Моя Батьківщина - і мій націоналізм))

[vent_de_la_mer]

У початкових класах нас вчили любити "родные русские берёзки" (берез у Одесі майже не було) і "русскую зимушку-зиму с сугробами по пояс" (одеська зима була пародією на московську осінь).

Тепер нова фішка: треба пригадувати бабусину хату у селі, її ж вишиваний рушник (сорочку, хустку) і прадіда-козака (або повстанця, або вояка УПА, чи на крайняк офіцера УНР). Той, хто нічого такого не пригадує, не може бути українцем.

Усі це уяви про "наше рідне" погано корелюються з моєю Батьківщиною:
- Міські квартали з будинками ХІХ століття
- Беріг моря
- Старі дачі з запущеними садами
- І так, маленькі будинки у передмістях, з білими фіранками і давніми меблями, з городами на подвір'ї.

Це й є моя Батьківщина. Усі інші місця є рідними лише у тій мірі, у якій вони нагадують Батьківщину.

На приклад, "Привид мертвого дому" Шевчука - це про мою Батьківщину. Яблучні сади у Карпатах - це близьке і рідне. Старі квартали Монреалю чи міста Квебек нагадують Батьківщину. Центр Гавани - також. Широкі річки та озера нагадують море.

А от ізби і мазанки є рідними лише у тій мірі, у якій нагадують дачі під Одесою :-)