на горизонті з'явилась уідьма
в уідьми були відповіді на всі запитання. правда, їх доводилось шукати в довідниках та товстих фоліантах, але вона чітко знала, що вони є.
її чарівне дзеркальце грало різноманітні мелодії на всіх, хто її викликав.
її досьє вражало картатістю закладок та красивим каліграфічним почерком.
уідьма чітко знала, що перше враження - чисто візуальне, встановлюється за перші 7 секунд.
вона вміла підтримувати патерни та розривати шаблони. а ше у чарлісі вона була новенькою. і це її троха гнітило. нові чарівні істоти, люди, тварини.... всіх тра посортувати, класифікувати, занести у досьє, вписати основні психологічні характеристики, написати план з завоювання довіри...
так шо роботи було багато. найпершою справою мало стати шось грандіозне, величне, але бажано не скандальне. навіщо їй скандальна слава?
уідьма якраз звіряла топографічні огляди місцевості з компасом, коли вгледіла двох дітей. діти - це завжди прекрасно, подумала уідьма. так було написано в одному з численних посібників, яким вона вірила, навіь коли посібники суперечили один одному. просто тоді вона вірила у все підряд, називаючи це гнучкістю мислення.
уідьма (за всіма шпигунськими правилами) стежила за дітьми, ненавмисно затоптуючи розсипані страшеньким хлопчиком крихти. угу, ось і хатинка. а в ній - шось страшне, нечесане, непрестижне і геть не достойне уваги. уідьма уже було хотіла гукнути дітям, шоб вертались, коли хтось шарпнув її за руку.
вона розвернулась.
хвея (ну звісно хвея, яка казка без хвеї!) жестом наказала мовчати (в уідьми в голові промайнв уривок з розділу невербальні засоби спілкування, їй здалося, шо наказові інтонації не передаються, але в цієї особи вийшло саме так - наказово)
коли діти нарешті зайшли в двері, хвея представилась.
- я - хвея.
уідьма ше вище задерла підборіддя.
- Дозвольте пре...
- та чого кричиш, уідьма ти... я знаю, всі сороки уже другий день сповіщають, - махнула рукою хвея.
- там діти! ДІТИ! - поривалась рятувати дітей уідьма, забувши про 7 секунд справляння достойного враження
- та ясно, що діти. дорослих би знудило від хатинки з печива. і згинатись тра було б, коли заходили б, - згодилась хвея.
- їх тра рятувати!!!
- навіщо?- спокійно поцікавилась хвея.
- як це? - обурилась уідьма, - їх же зїдять! там же відьма!
- хто сказав? може зовсім і не відьма, пробурчала хвея
- у таких будиночках живуть відьми, що заманюють маленьких дітей! - завчено відрізала уідьма, - їх тра врятувати і наказати більше не сунути носа куди не тра!
- педагогіку ми з книжок вчили, еге ж... - презирливо пирхнула хвея.
- і не тільки педагогіку! - гордо заявила уідьма, але хвея так на неї глянула, шо тій перехтілось пишатись цим фактом.
- ти той-во, додому йди. нікого не тра рятувати.
- як? - вражена уідьма аж відкрила рота.
- отак. не треба, я сказала.
-аааа, - примружилась уідьма, - я все збагнула. то ти дітей рятуєш. я запізнилась! цей сектор послуг - зайнятий.
- га? - очманіло перепитала хвея
- я буду мати на увазі, але зауваж, що конкурентноспроможні послуги завжди отримуватимуть перевагу над...
- га? - перепиталась хвея, - так ти додому йдеш чи як?
коли уідьма щезла за деревами, хвея полегшено зітхнула. натягла волохату і місяцями нечесану перуку, і почимчикувала до хатинки - педагогіку з книг вчити - те саме, що куховарити, нюхаючи малюнки в кулінарній книзі, - бурчала хвея, - теж мені, придумала.. наказати дітям... та вони самі повинні до всього дійти... своїм розумом... а не в книжках читати.
хвея намастила обличчя спеціальною сажею для лякання дітей з антиалергенними частками та перламутровим блиском.
у кожного свій шлях. і не можна з нього зійти. бо шлях той тоді буде не вашим. і будиночки з відьмами... у кожного свої страхи. і тра їх пережити, бо якшо ні - то ви вже будете не ви
її чарівне дзеркальце грало різноманітні мелодії на всіх, хто її викликав.
її досьє вражало картатістю закладок та красивим каліграфічним почерком.
уідьма чітко знала, що перше враження - чисто візуальне, встановлюється за перші 7 секунд.
вона вміла підтримувати патерни та розривати шаблони. а ше у чарлісі вона була новенькою. і це її троха гнітило. нові чарівні істоти, люди, тварини.... всіх тра посортувати, класифікувати, занести у досьє, вписати основні психологічні характеристики, написати план з завоювання довіри...
так шо роботи було багато. найпершою справою мало стати шось грандіозне, величне, але бажано не скандальне. навіщо їй скандальна слава?
уідьма якраз звіряла топографічні огляди місцевості з компасом, коли вгледіла двох дітей. діти - це завжди прекрасно, подумала уідьма. так було написано в одному з численних посібників, яким вона вірила, навіь коли посібники суперечили один одному. просто тоді вона вірила у все підряд, називаючи це гнучкістю мислення.
уідьма (за всіма шпигунськими правилами) стежила за дітьми, ненавмисно затоптуючи розсипані страшеньким хлопчиком крихти. угу, ось і хатинка. а в ній - шось страшне, нечесане, непрестижне і геть не достойне уваги. уідьма уже було хотіла гукнути дітям, шоб вертались, коли хтось шарпнув її за руку.
вона розвернулась.
хвея (ну звісно хвея, яка казка без хвеї!) жестом наказала мовчати (в уідьми в голові промайнв уривок з розділу невербальні засоби спілкування, їй здалося, шо наказові інтонації не передаються, але в цієї особи вийшло саме так - наказово)
коли діти нарешті зайшли в двері, хвея представилась.
- я - хвея.
уідьма ше вище задерла підборіддя.
- Дозвольте пре...
- та чого кричиш, уідьма ти... я знаю, всі сороки уже другий день сповіщають, - махнула рукою хвея.
- там діти! ДІТИ! - поривалась рятувати дітей уідьма, забувши про 7 секунд справляння достойного враження
- та ясно, що діти. дорослих би знудило від хатинки з печива. і згинатись тра було б, коли заходили б, - згодилась хвея.
- їх тра рятувати!!!
- навіщо?- спокійно поцікавилась хвея.
- як це? - обурилась уідьма, - їх же зїдять! там же відьма!
- хто сказав? може зовсім і не відьма, пробурчала хвея
- у таких будиночках живуть відьми, що заманюють маленьких дітей! - завчено відрізала уідьма, - їх тра врятувати і наказати більше не сунути носа куди не тра!
- педагогіку ми з книжок вчили, еге ж... - презирливо пирхнула хвея.
- і не тільки педагогіку! - гордо заявила уідьма, але хвея так на неї глянула, шо тій перехтілось пишатись цим фактом.
- ти той-во, додому йди. нікого не тра рятувати.
- як? - вражена уідьма аж відкрила рота.
- отак. не треба, я сказала.
-аааа, - примружилась уідьма, - я все збагнула. то ти дітей рятуєш. я запізнилась! цей сектор послуг - зайнятий.
- га? - очманіло перепитала хвея
- я буду мати на увазі, але зауваж, що конкурентноспроможні послуги завжди отримуватимуть перевагу над...
- га? - перепиталась хвея, - так ти додому йдеш чи як?
коли уідьма щезла за деревами, хвея полегшено зітхнула. натягла волохату і місяцями нечесану перуку, і почимчикувала до хатинки - педагогіку з книг вчити - те саме, що куховарити, нюхаючи малюнки в кулінарній книзі, - бурчала хвея, - теж мені, придумала.. наказати дітям... та вони самі повинні до всього дійти... своїм розумом... а не в книжках читати.
хвея намастила обличчя спеціальною сажею для лякання дітей з антиалергенними частками та перламутровим блиском.
у кожного свій шлях. і не можна з нього зійти. бо шлях той тоді буде не вашим. і будиночки з відьмами... у кожного свої страхи. і тра їх пережити, бо якшо ні - то ви вже будете не ви