Стеблів. Там, де скелі пішли під воду
Мальовниче містечко Стеблів знаходиться за 90 км на захід від Черкас, на березі річки Рось. Розташоване майже посередині течії Росі між Богуславом та Корсунем, воно куди менш відоме, ніж ці важковаговики. Але краєвиди річки, її берегів та порогів не залишать байдужими нікого, хто хоч раз сюди завітає; і це при тому, що більша частина тієї краси була затоплена при будівництві Стеблівської ГЕС.
Бої під час Другої Світової у цих краях були особливо жорстокі, тому старої архітектури у селищі мало, але все ж трохи є. На в’їзді з боку Корсуня зберіглась земська лікарня початку 20 ст., виконана у стилі українського модерну.
Що радує, вона досі використовується за призначенням: всередині діє амбулаторія.
У Стеблеві народився видатний український прозаїк Іван Нечуй-Левицький. У будинку, де мешкала родина митця, зараз знаходиться літературно-меморіальний музей його імені.
Пам’ятник письменнику:
І пам’ятник скорботній Нимидорі, героїні одного з його творів. А ви з ходу згадаєте, якого саме? Я на той момент підзабувся, на свій сором.
У 19 ст. містечко належало родині Головінських, що мали тут палац та парк, а також збудували суконну фабрику та два заводи. Від колишньої їх маєтності залишився тільки флігель.
Простоює пусткою й руйнується на березі притоки Росі.
На цьому зі старовиною все, і наступна будівля уже сучасна - храм Вознесіння Господнього 2015 року. Збудований на місці старої церкви, у якій священниками служили батько й дід І. Нечуя-Левицького.
Від церкви на інший берег річки веде пішохідний місток.
Стеблівська живність:
Рось у цьому місці широка й глибока, бо нижче за течією загачена греблею ГЕС. Скелі ледь виступають над водою - це мізер від тої неймовірної краси, яку річка старанно відшліфувала в українському кристалічному щиті.
Одвічний конфлікт природи й людини: ГЕС забезпечує електроенергією кілька районів Черкащини, але який скарб при цьому сховала під водою…
У межах селища русло Росі роздвоювалось, утворюючи острів. Його північну сторону штучно перекрили, щоб підняти рівень води перед греблею. Тепер там пустка:
Церква органічно домінує над місцевістю.
Спускаюсь у пусте русло. Скельні оголення тут мальовничі й чудові, але для повноти пейзажу їм бракує води.
Через мертву долину тепер протікає тільки ледь видний потічок, та й то пересихаючий.
Із узвишшя на лівому березі відкривається панорама Стеблівської ГЕС та її греблі.
І хоча з їх появою з виду пропали скелі й пороги, це дещо компенсується мальовничими водоспадами. За їх красу можна пробачити, що вони штучні і що над ними здіймаються неживі бетонні перегородки.
Ще пару кадрів старого русла:
На самій греблі облаштовані оглядові майданчики.
Нижче за течією Рось нарешті виривається з полону, являючи світу себе справжню: мальовничу, бурхливу і фантастично гарну.
І залипав би на цю красу та бродив так берегами ще довго, але на Стеблів у мене було всього півтори години, інакше б не встиг подивитися Корсунь. Тому прогулянка більше нагадувала пробіжку - поклацав швиденько, і гайда на зупинку…
Механізми та машинна зала ГЕС:
Старий будиночок по дорозі до центру селища:
Бої під час Другої Світової у цих краях були особливо жорстокі, тому старої архітектури у селищі мало, але все ж трохи є. На в’їзді з боку Корсуня зберіглась земська лікарня початку 20 ст., виконана у стилі українського модерну.
Що радує, вона досі використовується за призначенням: всередині діє амбулаторія.
У Стеблеві народився видатний український прозаїк Іван Нечуй-Левицький. У будинку, де мешкала родина митця, зараз знаходиться літературно-меморіальний музей його імені.
Пам’ятник письменнику:
І пам’ятник скорботній Нимидорі, героїні одного з його творів. А ви з ходу згадаєте, якого саме? Я на той момент підзабувся, на свій сором.
У 19 ст. містечко належало родині Головінських, що мали тут палац та парк, а також збудували суконну фабрику та два заводи. Від колишньої їх маєтності залишився тільки флігель.
Простоює пусткою й руйнується на березі притоки Росі.
На цьому зі старовиною все, і наступна будівля уже сучасна - храм Вознесіння Господнього 2015 року. Збудований на місці старої церкви, у якій священниками служили батько й дід І. Нечуя-Левицького.
Від церкви на інший берег річки веде пішохідний місток.
Стеблівська живність:
Рось у цьому місці широка й глибока, бо нижче за течією загачена греблею ГЕС. Скелі ледь виступають над водою - це мізер від тої неймовірної краси, яку річка старанно відшліфувала в українському кристалічному щиті.
Одвічний конфлікт природи й людини: ГЕС забезпечує електроенергією кілька районів Черкащини, але який скарб при цьому сховала під водою…
У межах селища русло Росі роздвоювалось, утворюючи острів. Його північну сторону штучно перекрили, щоб підняти рівень води перед греблею. Тепер там пустка:
Церква органічно домінує над місцевістю.
Спускаюсь у пусте русло. Скельні оголення тут мальовничі й чудові, але для повноти пейзажу їм бракує води.
Через мертву долину тепер протікає тільки ледь видний потічок, та й то пересихаючий.
Із узвишшя на лівому березі відкривається панорама Стеблівської ГЕС та її греблі.
І хоча з їх появою з виду пропали скелі й пороги, це дещо компенсується мальовничими водоспадами. За їх красу можна пробачити, що вони штучні і що над ними здіймаються неживі бетонні перегородки.
Ще пару кадрів старого русла:
На самій греблі облаштовані оглядові майданчики.
Нижче за течією Рось нарешті виривається з полону, являючи світу себе справжню: мальовничу, бурхливу і фантастично гарну.
І залипав би на цю красу та бродив так берегами ще довго, але на Стеблів у мене було всього півтори години, інакше б не встиг подивитися Корсунь. Тому прогулянка більше нагадувала пробіжку - поклацав швиденько, і гайда на зупинку…
Механізми та машинна зала ГЕС:
Старий будиночок по дорозі до центру селища: