Новини з галицької криївки
Я розповім вам про життя на Галичині за влади Петра Порошенка. Почнем з веселого, бо про сумне є кому писати. Жиємо ми не плохо. Їсти-пити є, і мож найти роботу - то так. Певно, що все подорожало, але жити мож, бо платят більше. Скажу вам так: ціни виросли десь в три рази, а платят десь у два рази більше як за Януковичі. Не розгуляєш-сі, але жити мож. Всі плачут, що життя не має, а машин по дорогах - не проїхати. Всі клянут владу олігархів-не українців, а черги коло каси в кожнім магазині. У владі одні вар’яти і жуліки, а почали робити дороги майже як в Європі.
Дороги роблять до виборів, то понятно, то рахуйте така-собі взятка для електорату, але взятка шикарна - погодьтесь. В кінці-кінців обивателю начхати, котрий з мільйонерів ту дорогу робить, і той дядько добре розуміє, що чим більше асфальту насипали і чим плотніше укатали, то десь більше урізали і розпиляли. Дороги зроблені, ми собі їздимо, а там побачим хто кого здурить; держава нас чи ми державу. Одним словом, обіцяний всім триндець сего року не настав, і її величність панчоха з грошима, або, як пишут умні люди, тіньова економіка, знову нас порятувала.
Про економічну ситуацію я розповів, тепер про духовне.
Вибори сего року ніякі. Ну ніякі і всьо. Ні комуністів нема, ні регіоналів нема, хоч би якого Тігіпка підсунули для разнообразія. Всі кандидати за Україну, всі ненавидять Путіна, всі хотят відвоювати Кубань, а состязатєльності нема. Я так і не знаю - чи в нас Опозиційний блок зареєстрований в перегонах, бо їхніх реклам зовсім немає. Приходиш додому в під’їзді, буквально, гори агіток, але то все діти гідності, що з дітей взяти?
Я ніц не кажу, кандидати стараються. Тепер фото у вишиванці для перемоги не достатньо. Справжній патріот має бути в камуфльованому одязі під вишиванку і обов’язково з медаллю за АТО, бо без медалі він буде виглядати, як дурнуватий самооборонець Майдану. Ті самооборонці і громадські активісти у нас так всіх достали шо ужас. Якшо ти після перемоги Майдану нігде не устроївся, не став, приміром волонтером чи помічником депутата, грош тобі ціна. Той політичний непотріб сувається по області, як смерід по кальсонах, і тільки порушує громадський порядок. Їдь до Києва, через Широкіно чи там Волноваху і роби кар’єру, не мішай тут умним людям працювати.
Їх раніше боялись - факт. Вони були озброєні і справді небезпечні. Тепер вони притихли. Тому є причини. Не буду називати фамілію, бо то гріх над загиблим потішатись, але історія така.
Жив-був хлопчина в багатодітній родині. Грошей немає, без освіти добру роботу не знайти, а тут революція. Ну само-собов, потім АТО і продовження боротьби за ідеали. Одним словом, тіло недавно привезли. Каже супроводжуючий прапорщик з в/ч - застрілився, але в бумагах пише «загинув за невизначених обставин». На тілі кілька кульових і кілька ножових поранень, на лиці вирізано ножем годинник з стрілками. Статус учасника бойових дій не положено йому, півтори тисячі гривень сільрада видала на похорон і все. Родичі почали піднімати громаду, турбувати владу, питання незручні ставити, а їм з невідомих телефонів погрожують «всіх виріжем як будете скакати». Військові підкидують версію про загибель від рук ворожих диверсантів, але погрози по телефону чистою українською звучать, нестиковочка виходить. Час від часу в справі вигулькує неприємне слово контрабанда, тобто справа не має шансів бути об’єктивно розслідувана.
І що громадськість краю, на Майдан полетіла, заблокувала приміщення бодай районної адміністрації? Сидить тихонько і вроді нічого не відбувається, бо я вам казав:
- Революцій без грошей не буває.
Як то було добре, коли свого часу «Свобода» до столиці переїхала - красота. Що правда, свято мєсто, самі знаєте, не пустує. Почала до нас їхати всяка москальнота, проситися у браття козацького роду. Приїзжає значить, падає на коліна і каже «не люблю Путіна, Бандєра наш герой, а мову я скоро ізучу - прийміть такім как єсть».
До смішного доходить, я не відумовую!
На мітингу в пам’ять про «Небесну сотню» одні Глушкови і Золотарьови в перших рядах, коли таке було?
Вони так смішно виглядають в ролі утятих бандерівців, як бандерівці в ролі поважних європейців. Той кумедний дідо з Ярославля, що у Львові просить політичного притулку, то взагалі захмарне. Владо, не спи! Видите, що він живе в машині разом з своїм псом чи не видите? Пожалійте пса - здайте діда в лікарню! Для всіх єнших, на голову здоровіших, повідомляю - нікогда ми нє будєм браттями.
Не всі москалі, що до нас приїзджають ідийоти, я того не говорю, най Бог милує. От приміром поїхав я до свого колеги в ресторан, пообідати. Як зіправжній галичанин на обід я ввічливо напросився, бо скупий, аж перед самим собов неудобно. А в нього новий шеф-кухар, дєвчонка десь з Запоріжжя. В вусі кульчик, вся в кожі, на голові пасмо непонятного кольору, ну подивишся, якесь нещастя відбилось від зграї байкерів-наркоторговців. Сама москалька, а як її форель попробував - мало не зомлів. Мож подумати то героїня пісні гуцулка Ксеня приготувала.
Колєга каже, що і характер в неї чисто рускій. Він у мене великий майстер по раздачі триндюлєй, мож сказати майстер-масон по сьому ділу. Не подумайте, не деспот який чи самодур, як роздає пряників то є за що. Каже, наша місцева дівка після такої «бесіди» три дня заплакана ходить, потім чотири дні страдає з телефоном під вухом, розказуючи подружкам о прівратностях судьби, а ця нє! Пішла покурила, ні один мускул на худому личику не дрогнув, а на слідуючий день заявочка:
- Я с етого гавна больше готовить нє буду, сама буду за продуктамі єздіть. У мєня рєсторан, а нє столовка.
Одним словом, він задоволений. Вона йому чудес не обіцяє, сезон йому врятувала, собі на умі, а що огризається, навіть не погано. Коли працівник комплексує при появі пана, то пану приємно, але пан розуміє, саме цей вірний служака першим продасть і з’їсть з потрохами при першій нагоді. Ви вообще знаєте, кого галичани вважають самим мерзенним народом планети Земля? Ви думаєте, що москалів чи євреїв, яких у нас називають жиди, притім нічого образливого не підрозуміваючи під цим словом?
Галичани вважають самим мерзенним народом саме галичан.
На предмет нашої продажності точаться дискусії на посиденьках і перекурах, але тема обговорюється між своїми і на загал виноситься рідко. Якщо розуміти серед яких людей ти живеш, з ким маєш справу і передбачати наслідки своїх слів і дій, Галичина досить таки собі комфортне місце для проживання.
Мені можете повірити, я тут родився, виріс і даст Бог ще пожию.
Щоб не бути голослівним, згадаймо справу Руслана Коцаби. Хто найбільше його критикував і закликав розіпнути? Правильно, наші патріоти, котрих він єдиний серед журналіської братії захищав. Він, повторюю, єдиний, хто ходив по судах і висвітлював ті події. Вони йому і віддячили чисто по-галицьки, до тюрми підштовхнули. З Русланом я майже не спілкувався, тільки в справах, надто різні ми в світоглядному вимірі.
Він поміркований націоналіст, я поміркований русофіл - не було нам про що сперечатись.
Та підмивало бажання йому подзвонити і сказати, що грається з вогнем, не час заради популярності так ризикувати, але він зробив свій вибір і...виграв. Його ім’я відоме на ввесь світ. Пройде час, сподіваюсь не довгий, він повернеться, зробить блискучу політичну кар’єру і най йому поможе небо.
Звичайно, сучасне сьогодення галичан переповнене бздуром, і багато людей насправді мозгами тронулось на грунті «російської агресії», але погодьтесь, що до маразму Одеси чи Києва нам ой як далеко. Я газет не читаю, вам не раджу і покладаюсь лиш на власний досвід.
Моя галицька родина, учасники Помаранчевої революції, навпроти родини з центральної України таки взірець поміркованості. Наші раз Майдану спробували, прививочку від Ющенка і К получили і постановили - більше ні на які революції ні ногою. А ті - ні, знову метнулись, бо вчули з телевізора, що їх гідність розпирає і в кінці-кінців розівре як хом’ячків, поки Януковича не з’їдят. Якось до мене приїхали, навіть пробували в нас розповсюджувати проукраїнську літературу. Я їх толерантно відправив додому, як погостювали і строго - настрого попросив не приїхати більше до повного одужання. Час від часу дружина дзвонить для встановлення діагнозу. Коли на традиційне питання про життя-здоров’я відповідають «Путін-...ло», розмова обривається з технічних причин.
Ми їх розумієм і їм співчуваєм. Для них русофобія то нове і незвідане, свіже і не пізнане, от і насолоджуються. Почали придумувати своїх бандерівців. Називають їх холодноярцями, петлюрівцями, ще якось... тішаться, одним словом. Ну, ми тим конем вже їхали.
Радянська влада в Сибір багатьох родинами виселяла, а радянська і російська майже синоніми стали, от і маєм те що маєм. Декотрі місцеві політикани на цій справі капітал зробили. Саме дивно, стараються особливо ті, батьки і діди котрих складали списки тих родин і допомагали їх в поїзди грузити. Потім майно виселених забирали, ну то таке - зрозуміле, менше з тим. Галичанам потрібен бренд «Бандерівщина» як вдалий торговий знак. Туристи приїхають і уміляются, шо тут їх ніхто не рубає сокирою за рускую рєчь і вообще всьо тут здорово, «а мєня всє називают пані».
До слова не пугайте нас реституцією. Наші пронири вже польські нотаріальні доручення поробили на дорадянську власність. Це просто. Операція «Вісла» палка на два кінці і в Польщі, перефразовуючи Володимира Висоцького «на четверть бивший наш народ». Про все можна домовитись. Нам до поляків ментально далеко, не говорячи про німців чи італійців, але й поляки не марсіяни, вони також гроші люблять.
Президент на днях приїздив. Я його відкрив з нової сторони. Оказується, він майстер троллінга, хто б міг подумати! Він обклався такою охороною, що ні одне яйце не пролетить, ніби не в
Івано-Франківськ приїхав, а в яке Дебальцево. Людей пропускали лиш по перепустках, через рамки металошукачів, а коли Петро Олексійович переконався у власній безпеці, вийшов на трибуну і каже:
- ... у нас найсмилівіша армія у світі!
Пам’ятаючи історію про прикарпацький батальйон, який дружньо покинув позиції на чолі з командуванням, розцінити цю заяву інакше як дотепність я не можу. Досить своєрідний гумор, треба сказати, навіть чорний, але поціновувачі помітили. Та ми не ображаємось, бачили очі, що купували.
В нас люди не святі, але Галичина продовжує залишатись п’ємонтом всієї України. Вона перша видужає від інфекції маргінальної революційності, вже видужує. Ви бачили як у нас пройшло свято героїв? Нікого не було крім тих для кого мітингування - робота. Дітей поняганяли з училищ, та все одно масовості не було та й святковістю там і не пахло. Холод псячий, діти в літніх танцювальних костюмах - жах. Можливо це остатнє свято, де тупа примусівка перемагає здравомисліє. Сподіваюсь, вже скоро Галичина вернеться до своєї традиційної мультикультурності. Цього не видно, але це навкруги, це в ефірі, я це відчуваю, тому й вирішив написати після вимушеного очікування.
А ви спостерігайте, ви побачите, як справи підуть до виваженості. Як тільки того самого Коцабу випустять з тюрми, знайте - почалось. Вже скоро, вже йде. Можливо ще забризгає кров’ю нашу Україну повільно відступаюче людиноневисництво, цього не можна виключати,
але я сподіваюсь - минеться.
Досить крові пролито на Донбасі і, як каже ксьондз у церкві, той що не балотується, той що служить Богові душою і любит його всім серцем:
- Будьмо уважні!