Бішкек, частина 1. Люди й базари
По прибутті в аеропорт нової для себе країни, найчастіше спочатку їдеш у її столицю - так уже історично склалося, що саме вона найближче. Тому в Киргизії перше, що побачить прибулець, будуть не фантастичні гори та ущелини, а Бішкек - місто-базар та головна понаїхаловка, населення якої за роки незалежності зросло ледь не вдвічі, від 620 тисяч до мільйона.
Перший день після довгого перельоту пішов на адаптацію, але дещо побачити вдалося. А саме Ошський базар і площу Ала-Тоо, головну в місті. З неї і почнемо.
«Ала Тоо» можна дослівно перевести як пістряві або високі гори (а гугл каже просто «гори»). І цими словами киргизи називають Тянь-Шань (а не співзвучний Алтай, як можна подумати). На площі та навколо неї зосереджені знакові для країни об’єкти.
Манас - герой однойменного епосу, найбільшого і основного в самоусвідомленні киргизів. За легендою, він об’єднав їх і привів сюди, в тянь-шаньські гори та долини.
Флагшток головного прапору країни, як для Середньої Азії, дуже скромний, «усього» 45 метрів. На прапорі зображено тюндук - круглий отвір в даху юрти, куди уходив дим від вогнища.
За спиною Манаса - недавно відреставрований історичний музей. До ремонту в ньому найбільше виділяли інтер’єри, розписи на комуністичну тематику з суто азійським розмахом. Чи вижили вони, хтозна, всередину я не встиг.
Само собою площа раніше називалась Леніна із пам’ятником сабжу в центрі. Леніна прибрали, але не взагалі, а тільки на задвірки музею. Декомунізація по-киргизькі суто символічна, та й взагалі з їх дзвіниці СРСР видається інакшим, ніж для нас.
Наліво від Манаса (як стояти до нього лицем) розташовується місцевий Білий дім, у якому зараз засідає парламент (тут і далі фотки з безхмарного вечора і похмурого дня йтимуть трохи впереміжку, бо мимо площі я проходив двічі).
І це чи не єдина країна Середньої Азії, де владну будівлю можна знімати отак відкрито.
Саме її розлючений натовп брав штурмом під час місцевих майданів 2005 і 2010 років.
І якщо в перший раз усе пройшло мирно, то на другий мали місце і погроми, і розстріл натовпу, і випадки мародерства. У сутичках загинули 104 людини і через рік на їх честь поруч з’явився символічний пам’ятник.
Якщо ж повернутись до Манаса спиною, відкриється панорама основної частини площі Ала-Тоо. Зі сходу на захід її перетинає Чуйський проспект, одна з основних вулиць міста.
За симетричними будівлями з куполами видніється потужна сейсмостійка труба Бішкекської ТЕЦ. Насправді вона далеко, але із-за розмірів (висота 300 метрів, на секундочку!) її можна побачити чи не звідусіль.
Аркада будинку з куполами:
У будівлі по центру містяться всякі міністерства, управління та інспекції. Перед ним же стоїть і пам’ятник Чингізу Айтматову, найвідомішому киргизькому письменнику… але сфотографувати його зблизька я забув. Ну, зі мною буває.
Вцілому ж то чудове місце, з його квітами та фонтанами, і кількість людей на площі говорить сама за себе. Краса й ідилія, діти граються, сім’ї відпочивають та гуляють.
Фоткаються на тлі Манаса.
І тільки почесному караулу не позаздриш.
Мурал майже навпроти Білого дому:
Вечір на площі Ала-Тоо:
На цьому прощаємося з нею і переміщуємось на один з базарів.
Найбільший ринок у Бішкеку (та й не тільки в ньому, а у всій Середній Азії!) називається Дордой. Але більш колоритним та цікавим все ж є Ошський базар, що на кілометр-півтора західніше центру. Він теж гігантський, на ньому легко заблукати навіть на прилеглих до найбільших вулиць п’ятачках, а чого там тільки не продається…
Людей стає багато ще на підступах до ринку, і вони тут теж яскраві та колоритні.
Вкусняшки. Ці, найпевніше, привезені з Узбекистану. Щоб перевести ціни в гривні, треба ділити на 2,5, в долари - на 70 (по курсу на травень 2019):
У кочівників-киргизів навіть смаколики базуються на м’ясі та молоці. Білі кульки називаються курут, по суті висушений до неможливості сир. Досить специфічні, але з пивом піде.
А це просто хліб, наприклад. Та як апетитно виглядає:
Іменні лавки, одна з особливостей місцевого «маркетингу»:
Також є сувенірні ряди. Хоча ковпаки можуть купувати й місцеві мешканці, вони досі часто їх носять.
Такі повстяні килимки називаються «ширдак»:
Крім базару, ще хотілось би сказати пару слів про місцеву залізницю (тим більше, далі й приводів не буде). Киргизія - найменш залізнична пострадянська країна, яка не має навіть цілісної системи. Все її хазяйство представлене кількома апендиксами, що заходять із сусідніх країн.
Бішкек виступає більше у ролі винятку, тут аж два вокзали, звідки відправляється кілька внутрішніх дизелів та міжнародних поїздів, переважно в Росію. Основна станція - вокзал Бішкек-2.
Маючи трохи вільного часу, я вирвався на «старий» вокзал Бішкек-1, недалеко від Ошського ринку. Дуже симпатичний приклад ранньої радянської архітектури, ще й ексклюзив: навіть самі містяни здебільшого не підозрюють про його існування.
Пам’ятник залізничникам, що загинули в Другу Світову:
З рейковим транспортом у киргизів узагалі не склалося: метро й трамваїв теж немає. А от тролейбусних систем аж три, в містах Ош, Нарин, ну а в столиці найбільша.
Кілька кадрів на ходу:
Хотілось би згадати про ще два місця в столиці, але на фото їх показати не вдасться, тільки із супутникових знімків гугла.
Першим впадає у вічі радіальне Робоче містечко на південь від станції Бішкек-1. Цікава історія: створювали його ентузіасти з Чехословаччини у 20-ті роки минулого століття за популярною на той момент моделлю «ідеального» міста. Їх кооператив називався «Інтергельпо» («Взаємодопомога» на мові есперанто).
Але щось пішло не так, і цей район, за відгуками, зараз геть занедбаний.
Ці ж самі Інтергельпо заклали і парк з характерним плануванням (за Білим домом). Ми-то всі розуміємо, що то зірка… але спрямована вона вершечком на південь і тому на всіх супутникових знімках виглядає як адова пентаграма:)
…А над столичним хаосом та тиснявою здіймаються засніжені, байдужі, неживі й одвічні обеліски Тянь-Шаню. І стрімкий неконтрольований ріст Бішкеку та його передмість ще зовсім нескоро зможе затулити їх собою.
На тлі всього цього нечисленні російські церкви куди ясніше проясняють свій істинно азійський дух.
А ми покидаємо Бішкек і їдемо назустріч цим прекрасним горам. Але все одно ще раз повернемось у столицю, в останній день перед вильотом додому.
Перший день після довгого перельоту пішов на адаптацію, але дещо побачити вдалося. А саме Ошський базар і площу Ала-Тоо, головну в місті. З неї і почнемо.
«Ала Тоо» можна дослівно перевести як пістряві або високі гори (а гугл каже просто «гори»). І цими словами киргизи називають Тянь-Шань (а не співзвучний Алтай, як можна подумати). На площі та навколо неї зосереджені знакові для країни об’єкти.
Манас - герой однойменного епосу, найбільшого і основного в самоусвідомленні киргизів. За легендою, він об’єднав їх і привів сюди, в тянь-шаньські гори та долини.
Флагшток головного прапору країни, як для Середньої Азії, дуже скромний, «усього» 45 метрів. На прапорі зображено тюндук - круглий отвір в даху юрти, куди уходив дим від вогнища.
За спиною Манаса - недавно відреставрований історичний музей. До ремонту в ньому найбільше виділяли інтер’єри, розписи на комуністичну тематику з суто азійським розмахом. Чи вижили вони, хтозна, всередину я не встиг.
Само собою площа раніше називалась Леніна із пам’ятником сабжу в центрі. Леніна прибрали, але не взагалі, а тільки на задвірки музею. Декомунізація по-киргизькі суто символічна, та й взагалі з їх дзвіниці СРСР видається інакшим, ніж для нас.
Наліво від Манаса (як стояти до нього лицем) розташовується місцевий Білий дім, у якому зараз засідає парламент (тут і далі фотки з безхмарного вечора і похмурого дня йтимуть трохи впереміжку, бо мимо площі я проходив двічі).
І це чи не єдина країна Середньої Азії, де владну будівлю можна знімати отак відкрито.
Саме її розлючений натовп брав штурмом під час місцевих майданів 2005 і 2010 років.
І якщо в перший раз усе пройшло мирно, то на другий мали місце і погроми, і розстріл натовпу, і випадки мародерства. У сутичках загинули 104 людини і через рік на їх честь поруч з’явився символічний пам’ятник.
Якщо ж повернутись до Манаса спиною, відкриється панорама основної частини площі Ала-Тоо. Зі сходу на захід її перетинає Чуйський проспект, одна з основних вулиць міста.
За симетричними будівлями з куполами видніється потужна сейсмостійка труба Бішкекської ТЕЦ. Насправді вона далеко, але із-за розмірів (висота 300 метрів, на секундочку!) її можна побачити чи не звідусіль.
Аркада будинку з куполами:
У будівлі по центру містяться всякі міністерства, управління та інспекції. Перед ним же стоїть і пам’ятник Чингізу Айтматову, найвідомішому киргизькому письменнику… але сфотографувати його зблизька я забув. Ну, зі мною буває.
Вцілому ж то чудове місце, з його квітами та фонтанами, і кількість людей на площі говорить сама за себе. Краса й ідилія, діти граються, сім’ї відпочивають та гуляють.
Фоткаються на тлі Манаса.
І тільки почесному караулу не позаздриш.
Мурал майже навпроти Білого дому:
Вечір на площі Ала-Тоо:
На цьому прощаємося з нею і переміщуємось на один з базарів.
Найбільший ринок у Бішкеку (та й не тільки в ньому, а у всій Середній Азії!) називається Дордой. Але більш колоритним та цікавим все ж є Ошський базар, що на кілометр-півтора західніше центру. Він теж гігантський, на ньому легко заблукати навіть на прилеглих до найбільших вулиць п’ятачках, а чого там тільки не продається…
Людей стає багато ще на підступах до ринку, і вони тут теж яскраві та колоритні.
Вкусняшки. Ці, найпевніше, привезені з Узбекистану. Щоб перевести ціни в гривні, треба ділити на 2,5, в долари - на 70 (по курсу на травень 2019):
У кочівників-киргизів навіть смаколики базуються на м’ясі та молоці. Білі кульки називаються курут, по суті висушений до неможливості сир. Досить специфічні, але з пивом піде.
А це просто хліб, наприклад. Та як апетитно виглядає:
Іменні лавки, одна з особливостей місцевого «маркетингу»:
Також є сувенірні ряди. Хоча ковпаки можуть купувати й місцеві мешканці, вони досі часто їх носять.
Такі повстяні килимки називаються «ширдак»:
Крім базару, ще хотілось би сказати пару слів про місцеву залізницю (тим більше, далі й приводів не буде). Киргизія - найменш залізнична пострадянська країна, яка не має навіть цілісної системи. Все її хазяйство представлене кількома апендиксами, що заходять із сусідніх країн.
Бішкек виступає більше у ролі винятку, тут аж два вокзали, звідки відправляється кілька внутрішніх дизелів та міжнародних поїздів, переважно в Росію. Основна станція - вокзал Бішкек-2.
Маючи трохи вільного часу, я вирвався на «старий» вокзал Бішкек-1, недалеко від Ошського ринку. Дуже симпатичний приклад ранньої радянської архітектури, ще й ексклюзив: навіть самі містяни здебільшого не підозрюють про його існування.
Пам’ятник залізничникам, що загинули в Другу Світову:
З рейковим транспортом у киргизів узагалі не склалося: метро й трамваїв теж немає. А от тролейбусних систем аж три, в містах Ош, Нарин, ну а в столиці найбільша.
Кілька кадрів на ходу:
Хотілось би згадати про ще два місця в столиці, але на фото їх показати не вдасться, тільки із супутникових знімків гугла.
Першим впадає у вічі радіальне Робоче містечко на південь від станції Бішкек-1. Цікава історія: створювали його ентузіасти з Чехословаччини у 20-ті роки минулого століття за популярною на той момент моделлю «ідеального» міста. Їх кооператив називався «Інтергельпо» («Взаємодопомога» на мові есперанто).
Але щось пішло не так, і цей район, за відгуками, зараз геть занедбаний.
Ці ж самі Інтергельпо заклали і парк з характерним плануванням (за Білим домом). Ми-то всі розуміємо, що то зірка… але спрямована вона вершечком на південь і тому на всіх супутникових знімках виглядає як адова пентаграма:)
…А над столичним хаосом та тиснявою здіймаються засніжені, байдужі, неживі й одвічні обеліски Тянь-Шаню. І стрімкий неконтрольований ріст Бішкеку та його передмість ще зовсім нескоро зможе затулити їх собою.
На тлі всього цього нечисленні російські церкви куди ясніше проясняють свій істинно азійський дух.
А ми покидаємо Бішкек і їдемо назустріч цим прекрасним горам. Але все одно ще раз повернемось у столицю, в останній день перед вильотом додому.