Про антинемецкий фронт УПА
Чтобы не было истерик со стороны свидомых патриётов, сразу предлагаю обратить внимание, что ссылка на материал взята с сайта ОУН-УПА :)).
Поскольку объемный материал на украиснком языке, тем, кто не понимает, можно воспользоваться языковой панелью Гугла.
[Spoiler (click to open)]
"Співробітництво з німцями у сфері здобуття розвідувальної інформації тривало з довоєнних часів й упродовж всього періоду окупації України. Зі слів захопленого чекістами німецького агента, націоналіста А. Зайчикова (він сім разів перетинав фронтову смугу за завданнями німецької розвідки), у Гданську існувала розвідувальна школа Абверу, де навчалося 150 слухачів-українців.80 Член ОУН(Б) В. Шумко у липні-серпні 1941 р. направив до німецької розвідувально-диверсійної школи 200 націоналістів з Буковини.81 У доповідній записці УШПД до ЦК КП(б)У від 5 грудня 1942 р. зазначалося, що німці з числа націоналістів-поліцейських, які відзначилися по службі, відбирають кандидатів на навчання у розвідшколах, зокрема - у Полтавській, де готують кваліфіковану агентуру для розвідувально-диверсійних акцій у Баку, на Північному Кавказі та Поволжі.82
Існувала обопільна зацікавленість сторін у подібних контактах. У міру наближення фронту до кордонів Німеччини зростає роль стратегії так званого „кляйнкріга” („малої війни”), яка, зокрема, передбачала активізацію розвідувально-підривних заходів у тилу радянських військ. 12 лютого 1944 р. у складі Головного управління імперської безпеки створюється 8-е управління (організація „п'ятої колони” в тилу противника). Завдання підривної діяльності проти Червоної армії обговорювалися на нараді під Берліном у квітні того ж року між керівником таємних операцій Вермахту О. Скорцені та ватажками ОУН С. Бандерою і Я. Стецько.83
Військово-організаційні та розвідувально-диверсійні можливості антирадянські налаштованої УПА становили для німців та їх союзників значний інтерес. В свою чергу, підготовка до масштабного протиборства зі сталінським режимом об'єктивно підштовхувала Провід ОУН та командування УПА до контактів з рейхом з метою економії військових сил, отримання зброї, боєприпасів, спорядження, підготовки розвідувально-диверсійних кадрів.
З німецького боку у стосунках з УПА брали участь ряд спеціальних служб - Абвер, СД, поліція безпеки. Розглянемо низку прикладів, які ілюструють позиції сторін та характер співробітництва у розвідувально-підривній сферах.
Після вступу радянських військ до Львову було захоплено значний обсяг документів нацистських спецслужб, де висвітлювалися обставини згаданих контактів (їх огляд містився у спецповідомленні наркома держбезпеки УРСР C.Савченка до наркома внутрішніх справ УРСР В.Рясного від 23 лютого 1945 р.). Зокрема, 15 квітня 1944 р. начальник поліції безпеки та СД дистрикту „Галичина” оберштурмбанфюрер СС Вітіска повідомив Головне управління імперської безпеки у Берліні, що з кінця січня 1944 р. загони УПА починають шукати прямих контактів з військовими частинами Вермахту. Представник відділу 1-ц (розвідка) „бойової групи Прюцманна” штурмабанфюрер СС Шмітц налагодив зв'язок з командирами повстанців у районах Постойно (33 км на захід від Рівного), Кременець, Верба, Котин, Березно, Подкамень, Деражно й отримував від них розвідувальні дані про радянську армію та партизан, польських партизан, залучав УПА до диверсійних заходів. Це дало позитивні наслідки для німецьких фронтових частин. Відносини будувалися на основі домовленості про ненапад, встановлювалися відповідні умовності для контактів розвідників УПА та німецьких вояків.84
22 квітня того ж року Вітіска повідомляв до Берліну и Кракова, що начальники Абверкоманд зацікавлені у співробітництві з УПА, а повстанці користуються їх „частковим неофіційним визнанням” з боку німців.85 5 березня 1944 р. відбуваються переговори у Тернополі між представником Проводу ОУН І. Гриньохом („Герасимівським”) з Вітіскою та кримінал-комісаром Паппе (представником СД в Галичині). В обмін на припинення вогню і допомогу українська сторона зобов'язується надавати німцям агентурні матеріали про радянські та польські збройні формування. На черговій зустрічі у Львові 23 березня „Герасимівський” підтверджує готовність УПА надавати всі наявні відомості про радянські і польські сили, брати участь у диверсійно-терористичних заходах, вести розклад тилу Червоної армії. При цьому він зажадав конспіративності у передачі німцями зброї УПА з метою нерозголошення таких контактів перед її рядовим вояцтвом. Проте головними умовами ОУН та УПА на цих переговорах були звільнення політичних в'язнів, відмова від переслідування українців за політичну діяльність.86
2 квітня 1944 р. командувач УПА -„Північ” Д. Клячківський через Абверкоманду Групи армій „Північна Україна” передає пропозицію про координацію боротьби з радянськими військами, надання повстанцями розвідувальної інформації і просить взамін передати повстанцям 20 польових і 10 зенітних гармат, 500 автоматів, 250 тис. набоїв, 10 тис. гранат.87
Зазначимо, що співробітництво між УПА та Абвером у розвідувальній сфері розвивалося настільки інтенсивно, що отримало високі оцінки на нараді начальників Абверкоманд 101, 202 і 305 Групи армій „Південь” у Львові (19 квітня 1944 р.). Матеріал, отриманий від УПА, заявив начальник команди-101 підполковник Ліндгарт, „виключно розлогий і переважно придатний для використання армією у військовому відношенні”, без допомоги повстанської розвідки агентурна діяльність німецьких розвід органів „була б взагалі неможливою”. За словами начальника команди-202 підполковника Зелінгера підривна робота за фронтовою смугою „може бути здійснена тільки за допомогою УПА”.88
Відповідно домовленостям здійснювалися практичні кроки зі співробітництва у розвідувально-підривній сфері. Так, Абвергрупою-220 (Львів, Жешув (Польща), начальник - капітан Ю. Лазарек) за участю представників штабу УПА Кошука („Синього”) та „Шевчука” створюються курси радистів-розвідників (16 чоловік, Львів), курси радистів для подальшого виведення до радянського тилу (30 осіб, червень 1944 р., Львів). Ним же у липні-серпні 1944 р. створюються і дві диверсійні школи УПА, де водночас з курсантів готували молодших командирів повстанських сил (навчалося понад 100 осіб, які згодом повітряним шляхом перекидалися до тилу радянських військ).89 Абвергрупа-204 на території Чернівецької області, спираючись на загін УПА В. Шумка („Лугового”) рекрутувала агентуру для підривної роботи в радянському тилу (радянською контррозвідкою виявлено понад 100 таких агентів).90
7 серпня 1944 р. на території Вінницької області десантуються у радянській формі 28 випускників диверсійних шкіл з числа націоналістів під командуванням М. Муравського. Перед ними ставилося завдання підривів складів з боєприпасами, залізниць, терору проти командного складу в тилу військ 3-го Українського фронту.91 Як зазначалося у вказівці відділу контррозвідки „СМЕРШ” 53-ї Армії 2-го Українського фронту (3 березня 1944 р.), на звільнених від німцях територіях під час призиву до Червоної армії агентура УПА активно намагається зануритися до війська для подальшої розвідки на користь Німеччини.92
Про те, що значний обсяг розвіддіяльності здійснювався УПА саме в інтересах нацистської військової машини переконливо свідчать численні розвідувальні донесення повстанців. Так, звіт розвідника „Линка” (Рівненська область) від 15 квітня 1944 р. містив відомості про радянські військові перевезення залізницями на відтинку Рівне-Сарни, передислокацію бойової техніки, що було не потрібно власне повстанцям.93
Крім співробітництва у суто розвідувальних заходах, німецька сторона направила до лав УПА чимало інструкторських кадрів для організації повстанського руху. Опитуванням, що провели співробітники НКДБ УРСР серед вояків розбитого поблизу с. Карпилівка Рокитнівського району Рівненської області загону УПА „Пащенка”, було встановлено, що німці перекидають через лінію фронту спеціальних організаторів повстанських формувань.94 В боях з УПА було тільки захоплено у полон понад 300 німецьких військовослужбовців (переважно - офіцерів Абверу і гестапо), що були залишені у повстанському середовищі. Цікаво, що останні німці у підпіллі ОУН та УПА діяли аж до кінця січня 1947 р., коли СБ цілеспрямовано їх ліквідувала.95
Спецслужби III рейху намагалися використати можливості повстанського руху до останніх місяців і тижнів свого існування. Радіогра, яка з кінця 1944 р. велася радянською контррозвідкою за допомогою підставних радіостанцій „Тризуб” (Житомир) та „Антенна” (Львів) встановила, що німці не залишають спроб налагодити зв'язок з підпіллям УПА та АК для подальшої спільної роботи. Восени 1944 р. німецькою розвідкою було асигновано лідерам ОУН (Б) на ведення розвідувально-підривної діяльності 50 млн. радянських карбованців, 5 з яких отримав безпосередньо Р. Шухевич. На Станіславщину закидається спеціальну групу під командуванням емісара Проводу ОУН Ю. Лопатинського та капітана німецької розвідки Кірна. З нею ж десантується зброю, вибухівку та радіостанції. На початку 1945 р. емісари повернулися з отриманими від УПА розвідувальними даними. Про їх вартість свідчило нагородження Кірна Хрестом з діамантами.96
Керівники ОУН(Б) Я.Стецько, В. Стахів та І.Гриньох намагалися використати творення гітлерівцями диверсійно-терористичної організації „Вервольф” для облаштування матеріальної бази повстанської боротьби у лісових масивах Баварії та Богемії (машини з кадрами та майном, визначені для цього, були розстріляні з повітря радянськими штурмовиками на заході Чехії, а Я.Стецько важко поранений).97
Співробітництво з Вермахтом принесло УПА значну матеріально-технічну допомогу. Об'єктивно забезпеченість зброєю була справді слабким місцем повстанців. Як доповідали радянські партизани, „у них біда - немає зброї і боєприпасів”, повстанці ладні були десятки кілометрів переслідувати групу партизан, якщо та мала хоча б один-два автомати. Траплялося, що частина повстанців озброювалася дерев'яними макетами гвинтівок, пристроями, що імітували звук пострілів кулеметів та артилерії.98
Таким чином, шляхом співробітництва з німцями певною мірою було вирішено цю нагальну проблему. За словами Лазарека, до кінця серпня 1944 р. щотижня до УПА направлялося 3-4 вантажівки зброї та боєприпасів. При відступі тільки у лісах Галичини німці заклали 40 баз зі зброєю та боєприпасами. Окремі такі сховища знаходили принаймні до 1949 р. Всього повстанці отримали (без урахування роззброєння ними окремих підрозділів окупантів) 10 тис. кулеметів, 50 тис. автоматів і гвинтівок, сотні мінометів, іншу важку зброю, а також 103 радіостанції для зв'язку з німцями.99
[Spoiler (click to open)]
Співробітництво у розвідувально-підривній сфері з УПА намагалися налагодити і союзники Німеччини - Угорщина та Румунія.
Угорські війська, що несли охорону тилу в Україні, були зацікавлені у нейтралітеті з боку українських повстанців. Вже на початку 1943 р. угорський офіцер Я. Мартон організував зустріч начальника Генштабу генерала Ф.Сомбатхеї з трьома високими старшинами УПА (персоналії невідомі). Було досягнуто усної домовленості про ненапад. Угорці відчували гостру потребу у мирному співіснуванні з УПА, оскільки на території дій останньої розгортається будівництво потужної оборонної „лінії Арпада”.100 Як засвідчив колишній начальник відділу 1 Б ( розвідка) штабу 1-ї угорської армії К. Мольнар, контакти з УПА (за узгодженням з німцями) встановила у жовтні 1943 р. 2-га угорська армія, а при штабі 1-ї армії знаходився представник УПА А. Данилич.101
Безпосередньо налагодженням контактів з угорцями займався шеф розвідки штабу УПА-„Південь” сотник А. Дольницький. 25 грудня 1943 р. у с. Дермань Мизоцького району Рівненської області, у будинку вчителя Й. Шевчука відбулися консультації офіцерів угорської армії - начальника штабу корпусу підполковника Падані і майора Вецкенді з членом Проводу ОУН О. Логушем („Іванівим”). Було досягнуто домовленості, що угорське командування не буде проводити ворожих до УПА акцій, а повстанці - нападати на угорські гарнізони. Сторони зобов'язувалися обмінюватися розвідувальною інформацією, надавати одна одній матеріальну підтримку. Переговори тривали у Львові, а у січні 1944 р. представники Проводу ОУН в Будапешті провели зустрічі з одним з керівників Генштабу Угорщини полковником Мотані. Останній повідомив, що регент Угорщини Хорті повідомлений про хід переговорів. Було досягнуто домовленості про спільні бойової дії проти СРСР.102
К. Мольнар отримав від начальника розвідки німецько-угорської Групи армій „Південна Україна” полковника фон Блюмрюдера вказівку, щоб УПА повідомляла розвіддані про Червону армію та радянських партизан. 11 липня 1944 р. у м. Богороджанах угорці вели переговори з представниками ГВШ УПА. У районі Татарського перевалу у Карпатах командувач VI корпусу генерал-лейтенант Фаркаш підписує від імені угорської сторони угоду про мирні стосунки з УПА. Угорські представники просили, зокрема, щоб УПА постачала їх відомостями про радянські війська та партизан, польських партизан, направила угорському командуванню у розпорядження своїх розвідників. Повстанці погодилися на це у разі відмови Угорщини від територіальних претензій до України, військової допомоги і невтручання у процес збору ними розвідінформації.103
За домовленістю кожні десять днів зв'язковий від УПА доставлятиме розвідувальне зведення (перше передали наприкінці серпня 1944 р.) Угорська сторона висловила побажання про насадження УПА агентів-радистів у Станіславі, Стрию, Самборі, Долині, Калуші. У серпні 1944 р. А. Даниличем було передано угорцям 8 таких розвідників, направлених до Надвірної і Долини. Перед ними поставили завдання встановлення місць дислокації штабів з'єднань і частин радянської армії, установчих даних командного складу.104
Відомо і про переговори з командуванням угорських частин з охорони тилу Д. Клячківського (початок січня 1944 р, с. Комарово Колківського району Волинської області).105 Ним же було видано наказ про те, що „боротьби з мадярами, словаками... та іншими союзними військами Гітлера не ведем”.106
Підтримувалися контакти з центральним апаратом і периферійними органами румунської Служби спеціальної інформації (ССІ, військова розвідка). У жовтні 1943 р. в Одесі представник Проводу ОУН та керівник мережі ОУН на окупованій румунами території України (так званої Трансністрії) Павлишин, його заступник Семчишин зв'язалися з керівниками центру № 3 ССІ полковником Пержу та капітаном Аргіром, які повідомили про принципову згоду уряду на переговори з ОУН. Було досягнуто домовленості про взаємну відмову від бойових дій. У квітні 1944 р. в Галаці згадані емісари ОУН зустрілися з новим керівником згаданого розвідцентру полковником Іонеску. Останній повідомив про декрет румунського уряду щодо звільнення українських націоналістів та готовність надати УПА військово-технічну допомогу. У розпорядження румунської розвідки відрядили 14 членів ОУН. Згодом учасники ОУН та УПА навчалися у розвідшколі під керівництвом Павлишина у 15-20 км від Бухаресту, закидалися до радянського тилу з умовою постачати румунів розвідінформацією. У Галаці готували радистів для розвідки УПА.107
Варто зазначити, що бойові та спеціальні можливості УПА намагалися використовувати проти СРСР і його тогочасні союзники по антигітлерівській коаліції. Член ОУН(М) Я. Кравчук, який перебував на зв'язку у згаданого Ю. Лазарека, отримав від нього завдання підшукати авторитетну людину - посередника у переговорах з УПА. У пошуках кандидатури Я. Кравчук зустрівся у Хелмі з відомим діячем культури, митрополитом Іларіоном (І. Огієнком). Останній погодився допомогти у підборі посередника. Водночас повідомив, що співробітництво з УПА вже налагоджують англійські спецслужби. Повстанцям скидають зброю, а представник Інтеліджент Сервіс при ГК УПА пресвітер Л. Бучак схиляє ватажків УПА до примирення з АК з метою подальшої спільної боротьби проти СРСР.108
Таким чином, потреби безпосереднього розвідувального забезпечення бойових дій, погляд на УПА як на зародок збройних сил Української держави, які б відповідали вимогам сучасної військової науки обумовили значну увагу керівників повстанського руху до розбудови механізму військової розвідки, її концептуальних підвалин, форм і методів діяльності. Структурно повстанська розвідка прив'язувалася до лінійної структури УПА, базувалася на застосуванні штатних і нештатних розвідувальних підрозділів. Налагоджувалася розвідувальна підготовка рядового і командного складу. Особливу увагу приділялося агентурній розвідці з опорою на підтримку населення. Досвід розвідувальної діяльності, у поєднанні з творчим урахуванням доробків противника вдало акумулювався в інструктивних документах. Через специфіку військово-політичного становища руху ОУН та УПА його розвідка з кон'юктурних міркувань активно співробітничала зі спецслужбами Німеччини та її союзників, намагаючись зміцнити свій воєнно-технічний потенціал та послабити основного противника - радянську сторону. Об'єктивно це ускладнювало подолання опору окупантів".
Поскольку объемный материал на украиснком языке, тем, кто не понимает, можно воспользоваться языковой панелью Гугла.
[Spoiler (click to open)]
"Співробітництво з німцями у сфері здобуття розвідувальної інформації тривало з довоєнних часів й упродовж всього періоду окупації України. Зі слів захопленого чекістами німецького агента, націоналіста А. Зайчикова (він сім разів перетинав фронтову смугу за завданнями німецької розвідки), у Гданську існувала розвідувальна школа Абверу, де навчалося 150 слухачів-українців.80 Член ОУН(Б) В. Шумко у липні-серпні 1941 р. направив до німецької розвідувально-диверсійної школи 200 націоналістів з Буковини.81 У доповідній записці УШПД до ЦК КП(б)У від 5 грудня 1942 р. зазначалося, що німці з числа націоналістів-поліцейських, які відзначилися по службі, відбирають кандидатів на навчання у розвідшколах, зокрема - у Полтавській, де готують кваліфіковану агентуру для розвідувально-диверсійних акцій у Баку, на Північному Кавказі та Поволжі.82
Існувала обопільна зацікавленість сторін у подібних контактах. У міру наближення фронту до кордонів Німеччини зростає роль стратегії так званого „кляйнкріга” („малої війни”), яка, зокрема, передбачала активізацію розвідувально-підривних заходів у тилу радянських військ. 12 лютого 1944 р. у складі Головного управління імперської безпеки створюється 8-е управління (організація „п'ятої колони” в тилу противника). Завдання підривної діяльності проти Червоної армії обговорювалися на нараді під Берліном у квітні того ж року між керівником таємних операцій Вермахту О. Скорцені та ватажками ОУН С. Бандерою і Я. Стецько.83
Військово-організаційні та розвідувально-диверсійні можливості антирадянські налаштованої УПА становили для німців та їх союзників значний інтерес. В свою чергу, підготовка до масштабного протиборства зі сталінським режимом об'єктивно підштовхувала Провід ОУН та командування УПА до контактів з рейхом з метою економії військових сил, отримання зброї, боєприпасів, спорядження, підготовки розвідувально-диверсійних кадрів.
З німецького боку у стосунках з УПА брали участь ряд спеціальних служб - Абвер, СД, поліція безпеки. Розглянемо низку прикладів, які ілюструють позиції сторін та характер співробітництва у розвідувально-підривній сферах.
Після вступу радянських військ до Львову було захоплено значний обсяг документів нацистських спецслужб, де висвітлювалися обставини згаданих контактів (їх огляд містився у спецповідомленні наркома держбезпеки УРСР C.Савченка до наркома внутрішніх справ УРСР В.Рясного від 23 лютого 1945 р.). Зокрема, 15 квітня 1944 р. начальник поліції безпеки та СД дистрикту „Галичина” оберштурмбанфюрер СС Вітіска повідомив Головне управління імперської безпеки у Берліні, що з кінця січня 1944 р. загони УПА починають шукати прямих контактів з військовими частинами Вермахту. Представник відділу 1-ц (розвідка) „бойової групи Прюцманна” штурмабанфюрер СС Шмітц налагодив зв'язок з командирами повстанців у районах Постойно (33 км на захід від Рівного), Кременець, Верба, Котин, Березно, Подкамень, Деражно й отримував від них розвідувальні дані про радянську армію та партизан, польських партизан, залучав УПА до диверсійних заходів. Це дало позитивні наслідки для німецьких фронтових частин. Відносини будувалися на основі домовленості про ненапад, встановлювалися відповідні умовності для контактів розвідників УПА та німецьких вояків.84
22 квітня того ж року Вітіска повідомляв до Берліну и Кракова, що начальники Абверкоманд зацікавлені у співробітництві з УПА, а повстанці користуються їх „частковим неофіційним визнанням” з боку німців.85 5 березня 1944 р. відбуваються переговори у Тернополі між представником Проводу ОУН І. Гриньохом („Герасимівським”) з Вітіскою та кримінал-комісаром Паппе (представником СД в Галичині). В обмін на припинення вогню і допомогу українська сторона зобов'язується надавати німцям агентурні матеріали про радянські та польські збройні формування. На черговій зустрічі у Львові 23 березня „Герасимівський” підтверджує готовність УПА надавати всі наявні відомості про радянські і польські сили, брати участь у диверсійно-терористичних заходах, вести розклад тилу Червоної армії. При цьому він зажадав конспіративності у передачі німцями зброї УПА з метою нерозголошення таких контактів перед її рядовим вояцтвом. Проте головними умовами ОУН та УПА на цих переговорах були звільнення політичних в'язнів, відмова від переслідування українців за політичну діяльність.86
2 квітня 1944 р. командувач УПА -„Північ” Д. Клячківський через Абверкоманду Групи армій „Північна Україна” передає пропозицію про координацію боротьби з радянськими військами, надання повстанцями розвідувальної інформації і просить взамін передати повстанцям 20 польових і 10 зенітних гармат, 500 автоматів, 250 тис. набоїв, 10 тис. гранат.87
Зазначимо, що співробітництво між УПА та Абвером у розвідувальній сфері розвивалося настільки інтенсивно, що отримало високі оцінки на нараді начальників Абверкоманд 101, 202 і 305 Групи армій „Південь” у Львові (19 квітня 1944 р.). Матеріал, отриманий від УПА, заявив начальник команди-101 підполковник Ліндгарт, „виключно розлогий і переважно придатний для використання армією у військовому відношенні”, без допомоги повстанської розвідки агентурна діяльність німецьких розвід органів „була б взагалі неможливою”. За словами начальника команди-202 підполковника Зелінгера підривна робота за фронтовою смугою „може бути здійснена тільки за допомогою УПА”.88
Відповідно домовленостям здійснювалися практичні кроки зі співробітництва у розвідувально-підривній сфері. Так, Абвергрупою-220 (Львів, Жешув (Польща), начальник - капітан Ю. Лазарек) за участю представників штабу УПА Кошука („Синього”) та „Шевчука” створюються курси радистів-розвідників (16 чоловік, Львів), курси радистів для подальшого виведення до радянського тилу (30 осіб, червень 1944 р., Львів). Ним же у липні-серпні 1944 р. створюються і дві диверсійні школи УПА, де водночас з курсантів готували молодших командирів повстанських сил (навчалося понад 100 осіб, які згодом повітряним шляхом перекидалися до тилу радянських військ).89 Абвергрупа-204 на території Чернівецької області, спираючись на загін УПА В. Шумка („Лугового”) рекрутувала агентуру для підривної роботи в радянському тилу (радянською контррозвідкою виявлено понад 100 таких агентів).90
7 серпня 1944 р. на території Вінницької області десантуються у радянській формі 28 випускників диверсійних шкіл з числа націоналістів під командуванням М. Муравського. Перед ними ставилося завдання підривів складів з боєприпасами, залізниць, терору проти командного складу в тилу військ 3-го Українського фронту.91 Як зазначалося у вказівці відділу контррозвідки „СМЕРШ” 53-ї Армії 2-го Українського фронту (3 березня 1944 р.), на звільнених від німцях територіях під час призиву до Червоної армії агентура УПА активно намагається зануритися до війська для подальшої розвідки на користь Німеччини.92
Про те, що значний обсяг розвіддіяльності здійснювався УПА саме в інтересах нацистської військової машини переконливо свідчать численні розвідувальні донесення повстанців. Так, звіт розвідника „Линка” (Рівненська область) від 15 квітня 1944 р. містив відомості про радянські військові перевезення залізницями на відтинку Рівне-Сарни, передислокацію бойової техніки, що було не потрібно власне повстанцям.93
Крім співробітництва у суто розвідувальних заходах, німецька сторона направила до лав УПА чимало інструкторських кадрів для організації повстанського руху. Опитуванням, що провели співробітники НКДБ УРСР серед вояків розбитого поблизу с. Карпилівка Рокитнівського району Рівненської області загону УПА „Пащенка”, було встановлено, що німці перекидають через лінію фронту спеціальних організаторів повстанських формувань.94 В боях з УПА було тільки захоплено у полон понад 300 німецьких військовослужбовців (переважно - офіцерів Абверу і гестапо), що були залишені у повстанському середовищі. Цікаво, що останні німці у підпіллі ОУН та УПА діяли аж до кінця січня 1947 р., коли СБ цілеспрямовано їх ліквідувала.95
Спецслужби III рейху намагалися використати можливості повстанського руху до останніх місяців і тижнів свого існування. Радіогра, яка з кінця 1944 р. велася радянською контррозвідкою за допомогою підставних радіостанцій „Тризуб” (Житомир) та „Антенна” (Львів) встановила, що німці не залишають спроб налагодити зв'язок з підпіллям УПА та АК для подальшої спільної роботи. Восени 1944 р. німецькою розвідкою було асигновано лідерам ОУН (Б) на ведення розвідувально-підривної діяльності 50 млн. радянських карбованців, 5 з яких отримав безпосередньо Р. Шухевич. На Станіславщину закидається спеціальну групу під командуванням емісара Проводу ОУН Ю. Лопатинського та капітана німецької розвідки Кірна. З нею ж десантується зброю, вибухівку та радіостанції. На початку 1945 р. емісари повернулися з отриманими від УПА розвідувальними даними. Про їх вартість свідчило нагородження Кірна Хрестом з діамантами.96
Керівники ОУН(Б) Я.Стецько, В. Стахів та І.Гриньох намагалися використати творення гітлерівцями диверсійно-терористичної організації „Вервольф” для облаштування матеріальної бази повстанської боротьби у лісових масивах Баварії та Богемії (машини з кадрами та майном, визначені для цього, були розстріляні з повітря радянськими штурмовиками на заході Чехії, а Я.Стецько важко поранений).97
Співробітництво з Вермахтом принесло УПА значну матеріально-технічну допомогу. Об'єктивно забезпеченість зброєю була справді слабким місцем повстанців. Як доповідали радянські партизани, „у них біда - немає зброї і боєприпасів”, повстанці ладні були десятки кілометрів переслідувати групу партизан, якщо та мала хоча б один-два автомати. Траплялося, що частина повстанців озброювалася дерев'яними макетами гвинтівок, пристроями, що імітували звук пострілів кулеметів та артилерії.98
Таким чином, шляхом співробітництва з німцями певною мірою було вирішено цю нагальну проблему. За словами Лазарека, до кінця серпня 1944 р. щотижня до УПА направлялося 3-4 вантажівки зброї та боєприпасів. При відступі тільки у лісах Галичини німці заклали 40 баз зі зброєю та боєприпасами. Окремі такі сховища знаходили принаймні до 1949 р. Всього повстанці отримали (без урахування роззброєння ними окремих підрозділів окупантів) 10 тис. кулеметів, 50 тис. автоматів і гвинтівок, сотні мінометів, іншу важку зброю, а також 103 радіостанції для зв'язку з німцями.99
[Spoiler (click to open)]
Співробітництво у розвідувально-підривній сфері з УПА намагалися налагодити і союзники Німеччини - Угорщина та Румунія.
Угорські війська, що несли охорону тилу в Україні, були зацікавлені у нейтралітеті з боку українських повстанців. Вже на початку 1943 р. угорський офіцер Я. Мартон організував зустріч начальника Генштабу генерала Ф.Сомбатхеї з трьома високими старшинами УПА (персоналії невідомі). Було досягнуто усної домовленості про ненапад. Угорці відчували гостру потребу у мирному співіснуванні з УПА, оскільки на території дій останньої розгортається будівництво потужної оборонної „лінії Арпада”.100 Як засвідчив колишній начальник відділу 1 Б ( розвідка) штабу 1-ї угорської армії К. Мольнар, контакти з УПА (за узгодженням з німцями) встановила у жовтні 1943 р. 2-га угорська армія, а при штабі 1-ї армії знаходився представник УПА А. Данилич.101
Безпосередньо налагодженням контактів з угорцями займався шеф розвідки штабу УПА-„Південь” сотник А. Дольницький. 25 грудня 1943 р. у с. Дермань Мизоцького району Рівненської області, у будинку вчителя Й. Шевчука відбулися консультації офіцерів угорської армії - начальника штабу корпусу підполковника Падані і майора Вецкенді з членом Проводу ОУН О. Логушем („Іванівим”). Було досягнуто домовленості, що угорське командування не буде проводити ворожих до УПА акцій, а повстанці - нападати на угорські гарнізони. Сторони зобов'язувалися обмінюватися розвідувальною інформацією, надавати одна одній матеріальну підтримку. Переговори тривали у Львові, а у січні 1944 р. представники Проводу ОУН в Будапешті провели зустрічі з одним з керівників Генштабу Угорщини полковником Мотані. Останній повідомив, що регент Угорщини Хорті повідомлений про хід переговорів. Було досягнуто домовленості про спільні бойової дії проти СРСР.102
К. Мольнар отримав від начальника розвідки німецько-угорської Групи армій „Південна Україна” полковника фон Блюмрюдера вказівку, щоб УПА повідомляла розвіддані про Червону армію та радянських партизан. 11 липня 1944 р. у м. Богороджанах угорці вели переговори з представниками ГВШ УПА. У районі Татарського перевалу у Карпатах командувач VI корпусу генерал-лейтенант Фаркаш підписує від імені угорської сторони угоду про мирні стосунки з УПА. Угорські представники просили, зокрема, щоб УПА постачала їх відомостями про радянські війська та партизан, польських партизан, направила угорському командуванню у розпорядження своїх розвідників. Повстанці погодилися на це у разі відмови Угорщини від територіальних претензій до України, військової допомоги і невтручання у процес збору ними розвідінформації.103
За домовленістю кожні десять днів зв'язковий від УПА доставлятиме розвідувальне зведення (перше передали наприкінці серпня 1944 р.) Угорська сторона висловила побажання про насадження УПА агентів-радистів у Станіславі, Стрию, Самборі, Долині, Калуші. У серпні 1944 р. А. Даниличем було передано угорцям 8 таких розвідників, направлених до Надвірної і Долини. Перед ними поставили завдання встановлення місць дислокації штабів з'єднань і частин радянської армії, установчих даних командного складу.104
Відомо і про переговори з командуванням угорських частин з охорони тилу Д. Клячківського (початок січня 1944 р, с. Комарово Колківського району Волинської області).105 Ним же було видано наказ про те, що „боротьби з мадярами, словаками... та іншими союзними військами Гітлера не ведем”.106
Підтримувалися контакти з центральним апаратом і периферійними органами румунської Служби спеціальної інформації (ССІ, військова розвідка). У жовтні 1943 р. в Одесі представник Проводу ОУН та керівник мережі ОУН на окупованій румунами території України (так званої Трансністрії) Павлишин, його заступник Семчишин зв'язалися з керівниками центру № 3 ССІ полковником Пержу та капітаном Аргіром, які повідомили про принципову згоду уряду на переговори з ОУН. Було досягнуто домовленості про взаємну відмову від бойових дій. У квітні 1944 р. в Галаці згадані емісари ОУН зустрілися з новим керівником згаданого розвідцентру полковником Іонеску. Останній повідомив про декрет румунського уряду щодо звільнення українських націоналістів та готовність надати УПА військово-технічну допомогу. У розпорядження румунської розвідки відрядили 14 членів ОУН. Згодом учасники ОУН та УПА навчалися у розвідшколі під керівництвом Павлишина у 15-20 км від Бухаресту, закидалися до радянського тилу з умовою постачати румунів розвідінформацією. У Галаці готували радистів для розвідки УПА.107
Варто зазначити, що бойові та спеціальні можливості УПА намагалися використовувати проти СРСР і його тогочасні союзники по антигітлерівській коаліції. Член ОУН(М) Я. Кравчук, який перебував на зв'язку у згаданого Ю. Лазарека, отримав від нього завдання підшукати авторитетну людину - посередника у переговорах з УПА. У пошуках кандидатури Я. Кравчук зустрівся у Хелмі з відомим діячем культури, митрополитом Іларіоном (І. Огієнком). Останній погодився допомогти у підборі посередника. Водночас повідомив, що співробітництво з УПА вже налагоджують англійські спецслужби. Повстанцям скидають зброю, а представник Інтеліджент Сервіс при ГК УПА пресвітер Л. Бучак схиляє ватажків УПА до примирення з АК з метою подальшої спільної боротьби проти СРСР.108
Таким чином, потреби безпосереднього розвідувального забезпечення бойових дій, погляд на УПА як на зародок збройних сил Української держави, які б відповідали вимогам сучасної військової науки обумовили значну увагу керівників повстанського руху до розбудови механізму військової розвідки, її концептуальних підвалин, форм і методів діяльності. Структурно повстанська розвідка прив'язувалася до лінійної структури УПА, базувалася на застосуванні штатних і нештатних розвідувальних підрозділів. Налагоджувалася розвідувальна підготовка рядового і командного складу. Особливу увагу приділялося агентурній розвідці з опорою на підтримку населення. Досвід розвідувальної діяльності, у поєднанні з творчим урахуванням доробків противника вдало акумулювався в інструктивних документах. Через специфіку військово-політичного становища руху ОУН та УПА його розвідка з кон'юктурних міркувань активно співробітничала зі спецслужбами Німеччини та її союзників, намагаючись зміцнити свій воєнно-технічний потенціал та послабити основного противника - радянську сторону. Об'єктивно це ускладнювало подолання опору окупантів".