Кілька днів тому мій брат телефонував мені, щоб я негайно відвідав його в редакції.
18 квітня 1940р.
Кілька днів тому мій брат телефонував мені, щоб я негайно відвідав його в редакції. Я прийшов туди за півгодини і знайшов там Бродія, який нетерпляче чекав мене. Він сказав, що угорці хочуть мене заарештувати і тільки чекають на те, щоб мій протекторатний паспорт став недійсним. Він додав, що я міг би зарадити своїй справі, якщо б відразу поїхав до Патокія і там заявив про свою лояльність Угорщині. Але зі слів Бродія я відчув, що нічого вже не поможе, і я незабаром мушу залишити Угорщину.
На другий день я запросив до себе сина, до якого я дуже прив'язався під час його хвороби. Я сказав йому, що правдоподібно мушу залишити Закарпаття.
І тільки просив його, щоб уважав на себе і на своє здоров'я, а за жодних обставин не допустив, щоб батьки моєї дружини зробили з нього мадяра. Він під присягою пообіцяв мені, що мадяром або мадяроном ніколи не буде. Крім того, я ще просив Сашу, щоб пішов до тієї родини, де я залишив свій денник і забрав з собою та сховав на безпечне місце в хаті мого тестя, де ніхто за ним шукати не буде. І нікому про існування того денника не говорив. На другий день попрощався з дружиною і наказав їй, щоб виховала сина в «українському» дусі. Дуже чутливо попрощався з моїми братами і з сестрою, а також з деякими старими приятелями і за кілька днів поїхав до Будапешту, щоб звідти продовжити свою подорож до Београду.