Фофудья была пьяна и фокус не удался
Постпубертатная фофудья провела поистине титаническую работу. В то время, когда «пятая колонна» выдает на-гора уголь, лечит людей, пытается подло сохранить остатки научного потенциала страны и ее военно-промышленного комплекса вопреки желаниям покровителей из НАТО, наши потриёты, выполняя заветы Ильича указ Ющенко о защите украинского информационного пространства от москальской информационной интервенции и основательно проштудировав книгу основателя милитаризованного движения для мальчиков Баден-Пауэлла "Скаутинг для мальчиков" вскрыли вражье гнездо в самом сердце неньки - Киеве. Путем различных манипуляций, а также инсайдерской информации, полученной, как следует из намеков аффтара, из хэроических структур, борющихся с шпионажем, они сумели вычислить мои личные данные - имя и фамилию. Что, как верный волкодав на зоне, принесли в зубах в ожидании вопля изумленных собратьев по стае. На результаты этих изысканий можно полюбоваться вот по этому адресу: http://bf-109e.livejournal.com/80112.html. Маленький Табаки выяснил, что я не исконница из холодной Москвы, а дочь известного украинского писателя, футуролога и общественного деятеля Олеся Бердника.
Но факир был пьян и фокус не удался. Зря оранжевые клоуны прилагали поистине титанические усилия. Я и не скрывала своего имени, знало его подавляющее число моих френдов, да и не только. Многие из их оранжевой гоп-компании также были в курсе с первых дней недолгого существования моего журнала. Некоторым людям не приходит в голову, что вместо того, чтобы ломиться через дымоход, можно постучать в дверь, и достаточно было бы просто спросить у меня, как это и делали некоторые их коллеги.
Правда, видимо, представления о морали этих коллег все-таки разительно отличались от представлений достойных наследников Бандеры и Шухевича. Я с этими людьми говорила о литературе, спорила о политике и истории, в то время как достойные продолжатели бандеровцев мечтали о том, как мой ребенок умрет от заболевания матки. За неимением возможности набросить на оппонентов «пута» или загнать в висок шворень.
При желании с моим интервью можно ознакомиться по этому адресу http://dkr.com.ua/index.php?new=9437 .
Что ж. Подобных людей мой отец называл «чорні тіні мороку». Наследники разрушителей, заливавших кровью своих и чужих землю Украины неспособны к созиданию. Такова их сущность.
А для чистых, смелых, творческих личностей процитирую отрывок из романа моего отца-фронтовика о Великой отечественной войне «Хто ти?»:
«Фон Шварцеві здалося раптом, що на нього звертаються погляди всіх присутніх, і він спробував заховатися за спини своїх колег - делегатів конгресу, та від слів пісні де сховаєшся? Вони наздоганяли, мимохіть збурювали душу, пекли, мучили:
Палає небокрай,
Світанкова пора!
Вставай, вставай, вставай!
Горить нова зоря!
І хто б де не умер
- Від зради чи в борні,
- Воскресніте тепер
У Вічному вогні!
«У Вічному вогні... У Вічному вогні...» - клекотіли слова у знемагаючій свідомості фон Шварца. Він відчував, що в тих словах пісні - вічна правда, і та вічна правда веде цих людей понад віками й епохами. Вони якось просто пізнають одне одного, де б хто не був. де б хто не народився. У них один пароль - пароль творчості, невпинного будування. будування на тому місці, де тільки що прокотилося колесо руїни, де тільки що пройшли нещадні легіони мороку, як би вони не називалися, - ордами Чингіза, полчищами рицарів-хрестоносців чи дивізіями фюрера. І відчув фон Шварц, відчув усім своїм глибинним єством, понад логікою раціонального розуму, що вся потуга старого світу, всі сили мороку безсилі перед ніжними, відкритими серцями дітей нового світу, котрі оволоділи тайною вічного початку. Освенціми, Дахау, Лідіце, Кортеліси, Хіросіми, будь-які грядущі розбої та нищення, будь-які хитрощі різних злочинців, чорних лож, вікових лихварів - усе зникає перед вогнем творящого вічного початку... Перед Вічним вогнем, що бере силу з великої жертви попередників, мужніх і безстрашних бійців, надвмирущих бійців.
Як ми зможемо протистояти їм? З чим вийдемо у космічний простір, коли не змогли зламати беззахисні серця дітей, які мали тільки одну зброю - щирість і впевненість у своєму людському покликанні. То як же управитися з тією надмірною силою, якої вони досягли сьогодні? І чи можливий контакт для порозуміння на крилі лазерного променя?
Клубиться чорний дим,
Планета у вогні,
Над обрієм земним
Потвори навісні,
Та повстають сини,
Щоб подолати лють!
На вічний, мир вони
Всім руки подають...-
лунало довкола віще слово дітей.
Вони стверджують вічний мир, вони відкривають своїм ключем браму у зоряні світи. А він? Невже його ключ - нульовий аркан, де лиш пустеля, і спека, і прірва попереду, і безжальні потвори довкола. І блазнівський ковпак та вбрання на ньому, на його господарях, і кожен їхній рух збуджує лише дзеленчання дзвіночків, нашитих у минулі віки - віки обману, знущань, лихварства, інквізицій, нищення. І вже нема чистої гармонії сфер, голосу великого мовчання.
І відчув фон Шварц, як він щезає у наступаючому потоці великої сили, котра має оновити світ мудрістю, любов'ю і творчим всеохопленням, а в тій силі гримить урочистий консонанс збратаних душ, співзвуччя оновленої й захищеної природи, яка зуміла пробудити людей - тривожних, бунтівливих та все ж таки мудрих дітей своїх, - до рятівної дії, до вічного й радісного миру...»