Імла
Продовжуємо ловити різні природні явища по Вінниці. І цього разу відправимося в ранок жовтневого дня.
Поки рухатись вулицею, навколо темно й вогко. А варто тільки вирватись на простір - і там зовсім інший світ, кольоровий та містичний.
Зрештою добираюсь до води. Озера добряче поросли очеретом, та все ж.
У багряній воді вже не дрімають качки.
І в кінці-кінців зриваються з місця.
Високо в небі ще палахкотить місяць.
А порожніми доріжками тільки зрідка проходять якісь тіні.
Багряне небо тим часом набирає іншого кольору:
А я паралельно озерам пробираюсь назустріч світанку.
Бомбезна все-таки пора, і шкода, що зі своїм способом життя в цей час доби я зазвичай наглухо сплю.
А там нарешті показується і сонце:
Але на жаль, переважно туман монохромний. Буває так:
І навіть вдень:
Тоді навіть звичайні паркові стежки стають таємничими.
На озері мерзнуть і розчиняються в імлі рибалки.
І просто навпростець ходять люди.
Помітив білку, тільки не при такій видимості фотографувати її здалеку. А ви її бачите?
Чорно-біла зима. Як добре, що вона вже позаду.
І скоро нарешті частішають ясні дні. В один з таких наприкінці зими ловив майже повний і як ніколи величезний місяць.
Ловив із Сабарова. Давно тут не був, хоч на той момент ще було і грязько, і слизько, не витримав. На Сабарові сонце сідає за ліс на узвишші.
Небо персикового кольору:
І зрештою при справах залишається тільки місяць, на ледь не щохвилини новому небі.
Закінчується один з рідкісних для зими безхмарних днів, і скоро їх буде набагато більше. І тепло та сонце знову покличуть у дорогу.
Поки рухатись вулицею, навколо темно й вогко. А варто тільки вирватись на простір - і там зовсім інший світ, кольоровий та містичний.
Зрештою добираюсь до води. Озера добряче поросли очеретом, та все ж.
У багряній воді вже не дрімають качки.
І в кінці-кінців зриваються з місця.
Високо в небі ще палахкотить місяць.
А порожніми доріжками тільки зрідка проходять якісь тіні.
Багряне небо тим часом набирає іншого кольору:
А я паралельно озерам пробираюсь назустріч світанку.
Бомбезна все-таки пора, і шкода, що зі своїм способом життя в цей час доби я зазвичай наглухо сплю.
А там нарешті показується і сонце:
Але на жаль, переважно туман монохромний. Буває так:
І навіть вдень:
Тоді навіть звичайні паркові стежки стають таємничими.
На озері мерзнуть і розчиняються в імлі рибалки.
І просто навпростець ходять люди.
Помітив білку, тільки не при такій видимості фотографувати її здалеку. А ви її бачите?
Чорно-біла зима. Як добре, що вона вже позаду.
І скоро нарешті частішають ясні дні. В один з таких наприкінці зими ловив майже повний і як ніколи величезний місяць.
Ловив із Сабарова. Давно тут не був, хоч на той момент ще було і грязько, і слизько, не витримав. На Сабарові сонце сідає за ліс на узвишші.
Небо персикового кольору:
І зрештою при справах залишається тільки місяць, на ледь не щохвилини новому небі.
Закінчується один з рідкісних для зими безхмарних днів, і скоро їх буде набагато більше. І тепло та сонце знову покличуть у дорогу.