В одвічній погоні за світилом
Із листопада до березня у мене традиційно період простою в дальніх поїздках, зате назбиралось фото із Вінниці. Я, звичайно, молодець, що роздуплився з зимовими знімками під літо, але краще пізно, ніж ніколи, та й якщо не зараз, то навряд їх коли розгрібатиму.
За цей час у мене з’явилось ще одне улюблене місце - пустир між 9-м мікрорайоном Вишеньки та найближчим до нього озером. А просто їхав якось ввечері трамваєм, чисто випадково з фотоапаратом в кишені, глянув у вікно, а там таке…
Вийшов і побрів у ту сторону, чому б ні. Субота, перший день зими.
За спиною нависає 9-й мікрорайон, а за озером видно хатки селища Пирогово. Зараз це просто засмічений пустир, чого під снігом не видно, тому тут так чарівно. В найближчі роки це місце забудують десятим мікрорайоном (надто вже великий та ласий шматок простоює, вже й якісь попередні плани є).
А поки тут останні місяці вільного простору та ідилії. Частина озерця не замерзла - гріє якесь підземне джерело?
На другий день прогулявся сюди уже цілеспрямовано.
Цього разу погода була більш сонячна, але зрештою кулька закотилась так само не за горизонт, а в найближчу хмару.
До повного комплекту не вистачало ще світанку. За ним вирушаю на третій день зими, то вже понеділок: захід сонця просиджу на офісі.
За оглядову точку обрав скелю над спортивною базою «Спартак» на березі Південного Бугу. На край узвишшя можна вийти із дворику будинку 127 по вул. Князів Коріатовичів. Не знаю, як там з інфраструктурою, але за пейзажною складовою це точно найкращий дім міста.
Можна спуститись і до берега. Річка вже добре промерзла й потоптана - зима цього разу прийшла зарано… але головне, що вчасно пішла.
Небо все дужче багряніє…
Тут також є незаймана льодом заплава.
…яка стала прихистком для качок, що лишились на зимівлю.
Фауну доповнюють вгодовані кошаки, що явно прижились на спортивній базі. Одразу видно, спортсмени:)
Іще один кадр згори і пора вертати готуватись до робочого тижня. Початок зими виявився зразково-показовим, але мені цих трьох днів з головою вистачило б пофоткати й побачити сніг, а далі звертайте цю холодну муть і давайте знову літо.
Також із цього двору видно символи міста.
Але скоро, певно, вони сховаються за стінами безликих новобудов…
Та зима і не думала закінчуватись. Тому ось ще світанок:
19 лютого, мікрорайон Тяжилів.
Мотнутись сюди було одразу двійко причин. По-перше, тутешнє озерце минулого року облагородили гарним парканом.
По-друге, відкрив велосезон, а до Тяжилова якраз пиляти далеченько, майже через все місто. Погода і чистий асфальт сприяли, а так ще ніколи не катався взимку, ліньки.
Саме озеро ще вкрите льодом, настільки міцним, що дорогу до зупинки по ньому зрізають:
24 лютого, трамвайчики у вечірньому світлі. Також один із символів міста:
Це той же 9-й мікрорайон. Улюблений пустир поки тримається.
Хмара над Вишенським озером:
І ще кілька кадрів із власного вікна. Недаром же я його вибирав так довго, щоб хоч на щось гарне можна було залипати в сірий та безколірний зимовий період.
Світанок:
Та заходи сонця.
За цей час у мене з’явилось ще одне улюблене місце - пустир між 9-м мікрорайоном Вишеньки та найближчим до нього озером. А просто їхав якось ввечері трамваєм, чисто випадково з фотоапаратом в кишені, глянув у вікно, а там таке…
Вийшов і побрів у ту сторону, чому б ні. Субота, перший день зими.
За спиною нависає 9-й мікрорайон, а за озером видно хатки селища Пирогово. Зараз це просто засмічений пустир, чого під снігом не видно, тому тут так чарівно. В найближчі роки це місце забудують десятим мікрорайоном (надто вже великий та ласий шматок простоює, вже й якісь попередні плани є).
А поки тут останні місяці вільного простору та ідилії. Частина озерця не замерзла - гріє якесь підземне джерело?
На другий день прогулявся сюди уже цілеспрямовано.
Цього разу погода була більш сонячна, але зрештою кулька закотилась так само не за горизонт, а в найближчу хмару.
До повного комплекту не вистачало ще світанку. За ним вирушаю на третій день зими, то вже понеділок: захід сонця просиджу на офісі.
За оглядову точку обрав скелю над спортивною базою «Спартак» на березі Південного Бугу. На край узвишшя можна вийти із дворику будинку 127 по вул. Князів Коріатовичів. Не знаю, як там з інфраструктурою, але за пейзажною складовою це точно найкращий дім міста.
Можна спуститись і до берега. Річка вже добре промерзла й потоптана - зима цього разу прийшла зарано… але головне, що вчасно пішла.
Небо все дужче багряніє…
Тут також є незаймана льодом заплава.
…яка стала прихистком для качок, що лишились на зимівлю.
Фауну доповнюють вгодовані кошаки, що явно прижились на спортивній базі. Одразу видно, спортсмени:)
Іще один кадр згори і пора вертати готуватись до робочого тижня. Початок зими виявився зразково-показовим, але мені цих трьох днів з головою вистачило б пофоткати й побачити сніг, а далі звертайте цю холодну муть і давайте знову літо.
Також із цього двору видно символи міста.
Але скоро, певно, вони сховаються за стінами безликих новобудов…
Та зима і не думала закінчуватись. Тому ось ще світанок:
19 лютого, мікрорайон Тяжилів.
Мотнутись сюди було одразу двійко причин. По-перше, тутешнє озерце минулого року облагородили гарним парканом.
По-друге, відкрив велосезон, а до Тяжилова якраз пиляти далеченько, майже через все місто. Погода і чистий асфальт сприяли, а так ще ніколи не катався взимку, ліньки.
Саме озеро ще вкрите льодом, настільки міцним, що дорогу до зупинки по ньому зрізають:
24 лютого, трамвайчики у вечірньому світлі. Також один із символів міста:
Це той же 9-й мікрорайон. Улюблений пустир поки тримається.
Хмара над Вишенським озером:
І ще кілька кадрів із власного вікна. Недаром же я його вибирав так довго, щоб хоч на щось гарне можна було залипати в сірий та безколірний зимовий період.
Світанок:
Та заходи сонця.