Січневі Черкаси на вікенд: полярний Дніпро, солоне кафе та вечірнє місто з висотки
Напередодні Старого нового року (12-13 січня) вирішили зазирнути до Черкас. І поїздка виправдала своє сповна - одна з найкращих у моєму житті!
Наш маршрут та зупинки:
Донецьк - Сміла (Черкаська обл.) - Черкаси - Суботів (Черкаська обл.) - Чигирин (Черкаська обл.) - Черкаси - Сміла - Донецьк
Але все по порядку. Завдяки добрим знайомим швидко знайшли собі житло - нас люб’язно зголосився прийняти черкаський журналіст Захар.
Одначе, квитків у тому напрямку не було. До того ж, мої фінанси та фінанси мого друзяки Івана співали романси. Все думаємо, поїдемо іншим разом. Вже навіть і Захара попередив, що, мовляв, на нас не чекайте.
Втім все найкраще у моєму житті трапляється випадково. Буквально за день до поїздки на картку надійшли гроші, а на сайті «УЗ», не повірите, з’явилися квитки! Ну і що, що місця біля туалету. Так навіть цікавіше!
- Гайда! Їдемо, - майже в унісон погодився я з Іваном.
І от, п’ятниця, вечір, залізничний вокзал Донецька. За кільканадцять хвилин до від’їзду зустрічаюся зі знайомим, який урочисто вручає мені передачу - продукцію «Amway». То були дві пачки. За форму я їх прозвав «кефір» (ліворуч) та «майонез» (праворуч).
1.
У вагоні було весело. Ні, не через близькість 00 з нами. Разом з нами на поїзді «Маріуполь - Київ» їхав беркутівець. Звали його Стефан. Ваню, через його збитість, він одразу запросив до лав цієї правоохоронної структури.
- Я подумаю, - щось подібне відповів мій друг.
Дівчина ж Стефанія була крутіша - з її слів вона слідча!
Десь під північ я заснув. А вже пів на шосту ранку ми були на залізничній станції «ім. Тараса Шевченка» у місті Сміла, що знаходиться у 30 кілометрах на захід від його обласного центру - Черкас.
«Тараса Шевченка» - це, як кажуть місцеві, їхнє «транспортне всьо». Ну всьо, так всьо!
Виявляється, що на цій станції цілих два вокзали. Ми прибули на південний (бо їхали саме з півдня), а нам треба тепер перейти через перехід на північний. Саме звідти відправлялася дизель до Черкас. На пересадку в нас було півгодини. Купили за 5 з копійками гривень квиток на поїзд, який вже пихтів і запрошував нас до себе.
2.
Хвилин за 40 ми прибули до пункту призначення. Залізничний вокал майже 300-тисячних Черкас на вокзал «УЗ» був не схожий взагалі. Виглядав він радше як автовокзал - все так простенько.
3.
Черкаси стали для мене третім і останнім українським місто «ЧЕ…» після ЧЕрнівців та ЧЕрнігова.
На підвіконні залу ми розклалися і влаштували легкий сніданок із кукурудзи, чаю з термосу та згущенки.
На годиннику була вже 6:30 і ми вирішили їхати до центру міста. На Привокзальній площі один за одним приїжджали автобуси - ПАЗики, одначе тролейбусів, які теж є у місті я так і не побачив. Забігаючи на перед скажу, що з електротранспортом тут туго: тролейбусі їздять дуууже рідко та і їхній стан у багатьох випадках нагадує «музей на колесах».
Пішли на своїх двох. Район зал.вокзалу був нічим не цікавий - типові 5-ти поверхівки.
Сонце потрохи сходило над містом. І от, хвилин за 25 ми вже у центрі. Першою будівлею, яку привернула нашу увагу, стала обласна міліція з новорічною ілюмінацією.
4.
За пару кварталів від неї був «МакДонаьдз» де ми планували трохи перепочити та посьорбати кави.
На кожному столику цього «ресторану» лежала місцева газета «Вечірні Черкаси» (якій ми згодом давали інтерв’ю) та компактна версія журналу «Единственная».
5.
Насолодитися ароматом бадьорого напою нам не вдалося - у закладі чомусь загуділа пожежна сигналізація через що всі каси припинили працювати.
Click to viewНа вулиці у цей час остаточно стало світло. Цікава радянська архітектура
6.
Старші будиночки. За стилем - подібні до донецьких. Тільки от пофарбовані у різні кольори. У нас, зазвичай, вони або білі або сірі…
7.
…та і паркани повище
8.
Йдемо з Іваном до Дніпра. Праворуч - мікрорайон Митниця та панелі житлових будинків. Ми ж пішли на ліво, саме там був прохід до річки.
Сніг у перемішку із піском.
9.
Ступати на лід було стрьомно. Але як потім я з’ясувала моя рука, то товщина льоду була більше 25 сантиметрів. Втім, завжди треба бути обережними - пару днів тому неподалік провалився мужик, врятувати його так і не змогли.
Вперше ходили ось так по широченому змерзлому Дніпру. Здавалося, що ми ніби на полярному колі.
На обрії було багацько рибалок, вдягнених у форму з кольорів хакі. Цей колоритний дядько поки нічого не зловив, але сам процес то вже ні аби яке задоволення.
10.
Ми теж дещо «спіймали».
11.
Опори зруйнованого мосту
12.
Повертаємося на сушу. Берег встелений гранітом. Вочевидь, щоб захистити місто від паводку
13.
Сквер, поруч із річкою, зрання люди роблять пробіжки і загартовуються
14.
Прямо навпроти - пагорб Слави. Зменшена копія «Родины-матери»
15.
Оригінальний вічний вогонь зі світло діодів. Правильно, негоже дорогоцінний газ витрачати!
16.
Район пагорбу - елітний, судячи із особнячків
17.
Аутентичний ліхтар
18.
Види з пагорбу.
У бік центру - тут зростають нові будинки
19.
А от власне і той сквер, про який йшла мова вище
20.
Район з приватними будиночками
21.
Неподалік від місцевої «Родины матери» - краєзнавчий музей. В мене не було ані жодного бажання туди заходити.
- Ой, чувак, давай туда не пойдем, - запропонував Іван, побачивши як моя рука взялася за ручку.
- Та ні, може там магніти будуть - кпимо одразу, бо якщо є можливість, то треба брати одразу.
Але було закрито. Щойно відійшли ми на кілька метрів від дверей, як звідти вибігав охоронець.
- Вы в музей хотели? Мы еще закрыты, - повідомив він нам.
На Вана почав нападати ранковий голод - мигдаль та родзинки у кишені його вже не тішили. Ми покрокували до самого центру, аби знайти якусь їдальню.
Поруч з кожним приватним будинком стоїть елегантний смітник. Так черкаська влада вирішила навести порядок у місті. Подібну картину бачив у Мукачевому. У Донецьку теж були пластикові контейнери, але їх тупо плавили вандали.
22-23.
За пару хвилин ми вийшли до церкви. Ваня, згадавши як у 2010 році нас чудово нагадували за 15 гривень у чернівецькому храмі, запропонував піти і на цей раз до церкви - може і тут нас нагодують. Але високий паркан та відсутність бодай якихось господарських споруд спростували таке припущення.
24.
На майдані Слави домінує архітектура 80-х. Взагалі, Черкаси у Рос Імперії були довгим часом повітовим містечком, а в СРСР - звичайним райцентром Київської області.
Значний ріст Черкас пов'язаний з отриманням ним у 1954 році статусу обласного центру - у наступні 40 років населення міста збільшилося вчетверо.
Тому, логічно уявити, що супер - пупер дореволюційних палаців та будиночків тут не буде. Хоча, є кілька, але про них згодом ;)
25.
У цій 9-ти поверховій будівлі знаходиться цікаве підприємство - «Товариство сприяння обороні України».
26.
Трошки нижче - пожежна станція. Прилизана така
27.
Через «славетний» майдан проходить вулиця Хрещатик. Так, саме Хрещатик, як у Києві!
Взагалі, проводив пару паралелей - Черкаси чимось подібні до Києві: Хрещатик, Дніпро, суржик на вулицях.
28-29.
На Хрещатику зайшли у ресторан з однойменною назвою. Де і поснідали. Борщ, смажена картопля, котлета по-київські та 0,5 пива обійшлися мені у 40 гривень.
Інтер’єр кафе прикрашали фото Черкас: теперішніх та історичних. Білявка - офіціантка розповіла, що до революції на площі, де зараз будівля обладміністрації, був собор, але його знесли.
30-31.
Під час обіду я здзвонився із Назаром - це брат мого-колеги журналіста, в якого ми повинні були зупинитися.
Взагалі, під час цієї поїздки здавалося, що ніби усі Черкаси готувалися до нашого приїзду - всі наші нові знайомі та їхні знайомі так турбувалися про нас!
Наситившись я та Іван пішли знов гуляти. Оранжевий червоний сигнал світлофору через Хрещатик.
32.
Вгадайте, що це? Я спочатку подумав, що цирк чи якась опера. Ай ні! Це - будівля Черкаської обласної державної адміністрації (задній фасад). Аж руки заболіли писати таку довгу назву.
33.
Поруч - «Біг Бен» та «Ейфелева вежа» з фанери з «ЕпіЦентру»
34.
А ця сталінка нагадує київський Хрещатик. Район «Пасажу» - біля «Пузатої хати»
35.
ОДА - тепер «обличчя» будівлі. До речі, губернатор області Сергій Тулуб з Донецька. Начальники управлінь обладміністрації теж донецькі. Прямо «смотрящіє по реґіону».
Результати виборів-2012 по Черкащині:
«Батьківщина» - 37,8%
ПР - 18,7%
УДАР - 17,2%
Свобода - 9,5%
КПУ - 9,3%
36.
Саме тут ми зустрілися з Назаром і пішли на квартиру. Хлопець, який говорив чистою українською (у Черкасах часто - густо народ суржиком розмовляє) сам працює у селі на тракторі, каже, що можна добре заробити. Головне - не бідкатися і самому шукати роботі. Місяць задля експерименту проробив вантажником у «Сільпо» - зарплатня 1100 гривень. Звільнився.
- Ні, я не хочу працювати на когось! - пояснив він.
В цілому, з/п у 1500 гривень тут вважається середньою, а 2 (!) тисячі то вже непогано.
По дорозі на квартиру ще пройшлися місто - благо житло знаходилося поруч.
Головний вуз міста - імені Богдана Хмельницького. Подивіться, яка акуратненька будівля.
Черкащина - мала Батьківщина не тільки цієї відомої постаті в нашій історії. Тут також народилися Тарас Шевченко та В’ячеслав Чорновіл.
На честь останнього нещодавно перейменували вулицю Енгельса.
37.
Будівля обласного управління НБУ на Хрещатику
38.
Будинок колишнього готелю «Слов’янський»
39.
- А що тут? - спитав я у перехожого.
- Налоговая! Невже з області із 1,3 мільйона мешканців збирають стільки податків?
40.
А це - територія торговельного центру «Хрещатик-сіті».
41.
Подрімавши на квартирі, ми направилися до кафе «Solo». Його унікальність - у соляних стінах.
Дійсно, солоні, перевірено на собі :)
42.
Саме тут ми зустрілися з чарівною дівчиною Юлею, а за пару хвилин підтягнулися журналістка газети «Вечірні Черкаси», теж Юля та фотограф Ігор. За кавою ми з Іваном жваво розповідали їм про наші подорожі, цікаві та яскраві моменти мандрівок.
У одній з найближчих публікації я викладу цю статтю.
Покінчивши з напоями ми направилися знов до ОДА - зробити знімок для публікації. З нами - прапор-мандрівник, який вже побував у різних містах України, на Кавказі, Білорусі, Туреччині, Молдові, Росії та Прибалтиці.
43.
До 2005 року тут стояв пам’ятник Леніну.
Фото:zamkovyi
Під ялинкою наша компанія зустріла веселу Бабу - Ягу.
- Я не з якого театру, я сама по собі! - казала вона нам.
44.
Далі ми розбрелися - з нами залишилася Юля. Поміж запропонованих варіантів для турситів я та Іван обрали Будиський храм «Білий лотос». Було цікаво подивитися на такий храм, та й ще у такому місці, адже не кожен турист його знайде!
Пішли на зупинку. Тут розклад, але до ду..и, якщо «рогатих» тут майже і не побачиш!
45.
Поїхали все ж на автобусі. Проїзд у ПАЗику коштував 2,5 гривні (у Донецьку 2-2,5 гривень). Особливість - гроші передаєш не водію, а даєш кондуктору, яка потім відриває тобі ще квиток.
Вийшли десь за пару зупинок. І пішли у глухомань приватного сектору. Біля одного з корпусів університету типова черкаська урна. Чи то око, чи то «Майкл Вазовскі» з «Корпорації Монстрів».
46.
Нарешті ми дісталися до самого храму. Сюди є екскурсії в середину, але по буднях. Можна навіть сфотографувати власну ауру!
47.
Утихомирююча альтанка
48.
Кілька метрів вниз і ми вже знов біля Дніпру, але вже в іншому його місці. Шльопок - пляшка. Нащо?
49.
Судно. Куди наступного разу попливемо?
50.
Одразу за ним була територія, де розміщувалися різні човни. Повертатися вирішили іншим шляхом. Перелізли через паркан і ми вже там. За кутом, біля воріт до нас підбігла пару вівчарок. Добре, що охоронці були поруч.
- А Вы как тут оказались? - спитав у нас охоронець.
- Мы туристы из Донецка, вот, решили посмотреть, - щось подібне у той момент відповів я.
Наша компанія із трьох осіб покрокувала на вихід
51.
Тепер Юля нас вела до фотографа Ігора. Хлопець, найкращій фотограф Черкас, робить дуже глибинні знімки. Тільки-но подивіться >>>
Ми йшли і минули перехрестя цікавих вулиць
52.
Пройшли повз старе єврейське кладовище
53.
Забігши до магазину прикупили солодощі до столу та за кілька хвилин були вже на квартирі в Ігора та його дівчини Олени. Їхнє житло справив на мене враження - подібний стиль я бачив у Чехії, де прожив з півроку.
54.
Дівчина Ігора - художниця. Картини зі змістом
55.
За столом говорили на різні теми: Донецьк, подорожі, кауч-серфінг, політика…
Час йшов - хлопцям треба було йти на концерт, а нас чекала цікавинка - вид на місто з 17-го поверху. Ми сіли на маршрутку і поїхали до потрібної нам висотки. Ми на місці. Чудова панорама - все вечірнє місто на долоні!
Тут класно цілуватися :)
56.
Наступним відкриттям у Черкасах для нас стало дитяче кафе «Мармелад». Юля потім вигадає «Влад - мармелад». :)
Відвідувачі закладу - батьки із дітьми, а ми дорослі вже приперлися сюди. Але, іноді і нам треба думати як дитина - допомагає. Замовили випити та закусити.
57.
Ми ще потрапили на дискотеку - дітей розважав ведучий, який влаштовував їм ігри та конкурси. Вся дія - українською. Взагалі, помітив тут, що бабусі/дідусі розмовляють з онуками дошкільного віку українською і ті нею ж говорять! Це дає надію.
Поруч із «Мармеладом» - палац культури «Дружба Народів». Перед виборами-2012 його відремонтувала кандидатка по мажоритарні від ПР. Але її так і не обрали.
58.
Після дитячого кафе Юля поїхала до дому, а я з Ванею зустрівся з іншими знайомим, на цей раз вже з його колегами по роботі.
Прогулялися по вечірнім Черкасам. Бульвар Шевченка - головна вулиця міста.
59.
Добротна ілюмінація будівлі ОДА
60.
Та олень, ой три олені навпроти нього :)
61.
Це - головна ялинка міста. До 2005 року тут стояв пам’ятник Леніну
62.
А від цього місця, я Вам мужики раджу триматися якнайдалі! Це - РАЦС (Реєстрація актів цивільного стану).
63.
З ваніними знайомими зайшли до пі церії і з’їли піцу за 14 гривень!
64.
Перед поверненням до Захара забігли до магазину і купили моєму другові на презент місцевого пивка з Умані.
65.
«Черкаси настільки сурові, що тут п’ють прямо у магазині» :D
66.
У ліфті депутат чи то міської чи, то обласної ради, доводив свої обіцянки справами - нове дзеркало.
67.
На квартирі на нас вже чекав Назар. Він люб’язно приготував нам бутерброди та запропонував випити по 50. Віскі.
- Це ж дівочий напій хлопці! Якщо хочете напитися - пили б горілку, - заявив він.
Ваня відмовився. Я ж ні. На 50 все не скінчилося - скінчилося на 100. Після цього я почав збиратися спати.
Останнє фото на той насичений день.
68.
Взагалі, це був, мабуть, один з насиченіших та приємних днів у моєму житті. Не в останню чергу завдяки Юлі, Ігорю, Назару, його брату Захару та всім іншим. Величезне Вам дякую! Ви зробили великий позитивний імідж своєму місту - приїжджайте до нас, ласкаво просимо!
АНОНС Наступного дня ми поїхали подивитися на сільську Черкащину: побачили церкву з 5-ти гривневою банкноти, заїхали до резиденції Богдана Хмельницького у Чигирині та випробували місцевий автостоп.
Повертайтеся та читайте!
ПО ТЕМІ: Як зекономити на квитку з Донецька до Черкас не втрачаючи на комфорті
Я рекомендую: Турагенція «Діон»
Буду радий за виправлення помилок, адже текст писав без сторонньої вичитки.