казочка про червону шапочку
червону шапочку називали червоною шапочкою не тому, що вона любила носити червону шапочку.
крім червоної шапочки взимку вона носила червоний капелюшок восени, червоний каптурок навесні і червону хустинку влітку. деколи вона вдягала навіть червону бандану.
вона була жагучою брюнеткою, їй дуже пасувало червоне.
а ше їй було глибоко байдуже, як її називають. шапочка, так шапочка.
вона любила блукати в лісі, вистежувати вовка і провокувати його.
спеціально тягала у кошичку пиріжки для бабці, котра їх не їла, бо сиділа на дієті.
спеціально плутала стежки, нібито шукаючи короткий шлях до бабусі.
спеціально відмовляла мисливцю, який дратував її правильністю та позитивністю.
червона шапочка любила вовка за брутальність, нахабність та хижий вишкір.
і хоча він давно забив на неї, аби не нариватися на мисливця, вона вперто шукала свій шанс, щоб спровокувати вовка.
вовк ховався в хащах і намагався мріяти про бідну овечку чи хоча б невинну пастушку.
але червоній шапочці було глибоко байдуже на його бажання.
одного разу вона зібрала в кошик усю свою червону білизну, сказала мамі, що переїжджає, попрощалася з бабцею, дала ляпаса мисливцю і пішла жити в лігво вовка.
спочатку він поривався втекти і пояснював їй, що вони не пара.
але червона шапочка чітко знала, чого і кого вона хоче.
він шкірився, поривався втекти, вона чухала йому за вухом і гризла за носа.
а потім вовк здався.
і жили вони довго і щасливо.
і червоній шапочці було глибоко байдуже на звинувачення у зоофілії. бо насправді вовк був брутальним нахабним брюнетом, що мав хижий вишкір, і стелився під її ніжками в червоних туфельках сумирною шкуркою.
звісно, деколи йому доводилося гарчати на неї, шоб вона не втекла.
але загалом жили вони таки довго і щасливо.
крім червоної шапочки взимку вона носила червоний капелюшок восени, червоний каптурок навесні і червону хустинку влітку. деколи вона вдягала навіть червону бандану.
вона була жагучою брюнеткою, їй дуже пасувало червоне.
а ше їй було глибоко байдуже, як її називають. шапочка, так шапочка.
вона любила блукати в лісі, вистежувати вовка і провокувати його.
спеціально тягала у кошичку пиріжки для бабці, котра їх не їла, бо сиділа на дієті.
спеціально плутала стежки, нібито шукаючи короткий шлях до бабусі.
спеціально відмовляла мисливцю, який дратував її правильністю та позитивністю.
червона шапочка любила вовка за брутальність, нахабність та хижий вишкір.
і хоча він давно забив на неї, аби не нариватися на мисливця, вона вперто шукала свій шанс, щоб спровокувати вовка.
вовк ховався в хащах і намагався мріяти про бідну овечку чи хоча б невинну пастушку.
але червоній шапочці було глибоко байдуже на його бажання.
одного разу вона зібрала в кошик усю свою червону білизну, сказала мамі, що переїжджає, попрощалася з бабцею, дала ляпаса мисливцю і пішла жити в лігво вовка.
спочатку він поривався втекти і пояснював їй, що вони не пара.
але червона шапочка чітко знала, чого і кого вона хоче.
він шкірився, поривався втекти, вона чухала йому за вухом і гризла за носа.
а потім вовк здався.
і жили вони довго і щасливо.
і червоній шапочці було глибоко байдуже на звинувачення у зоофілії. бо насправді вовк був брутальним нахабним брюнетом, що мав хижий вишкір, і стелився під її ніжками в червоних туфельках сумирною шкуркою.
звісно, деколи йому доводилося гарчати на неї, шоб вона не втекла.
але загалом жили вони таки довго і щасливо.