«Що читати?» на «Буквоїді»
Колега й товариш rudenko_s трудиться на порталі для тих, хто купує книжки, читає їх і взагалі любить це дєло. Дійшла запитальна черга до мене:
- Специфіка мого життя - практична відсутність художньої літератури і велика кількість недочитаних, на жаль, книжок з історії, літературної критики, альбомів, картографічних збірників, мемуарів дисидентів etc. І в стані читання чи переглядання у мене зараз багато книжок. Я швидше їх переглядаю, знайомлюсь з ними. Сказати, що мене сильно вразило останнім часом - не можу. Але з останнього - книжка грузинського історика Георгія Мамуліа. Називається вона «Грузинский легион в борьбе за свободу и независимость в годы Второй мировой войны». Це взагалі невідома тема в Україні. У Грузії, до речі, також. Це розповідь про діяльність, скажімо так, грузинської "УПА". Звичайно, у Грузії не було такого масового національно-визвольного руху на території країни. У складі німецької армії були сформовані кілька підрозділів грузинів, які доволі хоробро воювали. Це надзвичайно цікава для мене тема.
Також час від часу беру до рук і переглядаю книжку російського письменника Бориса Носіка «На погосте двадцатого века». Автор - батько відомого блогера Антона Носіка. Я недавно був на Сен-Женев´єв-де-Буа, і потім, повернувшись до Києва, купив цю книжку. Тепер, згадуючи емігрантські могили, читаю книжку, переглядаю фотографії і у мене складається картинка. Там нічого надзвичайного немає з точки зору літератури, хоча це - величезна, унікальна робота, бо він спілкувався із емігрантами, працював із архівами. Для мене це дуже важливий етап в історії, під час якого наша країна втратила дуже великий потенціал. Тепер, переглядаючи цю книжку, я начебто переживаю те життя, яке могло б бути в Україні з Лифарем, Тарковським і багатьма іншими людьми.
Зараз переді мною лежить тритомник дисидента Зиновія Антонюка, який на днях мені подарували у видавництві «Дух і літера». Перша книга - «Рефлексії ідентичності» та двотомник - «Конспект самоусвідомлення». Дві останні книжки - політичний щоденник, у якому є дуже багато особистих рефлексій і дуже багато роздумів щодо того, чому держава з нами так чинить. Я продовжую читати дисидентську літературу, бо знаходжу в ній багато речей, які допомагають у нашому нестабільному, зрадливому світі бути сильнішим.
- Специфіка мого життя - практична відсутність художньої літератури і велика кількість недочитаних, на жаль, книжок з історії, літературної критики, альбомів, картографічних збірників, мемуарів дисидентів etc. І в стані читання чи переглядання у мене зараз багато книжок. Я швидше їх переглядаю, знайомлюсь з ними. Сказати, що мене сильно вразило останнім часом - не можу. Але з останнього - книжка грузинського історика Георгія Мамуліа. Називається вона «Грузинский легион в борьбе за свободу и независимость в годы Второй мировой войны». Це взагалі невідома тема в Україні. У Грузії, до речі, також. Це розповідь про діяльність, скажімо так, грузинської "УПА". Звичайно, у Грузії не було такого масового національно-визвольного руху на території країни. У складі німецької армії були сформовані кілька підрозділів грузинів, які доволі хоробро воювали. Це надзвичайно цікава для мене тема.
Також час від часу беру до рук і переглядаю книжку російського письменника Бориса Носіка «На погосте двадцатого века». Автор - батько відомого блогера Антона Носіка. Я недавно був на Сен-Женев´єв-де-Буа, і потім, повернувшись до Києва, купив цю книжку. Тепер, згадуючи емігрантські могили, читаю книжку, переглядаю фотографії і у мене складається картинка. Там нічого надзвичайного немає з точки зору літератури, хоча це - величезна, унікальна робота, бо він спілкувався із емігрантами, працював із архівами. Для мене це дуже важливий етап в історії, під час якого наша країна втратила дуже великий потенціал. Тепер, переглядаючи цю книжку, я начебто переживаю те життя, яке могло б бути в Україні з Лифарем, Тарковським і багатьма іншими людьми.
Зараз переді мною лежить тритомник дисидента Зиновія Антонюка, який на днях мені подарували у видавництві «Дух і літера». Перша книга - «Рефлексії ідентичності» та двотомник - «Конспект самоусвідомлення». Дві останні книжки - політичний щоденник, у якому є дуже багато особистих рефлексій і дуже багато роздумів щодо того, чому держава з нами так чинить. Я продовжую читати дисидентську літературу, бо знаходжу в ній багато речей, які допомагають у нашому нестабільному, зрадливому світі бути сильнішим.