Іссик-Ата
Зранку другого дня у Киргизії ми нарешті покинули Бішкек і відправились подалі від цивілізації, у гори та ущелини.
І перша точка на нашому шляху - ущелина Іссик-Ата, «гарячий батько». Назва походить від термальних джерел, відомих ще до нашої ери. Ясна річ, вода вважається цілющою, в ній можна і купатись, і пити (тільки не ту, в якій уже скупались). Від Бішкека сюди усього 60 км, тому місце популярне.
Ну а дорогою зі столиці зовсім не хочеться відлипати від вікна, бо там гори, такі контрастні й чудесні - вони супроводжуватимуть нас майже скрізь.
Що ще одразу кидається у вічі після Бішкека, це порожнеча навколо. Тільки хіба деінде на горизонті пролетить якесь сільце на кілька хат.
Мечеті в сучасній Киргизії поставили чи не в кожному аілі, всі вони досить типові. Спочатку фотографував їх, з часом приїлися.
Була і невеличка фотозупинка. На жаль, уже відцвіли маки, з ними було б набагато ефектніше.
Засніжені вершини ні-ні, та й визирнуть позаду зелених пагорбів.
Ці гори ніби й не представляли нічого особливого порівняно з тим, що чекало на нас далі. Тим не менш, саме тут зробив один з найулюбленіших кадрів за всю поїздку:
Узагалі жовта шипшина уже сама по собі незвична:
А от жуки-зеленки як у нас.
Досить крупне село:
По дорозі трапилось кілька кладовищ, і вони тут теж нетипові для нашого ока.
Серед звичайних могил помітно виділяються цілі мавзолеї найрізноманітніших форм. Причому як старі (принаймні на вид)…
…так і цілком сучасні, з силікатної цегли. Але далеко не кожен заслужив на такий дім у потойбічному житті, хіба яка знать чи особо шановані аксакали.
На рівні з цегляними й глиняними часто трапляються ось такі ажурні клітки з металевих прутів:
Ну а ми, поки живі, їдемо далі.
При термальних джерелах Іссик-Ати у 30-ті роки минулого століття виник санаторій та однойменне селище на кілька будинків.
І з чим найбільше має асоціюватись совок від Карпат до Сахаліну, це зі своїми потворними панельками. На тлі киргизьких гір вони виглядають особливо нестелепно.
Селище також має свою типову мечеть із залізним мінаретом.
У межах санаторію варто побачити наскальне зображення Будди, датоване 12 століттям. Щоб було краще видно, його пофарбували золотим, але на фото все одно так собі - дуже вже багато цьому рисунку довелось пережити за віки.
Буддизм зайшов на ці землі дуже давно і так само давно був витіснений ісламом. Зараз у країні всього одна буддистська община.
Тест на інтелект, пов’яжи своє сміття на дерево, якщо дебіл.
Розкішний цап по дорозі до Будди:
Із фауни живої у затінках санаторію найбільше білок. Вони тут якісь особливо фотогенічні й нахабні, звикли, що від людей може перепасти смачненьке.
І навіть забарвлення трохи інакшого, ледь не альбіноси:
Ну а щоб остаточно «відчути» землю під ногами, варто прогулятись до найближчого водоспаду. Зовсім легенький трекінг на 2,5 кілометри без суттєвих перепадів висоти.
Санаторій зараз ледь живий, а колись, видно, процвітав, що особисто собі поставив аж такого боввана. Ілліч показує зовсім не туди, куди нам зараз треба.
А треба пройти річковою долиною, ледь не до ближчої із засніжених вершин.
Пощастило і з погодою, у дощ чи туман цих гір не видно взагалі.
Тут же трапилися на нашому шляху й перші юрти, не туристичні чи декоративні, а саме справжні помешкання пастухів, що на теплу пору року пішли із сіл кочувати пасовищами.
По дорозі назад - господарів уже немає «вдома»:
На протилежному схилі ущелини:
У масштабах гір вони як піщинки. Спробуєте знайти ту ж саму юрту на цьому кадрі?
Варто також зробити спойлер, що водоспади у Киргизстані взагалі не надто ефектні. Але це сповна компенсується дорогою до них.
Річка також називається Іссик-Ата, але вона-то вже не гаряча, а типово стрімка й холодна.
А навколо так гарно й зелено, і по тій зелені переміщуються якісь цятки, що тільки наблизивши зум фотоапарату на максимум, можна розгледіти, що то таке.
Це виявились корови.
Є по дорозі й загін з конями.
На протилежному схилі ген далеко видніється маленький водоспадик:
А ось і наша мета:
Як і казав, зблизька нічого особливого, видно тільки нижній каскад, та й освітлення не дуже. Але ж скільки естетичної насолоди, поки до нього дійдеш.
І пора назад, на заслужений перепочинок та обід. Біля санаторію активно торгують місцевими вкусняшками, тут і кумис, і курут, і мед… Тільки вже відчутно дорожче, ніж на базарах.
Одна кулька куруту коштувала ~6 грн., зате вона втамовує і голод, і спрагу.
А там можна перейти й до більш капітального обіду та їхати далі.
І перша точка на нашому шляху - ущелина Іссик-Ата, «гарячий батько». Назва походить від термальних джерел, відомих ще до нашої ери. Ясна річ, вода вважається цілющою, в ній можна і купатись, і пити (тільки не ту, в якій уже скупались). Від Бішкека сюди усього 60 км, тому місце популярне.
Ну а дорогою зі столиці зовсім не хочеться відлипати від вікна, бо там гори, такі контрастні й чудесні - вони супроводжуватимуть нас майже скрізь.
Що ще одразу кидається у вічі після Бішкека, це порожнеча навколо. Тільки хіба деінде на горизонті пролетить якесь сільце на кілька хат.
Мечеті в сучасній Киргизії поставили чи не в кожному аілі, всі вони досить типові. Спочатку фотографував їх, з часом приїлися.
Була і невеличка фотозупинка. На жаль, уже відцвіли маки, з ними було б набагато ефектніше.
Засніжені вершини ні-ні, та й визирнуть позаду зелених пагорбів.
Ці гори ніби й не представляли нічого особливого порівняно з тим, що чекало на нас далі. Тим не менш, саме тут зробив один з найулюбленіших кадрів за всю поїздку:
Узагалі жовта шипшина уже сама по собі незвична:
А от жуки-зеленки як у нас.
Досить крупне село:
По дорозі трапилось кілька кладовищ, і вони тут теж нетипові для нашого ока.
Серед звичайних могил помітно виділяються цілі мавзолеї найрізноманітніших форм. Причому як старі (принаймні на вид)…
…так і цілком сучасні, з силікатної цегли. Але далеко не кожен заслужив на такий дім у потойбічному житті, хіба яка знать чи особо шановані аксакали.
На рівні з цегляними й глиняними часто трапляються ось такі ажурні клітки з металевих прутів:
Ну а ми, поки живі, їдемо далі.
При термальних джерелах Іссик-Ати у 30-ті роки минулого століття виник санаторій та однойменне селище на кілька будинків.
І з чим найбільше має асоціюватись совок від Карпат до Сахаліну, це зі своїми потворними панельками. На тлі киргизьких гір вони виглядають особливо нестелепно.
Селище також має свою типову мечеть із залізним мінаретом.
У межах санаторію варто побачити наскальне зображення Будди, датоване 12 століттям. Щоб було краще видно, його пофарбували золотим, але на фото все одно так собі - дуже вже багато цьому рисунку довелось пережити за віки.
Буддизм зайшов на ці землі дуже давно і так само давно був витіснений ісламом. Зараз у країні всього одна буддистська община.
Тест на інтелект, пов’яжи своє сміття на дерево, якщо дебіл.
Розкішний цап по дорозі до Будди:
Із фауни живої у затінках санаторію найбільше білок. Вони тут якісь особливо фотогенічні й нахабні, звикли, що від людей може перепасти смачненьке.
І навіть забарвлення трохи інакшого, ледь не альбіноси:
Ну а щоб остаточно «відчути» землю під ногами, варто прогулятись до найближчого водоспаду. Зовсім легенький трекінг на 2,5 кілометри без суттєвих перепадів висоти.
Санаторій зараз ледь живий, а колись, видно, процвітав, що особисто собі поставив аж такого боввана. Ілліч показує зовсім не туди, куди нам зараз треба.
А треба пройти річковою долиною, ледь не до ближчої із засніжених вершин.
Пощастило і з погодою, у дощ чи туман цих гір не видно взагалі.
Тут же трапилися на нашому шляху й перші юрти, не туристичні чи декоративні, а саме справжні помешкання пастухів, що на теплу пору року пішли із сіл кочувати пасовищами.
По дорозі назад - господарів уже немає «вдома»:
На протилежному схилі ущелини:
У масштабах гір вони як піщинки. Спробуєте знайти ту ж саму юрту на цьому кадрі?
Варто також зробити спойлер, що водоспади у Киргизстані взагалі не надто ефектні. Але це сповна компенсується дорогою до них.
Річка також називається Іссик-Ата, але вона-то вже не гаряча, а типово стрімка й холодна.
А навколо так гарно й зелено, і по тій зелені переміщуються якісь цятки, що тільки наблизивши зум фотоапарату на максимум, можна розгледіти, що то таке.
Це виявились корови.
Є по дорозі й загін з конями.
На протилежному схилі ген далеко видніється маленький водоспадик:
А ось і наша мета:
Як і казав, зблизька нічого особливого, видно тільки нижній каскад, та й освітлення не дуже. Але ж скільки естетичної насолоди, поки до нього дійдеш.
І пора назад, на заслужений перепочинок та обід. Біля санаторію активно торгують місцевими вкусняшками, тут і кумис, і курут, і мед… Тільки вже відчутно дорожче, ніж на базарах.
Одна кулька куруту коштувала ~6 грн., зате вона втамовує і голод, і спрагу.
А там можна перейти й до більш капітального обіду та їхати далі.