотню, вони дали притулок тому хто винен в тих розстрілах і ще до того як виросла трава на могилах, вони привели "зелених чоловічків" в наш Крим. Вони раділи що вкрали в нас нашу територію. Коли вони кричали про страшну київську хунту, ми надавали прихисток тисячам біженців зі Сходу, що тікали від тих яких там немає й до цього часу. В той час як я і тисячі таких самих, в різномасній формі, а кому повезло то ще й в волонтерському броніку, йшли захищати свою землю, вони раділи кожному нашому загиблому герою. Вони раділи тоді коли їх кадрові військові знищували нас в котлах. Вони радісно спостерігали на своїх каналах знущання над нашими полоненими.
Наші душі випалені як пустеля. В них не лишилося місця для псевдохристиянського всепрощення. Не буде цього, не чекайте. Смерті тих хто несе "русскій мір" приносить нам відчуття глибокої радості. Тому що в Гаагу при їх житті ми не віримо. А більше їм жити причин немає для чого.
Слава Україні!
Я знаю що зробив Майдан, знаю що він дав особисто мені. Майдан не був за ставлення якоїсь певної політичної сили, не був за зменшення курсу долара чи здешевлення комуналки. Майдан був за зміщення з трону тодішнього тирану і проведення чесних виборів. Обох своїх цілей він досягнув. Всі решта теперішніх гнилих розмов являються спекуляцію подіями трирічної давності. Майдан змінив фактично кожного в цій країні, та й за межами України теж, в різній мірі, але змінив. Ми стали нацією, навіть якщо ми самі це ще не відчуваємо в повній мірі. Ми йдемо вперед, ми станемо сильною і прекрасною країною, хай навіть не так швидко як би нам хотілось.
Майдан відкрив очі на велику кількість речей. На нас, на наше відношення до себе, до ближніх, до країни. Відкрились очі на сусіда, на "братський народ ". Ми змінились внутрішньо, змінились наші погляди на світ і як раніше ніколи вже не буде. Події Майдану і подальша війна не забудеться подальшими поколіннями. Діти, чиє дитинство проходить з постійними новинами про похорони наших солдатів від обстрілів росіян, ніколи цього не забудь, вони передадуть цю пам'ять своїм дітям.
Ми ніколи вже не станемо колишніми. Ми зачерствіли і озлобились. Чергові новини про смерть з керівництва бойовиків чи керівництва РФ несе нам радість. Росіяни самі навчили нас цьому. Навчили нас власним прикладом. Коли ми хоронили Небесну Сотню, вони дали притулок тому хто винен в тих розстрілах і ще до того як виросла трава на могилах, вони привели "зелених чоловічків" в наш Крим. Вони раділи що вкрали в нас нашу територію. Коли вони кричали про страшну київську хунту, ми надавали прихисток тисячам біженців зі Сходу, що тікали від тих яких там немає й до цього часу. В той час як я і тисячі таких самих, в різномасній формі, а кому повезло то ще й в волонтерському броніку, йшли захищати свою землю, вони раділи кожному нашому загиблому герою. Вони раділи тоді коли їх кадрові військові знищували нас в котлах. Вони радісно спостерігали на своїх каналах знущання над нашими полоненими.
Наші душі випалені як пустеля. В них не лишилося місця для псевдохристиянського всепрощення. Не буде цього, не чекайте. Смерті тих хто несе "русскій мір" приносить нам відчуття глибокої радості. Тому що в Гаагу при їх житті ми не віримо. А більше їм жити причин немає для чого.
Слава Україні!