С каждым днем все радостнее жить
Коли по декілька разів на тиждень відписуєш про найрізноманітніші мітинги, страйки, акції, протести, віча і ше всяку єрунду, яка у Львові вже стала буденним явищем, то робиш це просто на автопілоті. В тебе вже не залишається ні скепсису ні думок, ні емоцій… Твоя свідомість давно рухнула, а особистість щезла. Всі зайві думки залишаються на диктофоні. Запам’ятовуєш тільки потрібні фрази і думаєш про наступну «пресуху». Але цього понеділкового ранку мені випало ось ТАКЕ… Ну та, це звісно краще чим з 09.00-18.00 п’ялитися в монітор в офісі, і навіть краще чим плювати в стелю в аеропорту чекаючи на приїзді чергової крупної шишки з «сталіци»…
«Зупинемо податковий терор», «Ми за чесні податки», «Де канікули для малого бізнесу?», - стараєшся прислухатися тільки до свого дихання і серцебиття коли читаєш написи на плакатах через об’єктив дзеркального фотіка. Хоч так і легше ні про шо не думати коли знімаєш загальні плани, це старий прийом і на мене це вже не діє. Бо коли мітинг проплачують, це відчувається, як не маскуй. В такому випадку люди виходять без жодного ентузіазму. А тут на тебе дивляться так, наче хочуть щось запитати, наче ти їм щось винен. Ти починаєш ставити різні «блоки», здаватись малопомітним, та скоро і сам починаєш дивитися на них по-іншому. І тоді таке враження, наче зараз серед натовпу впізнаєш когось із своїх знайомих.
«Протест об'єднав підприємців різних галузей. Вони переконані, що проект Податкового кодексу перекреслює усі можливі для існування малого бізнесу за відсутності жодних альтернативних можливостей та кроків для збільшення зайнятості», - оці два нехитрі речення - все що мені потрібно з їхнього прес-релізу для новини. Вони найкраще передають суть проблеми. Тільки як самому передати те все шо пару хвилин тому через себе пропустив?
