Про девятетравня
Хто з вас зможе пояснити мені (а заразом і самому собі) в чому увесь смисл пишних святкувань Дня Перемоги? Усі офіційні гасла ми з вами знаємо, але чи шукав хтось у них хоч якийсь реальний зміст?
Одразу зазначу, що я не належу до якого радикального політичного крила, яке вважає єдиноможливими героями ОУН-УПА. Мої обидва діди також воювали у Другій Світовій. Один загинув ще у 41-му, інший повернувся з важким пораненням.
Давайте спробуємо неупереджено перебрати усі «причини» нинішніх пишних святкувань, і, цілком ймовірно, ви також перестанете розуміти згадуване свято.
Офіційна причина раз. МИ перемогли і відстояли своє світле майбутнє. А хто кого переміг? Одна неіснуюча держава - іншу неіснуючу. Вірніше, Німеччина існує, але вона кардинально інша. У нас є до неї претензії? Навряд… Там давно зробили правильні висновки, і зайве вказувати їм на історичну справедливість.
А раз ми уже говоримо про офіційні святкування від імені України як держави, то давайте розберемось що принесли події 1941-45 років Україні? Смерть, горе і сльози. Одна войовнича держава нищила наше мирне населення. Українці воювали на боці іншої войовничої держави, яка, зрештою, перемогла. І «віддячила» українцям масовими утисками і знищеннями. Точно так, як вона це робила і раніше…
Наші співгромадяни у цій війні просто гинули від чиїх завгодно рук. І «радість Перемоги» для нашої держави стає малозрозумілою. Інша справа, якби ми не «Ура!» кричали на недоречних парадах бойової техніки, а відзначали минулу війну яким-небудь Днем скорботи за загиблими. На зразок вшанувань жертв голодомору.
Офіційна теза два. Це має стати уроком для майбутніх поколінь. А що кого має навчити? Що війна - це погано? Так чому ж одні не вважають поганою війну, в якій бере участь сусідня Росія? Яка її, по суті, розв’язувала? А інші при цьому не кричать про жахи війни, організованої натівськими військами у Югославії, Афганістані, Іракові? Де і в чому ми бачимо історичний вплив Другої Світової на згадувані події? Адже мотиви війни завжди різні, але війна залишається війною.
Чи урок у тому, що «фашизм» - це погано? А хто може дати визначення цьому терміну? І чи відомо усім, що воювали, по суті, з німецьким націонал-соціалізмом, який, звичайно, має таку ж схожість з фашизмом, як і багато світових релігій? І що будь-яка диктатура в будь-якій країні має ті ж ознаки фашизму? То що дала світові перемога у 1945-му в плані боротьби з даною ідеологією, яку можна легко і просто замінити десятками інших, не менш потенційно жорстоких?
Офіційна теза три. Все це для того, аби вшанувати наших ветеранів. Кого-кого? Тих людей, на які держава плювати хотіла усі 364 дні протягом року, раптово возвеличуючи в один із днів травня? Тих ветеранів, яким будь-який казнокрад, який не забуває чіпляти собі на машину георгієвську стрічку, щодня хамить і яких щодня принижує, плювавши на їх проблеми (у кращому випадку)? Чи кожного з яких «розчулений перемогою» бізнесмен, повісивши плакат на власному магазині, навіть не вважатиме за людей, впритул не підпускаючи до власного офісу? Та за великим рахунком, усі ті непомірні кошти, витрачені на помпезності, можна було би пустити на цільові виплати ветеранам, яких, до речі, стає все менше, і яким навіть невелика сума (у порівнянні з їхніми реальними статками) принесла би відчуття барської розкоші.
Офіційна теза чотири. Це НАША СПІЛЬНА Перемога. Начебто це спільна Перемога усіх пост-радянських народів, в рамках якої в київському параді візьмуть участь російські вояки з сумно знаменитого 45-го «отдельного гвардейского ордена Александра Невского полка специального назначения». Який, по-перше, створений задо-о-о-о-овго після війни, і який знаменитий своїми непомірними звірствами у Чечні.
Зрозуміло лише нащо вся ця пишність святкувань Росії. Вона давно намагається повернути собі статус супердержави, і перемога над сильним противником у кровопролитній війні - чудовий ідеологічний козир. А бряжчання зброєю на парадах - правильна ідеологічна інвестиція в голови власному народові, аби там не роїлись зайві пацифістські «глупості».
А при чому тут Україна як держава? З якою метою ми проводимо цей парад? Рудименти колишньої второсортності, помножені на нинішнє безвольне плазування перед російськими керівниками?
P.S. У першу чергу прошу висловити аргументи тих, хто не згоден з моїм трактуванням.
Одразу зазначу, що я не належу до якого радикального політичного крила, яке вважає єдиноможливими героями ОУН-УПА. Мої обидва діди також воювали у Другій Світовій. Один загинув ще у 41-му, інший повернувся з важким пораненням.
Давайте спробуємо неупереджено перебрати усі «причини» нинішніх пишних святкувань, і, цілком ймовірно, ви також перестанете розуміти згадуване свято.
Офіційна причина раз. МИ перемогли і відстояли своє світле майбутнє. А хто кого переміг? Одна неіснуюча держава - іншу неіснуючу. Вірніше, Німеччина існує, але вона кардинально інша. У нас є до неї претензії? Навряд… Там давно зробили правильні висновки, і зайве вказувати їм на історичну справедливість.
А раз ми уже говоримо про офіційні святкування від імені України як держави, то давайте розберемось що принесли події 1941-45 років Україні? Смерть, горе і сльози. Одна войовнича держава нищила наше мирне населення. Українці воювали на боці іншої войовничої держави, яка, зрештою, перемогла. І «віддячила» українцям масовими утисками і знищеннями. Точно так, як вона це робила і раніше…
Наші співгромадяни у цій війні просто гинули від чиїх завгодно рук. І «радість Перемоги» для нашої держави стає малозрозумілою. Інша справа, якби ми не «Ура!» кричали на недоречних парадах бойової техніки, а відзначали минулу війну яким-небудь Днем скорботи за загиблими. На зразок вшанувань жертв голодомору.
Офіційна теза два. Це має стати уроком для майбутніх поколінь. А що кого має навчити? Що війна - це погано? Так чому ж одні не вважають поганою війну, в якій бере участь сусідня Росія? Яка її, по суті, розв’язувала? А інші при цьому не кричать про жахи війни, організованої натівськими військами у Югославії, Афганістані, Іракові? Де і в чому ми бачимо історичний вплив Другої Світової на згадувані події? Адже мотиви війни завжди різні, але війна залишається війною.
Чи урок у тому, що «фашизм» - це погано? А хто може дати визначення цьому терміну? І чи відомо усім, що воювали, по суті, з німецьким націонал-соціалізмом, який, звичайно, має таку ж схожість з фашизмом, як і багато світових релігій? І що будь-яка диктатура в будь-якій країні має ті ж ознаки фашизму? То що дала світові перемога у 1945-му в плані боротьби з даною ідеологією, яку можна легко і просто замінити десятками інших, не менш потенційно жорстоких?
Офіційна теза три. Все це для того, аби вшанувати наших ветеранів. Кого-кого? Тих людей, на які держава плювати хотіла усі 364 дні протягом року, раптово возвеличуючи в один із днів травня? Тих ветеранів, яким будь-який казнокрад, який не забуває чіпляти собі на машину георгієвську стрічку, щодня хамить і яких щодня принижує, плювавши на їх проблеми (у кращому випадку)? Чи кожного з яких «розчулений перемогою» бізнесмен, повісивши плакат на власному магазині, навіть не вважатиме за людей, впритул не підпускаючи до власного офісу? Та за великим рахунком, усі ті непомірні кошти, витрачені на помпезності, можна було би пустити на цільові виплати ветеранам, яких, до речі, стає все менше, і яким навіть невелика сума (у порівнянні з їхніми реальними статками) принесла би відчуття барської розкоші.
Офіційна теза чотири. Це НАША СПІЛЬНА Перемога. Начебто це спільна Перемога усіх пост-радянських народів, в рамках якої в київському параді візьмуть участь російські вояки з сумно знаменитого 45-го «отдельного гвардейского ордена Александра Невского полка специального назначения». Який, по-перше, створений задо-о-о-о-овго після війни, і який знаменитий своїми непомірними звірствами у Чечні.
Зрозуміло лише нащо вся ця пишність святкувань Росії. Вона давно намагається повернути собі статус супердержави, і перемога над сильним противником у кровопролитній війні - чудовий ідеологічний козир. А бряжчання зброєю на парадах - правильна ідеологічна інвестиція в голови власному народові, аби там не роїлись зайві пацифістські «глупості».
А при чому тут Україна як держава? З якою метою ми проводимо цей парад? Рудименти колишньої второсортності, помножені на нинішнє безвольне плазування перед російськими керівниками?
P.S. У першу чергу прошу висловити аргументи тих, хто не згоден з моїм трактуванням.