Сім бичків та дівочі коси
Киргизький обласний центр Каракол, про який я писав раніше, є своєрідними воротами до ущелин південного узбережжя озера Іссик-Куль. Ці ущелини абсолютно несхожі між собою і більшість із них можна сміливо відносити до найгарніших місць у країні. Сьогодні ми відправляємось у першу з них, яка називається Джети-Огуз.
На початку шляху гори навколо характерно червоні. Поселень у долині майже немає, тільки якісь поодинокі будинки, юрти й вагончики.
Та цілі міста з вуликів. Киргизький мед вважається дуже хорошим.
Пастухи:
Перша примітна скеля - Розбите Серце. Певно, і якась красива банальна легенда під таку назву існує.
Джети-Огуз перекладається як «сім биків» і така назва стає зрозумілою, якщо об’їхати Розбите Серце з протилежного боку. Ось ці рельєфні червоні виступи і є «биками». Правда, за бажання їх можна нарахувати не сім, а всі десять чи й більше.
Річка називається так само, як і ущелина.
Вище видніється сільце Джети-Огуз-Курорт.
Розкидані по горам вівці - як комашки. А ви їх бачите?
Ми ж їдемо ще далі углиб ущелини. Киргизькі затори - це коли встряєш в стадо, особливо таке, що рухається у тому ж самому напрямку.
Прохідна для авто дорога закінчується у долині під назвою Кок-Жайик («долина квітів»). Крім квітів, там багато юрт.
Але не тільки по низу, а й розкидані по далеким-далеким вершинам.
Це місце популярне й серед місцевих, що підіймалися ущелиною на пікніки.
То були переважно підлітки з навколишніх містечок (певно, у них якраз почалися канікули). І зовні вони майже всі дуже красиві, з м’якими й правильними рисами облич.
Ціла династія:
Корінні діти гір відрізняються від заїжджих містян досить помітно. Ну а їздити верхи починають практично у тому ж віці, що й ходити.
Не розбалувані поки що великим числом туристів, охоче йдуть на контакт (незнання російської їм ніскільки не заважає) і позують для фото.
Пастуших юрт після зимівлі ще небагато. Видно устояні місця з минулого року.
В одну тихенько підглянув - там все аскетично аж вкрай:
А по мірі підйому вони дуже швидко стають такими маленькими й загубленими в цих горах:
Також стає очевидно, що ліс частково висаджували (що ніскільки не зменшує загальної краси).
А чому взагалі було лізти нагору - до водоспаду Дівочі Коси:
Як і скрізь у Киргизії, він не надто ефектний (там, правда, якось можна видертись вище і пройтися безпосередньо під самим водоспадом). Зате скільки візуальної насолоди просто по дорозі до нього.
Поки вся група збиралася назад, найшвидші встигли прогулятися убік виходу з ущелини.
Це SHOP, друзі!:)
Тут ті ж самі коні з коровами, і гори, і річка. Але все одно не приїдається і всяко виглядає чудово.
А далі поїхали назад до траси, повз уже знайомі червоні скелі. Але ненадовго, а тільки щоб завернути буквально в наступну ж ущелину.
На початку шляху гори навколо характерно червоні. Поселень у долині майже немає, тільки якісь поодинокі будинки, юрти й вагончики.
Та цілі міста з вуликів. Киргизький мед вважається дуже хорошим.
Пастухи:
Перша примітна скеля - Розбите Серце. Певно, і якась красива банальна легенда під таку назву існує.
Джети-Огуз перекладається як «сім биків» і така назва стає зрозумілою, якщо об’їхати Розбите Серце з протилежного боку. Ось ці рельєфні червоні виступи і є «биками». Правда, за бажання їх можна нарахувати не сім, а всі десять чи й більше.
Річка називається так само, як і ущелина.
Вище видніється сільце Джети-Огуз-Курорт.
Розкидані по горам вівці - як комашки. А ви їх бачите?
Ми ж їдемо ще далі углиб ущелини. Киргизькі затори - це коли встряєш в стадо, особливо таке, що рухається у тому ж самому напрямку.
Прохідна для авто дорога закінчується у долині під назвою Кок-Жайик («долина квітів»). Крім квітів, там багато юрт.
Але не тільки по низу, а й розкидані по далеким-далеким вершинам.
Це місце популярне й серед місцевих, що підіймалися ущелиною на пікніки.
То були переважно підлітки з навколишніх містечок (певно, у них якраз почалися канікули). І зовні вони майже всі дуже красиві, з м’якими й правильними рисами облич.
Ціла династія:
Корінні діти гір відрізняються від заїжджих містян досить помітно. Ну а їздити верхи починають практично у тому ж віці, що й ходити.
Не розбалувані поки що великим числом туристів, охоче йдуть на контакт (незнання російської їм ніскільки не заважає) і позують для фото.
Пастуших юрт після зимівлі ще небагато. Видно устояні місця з минулого року.
В одну тихенько підглянув - там все аскетично аж вкрай:
А по мірі підйому вони дуже швидко стають такими маленькими й загубленими в цих горах:
Також стає очевидно, що ліс частково висаджували (що ніскільки не зменшує загальної краси).
А чому взагалі було лізти нагору - до водоспаду Дівочі Коси:
Як і скрізь у Киргизії, він не надто ефектний (там, правда, якось можна видертись вище і пройтися безпосередньо під самим водоспадом). Зате скільки візуальної насолоди просто по дорозі до нього.
Поки вся група збиралася назад, найшвидші встигли прогулятися убік виходу з ущелини.
Це SHOP, друзі!:)
Тут ті ж самі коні з коровами, і гори, і річка. Але все одно не приїдається і всяко виглядає чудово.
А далі поїхали назад до траси, повз уже знайомі червоні скелі. Але ненадовго, а тільки щоб завернути буквально в наступну ж ущелину.