Під катом нотаріально завірена копія похоронки на мого прадіда
Михайла Васильовича. Його дружина Єфросинія Іванівна отримала похоронку вже після 9 травня 1945-го року. Розповідають, що вона всю війну вночі перед іконами молилася, плакала та запитувала, чи живий її чоловік. Потім радість перемоги, кінець війні. І через кілька днів... похоронка. І
(
Read more... )
Comments 6
Reply
Reply
Я чомусь лише тепер повністю усвідомлюю жахаючу близькість тих страшних подій.. бо в дитинстві, юності все здавалося таким далеким-далеким, ніби це було дуже давно чи у сні. Тобто, я розуміла, звичайно, і усвідомлювала що це насправді - але тільки тепер, можливо через те що у мене є дитина і я ще більше і реальніше відчуваю матерів, дружин, дітей, мною кожна річ сприймається інакше.. читаєш "..проявивший геройство и мужество, погиб.." - і буквально темніє в очах, хоч це не тобі адресовано, бо уявляєш і дивишся на ситуацію не знизу вгору (як дитина на дорослих), а на рівних очі в очі.
Війна - це страшна і темна річ, яка накриває всіх. І рідко коли вирішує проблеми, із-за яких починалася.. про це теж варто пам"ятати.
Reply
Reply
Leave a comment