(ча)Рівне, частина 1. Центр
У всяких хіт-парадах туристичної привабливості українських обласних центрів Рівне традиційно плететься десь позаду. Місто було сильно зруйноване у Другу Світову, після якої перестав існувати замок-палац Любомирських та цілісний історичний центр як такий.
У мене на знайомство з Рівним був короткий зимовий день і ще буквально годинка ввечері напередодні. Тим не менш у місті, де «нема чого дивитись», нафоткав стільки, що заледве влізло в дві замітки.
Почнемо з самого центру, із майдану Незалежності та найближчих околиць. Тут, на вулиці Соборній, зберігся Свято-Воскресенський кафедральний собор. Він не єдиний на цій вулиці, яка найдовша в місті (приблизно 6 км), але морально найголовніший у Рівному. Тим більше, після десятиліть закриття і перманентної загрози зносу в СРСР, його теперішня цілісність виглядає як маленьке чудо.
На різних рівнях храму миряться і Московський, і Київський патріархати. А карнизи дістались голубам, що ховались там од вітру та снігу.
А от сам майдан Незалежності більш типовий для центру міста - стандартний радянський кінопалац, Шевченко, хрущовки на задньому плані.
На свята його дещо оживила ялинка зі світлодіодними янголятками, невеличкий ярмарок та інший новорічний двіж.
Тому з не надто цікавої в цьому районі Соборної ідемо дивитись бічні вулички. 16 Липня, наприклад.
Стара забудова тут таки є, ну як є… Бачите, який симпатичний будинок?
Можете запам’ятати його таким, бо це я ще знімав у січні, а вже в лютому його почали демонтувати. Просто прекрасно, блядь.
Але місцевим манкуртам ще буде де розвернутись, на тій же вулиці 16 Липня хоча б.
Тиша і спокій зимового недільного ранку. Стіну навколо будівництва прикрасили графіті з відомими символами міста.
Певно, найгарніший дім на цій вулиці:
І ще мурал, на кав’ярні. Якби Рівне оцінювали не за туристичні атракції, а за затишок, воно виявилося б серед лідерів.
А ще місто недовго побуло столицею, в 1941-44 роках. Хоча це насправді печальна сторінка історії, бо Рівне стало центром рейхскомісаріату «Україна», який з межами України сучасної має досить мало. Як пам’ять від тих часів, залишився бункер гауляйтера Еріка Коха.
Поруч знаходиться краєзнавчий музей, що займає приміщення чоловічої гімназії (1839). Деінде його також називають єдиною збереженою будівлею маєтності Любомирських, при яких, власне, Рівне і стало зростати від заштатного селища до крупного міста.
Від музею до Соборної тягнеться алея (вулиця Короленка), суцільно заставлена скульптурами. От чого точно тут достатньо із хорошого, то це от таких дрібних приємних деталей.
Хоч їх і припорошило снігом, у скульптурах легко угадуються знаки зодіаку.
Але є і більш масштабні та складні композиції.
Цікаві як в деталях, так і цілісно.
І вінчає то все пожежник із врятованою дитиною.
Перед поверненням на Соборну знайшов тихий і атмосферний дворик, і не скажеш, що за найближчими будинками вирує й шумить головна артерія міста.
…де на мене чекала дуже епічна компанія:)
Також варто пройтись і на північ від Соборної. Вулиця Словацького:
Ще милий малюночок на виході на вул. Петлюри:
Там же - дуже контрастне сусідство чудесного дореволюційного ар нуво і класичного брежнєвського бруталізму, а саме театру ляльок.
Його автори зробили все можливе, щоб напевно нашугати діток:
Більше уваги все ж варто приділити сусіду театру, будинку Вігдоровича. Це явно найгарніша споруда міста:
Причому як ззовні, так і зсередини. Там квартирується музей бурштину, музей Уласа Самчука і ще якісь організації. Сторож трохи здивувався моєму бажанню просто подивитись інтер’єри коридору, та все ж впустив.
Тільки що взимку об’єктив з вулиці одразу запотіває, тож довелось клацати на телефон.
По вулиці Петлюри збережених будинків чи не найбільше.
Коло старої будівлі за театром припаркувався не менш раритетний ЛАЗ:
На цьому клаптику головна вулиця виділяється класичними сталінками, а скляні конструкції - то підземний торговий центр.
Також цілком класичний і театр 1960 року.
На театральній площі усівся на лавці письменник Улас Самчук.
Іще одним вартим уваги місцем у центрі є вулиця Шкільна, що одразу ж за сталінками на пару кадрів вище. Є там ось таке архітектурне хтозна-що, схоже, це вже сучасний кітч:
І чого б я фотографував просто торговий центр, але то колишня Велика синагога:
У той же час поруч куди менш помітна, але старіша за віком і діюча зараз маленька синагога «Старий Клойз»:
Атмосферні закутки середмістя:
І схоже, стіна плачу для тих, хто купив біткоіни за сім штук баксів.
Я ж вкотре вертаюсь на Соборну, де на мене чекає чергова красива сталінка.
Поруч знаходиться і будинок органної музики, один з найвідоміших у Рівному. З нього почнемо уже наступну частину.
У мене на знайомство з Рівним був короткий зимовий день і ще буквально годинка ввечері напередодні. Тим не менш у місті, де «нема чого дивитись», нафоткав стільки, що заледве влізло в дві замітки.
Почнемо з самого центру, із майдану Незалежності та найближчих околиць. Тут, на вулиці Соборній, зберігся Свято-Воскресенський кафедральний собор. Він не єдиний на цій вулиці, яка найдовша в місті (приблизно 6 км), але морально найголовніший у Рівному. Тим більше, після десятиліть закриття і перманентної загрози зносу в СРСР, його теперішня цілісність виглядає як маленьке чудо.
На різних рівнях храму миряться і Московський, і Київський патріархати. А карнизи дістались голубам, що ховались там од вітру та снігу.
А от сам майдан Незалежності більш типовий для центру міста - стандартний радянський кінопалац, Шевченко, хрущовки на задньому плані.
На свята його дещо оживила ялинка зі світлодіодними янголятками, невеличкий ярмарок та інший новорічний двіж.
Тому з не надто цікавої в цьому районі Соборної ідемо дивитись бічні вулички. 16 Липня, наприклад.
Стара забудова тут таки є, ну як є… Бачите, який симпатичний будинок?
Можете запам’ятати його таким, бо це я ще знімав у січні, а вже в лютому його почали демонтувати. Просто прекрасно, блядь.
Але місцевим манкуртам ще буде де розвернутись, на тій же вулиці 16 Липня хоча б.
Тиша і спокій зимового недільного ранку. Стіну навколо будівництва прикрасили графіті з відомими символами міста.
Певно, найгарніший дім на цій вулиці:
І ще мурал, на кав’ярні. Якби Рівне оцінювали не за туристичні атракції, а за затишок, воно виявилося б серед лідерів.
А ще місто недовго побуло столицею, в 1941-44 роках. Хоча це насправді печальна сторінка історії, бо Рівне стало центром рейхскомісаріату «Україна», який з межами України сучасної має досить мало. Як пам’ять від тих часів, залишився бункер гауляйтера Еріка Коха.
Поруч знаходиться краєзнавчий музей, що займає приміщення чоловічої гімназії (1839). Деінде його також називають єдиною збереженою будівлею маєтності Любомирських, при яких, власне, Рівне і стало зростати від заштатного селища до крупного міста.
Від музею до Соборної тягнеться алея (вулиця Короленка), суцільно заставлена скульптурами. От чого точно тут достатньо із хорошого, то це от таких дрібних приємних деталей.
Хоч їх і припорошило снігом, у скульптурах легко угадуються знаки зодіаку.
Але є і більш масштабні та складні композиції.
Цікаві як в деталях, так і цілісно.
І вінчає то все пожежник із врятованою дитиною.
Перед поверненням на Соборну знайшов тихий і атмосферний дворик, і не скажеш, що за найближчими будинками вирує й шумить головна артерія міста.
…де на мене чекала дуже епічна компанія:)
Також варто пройтись і на північ від Соборної. Вулиця Словацького:
Ще милий малюночок на виході на вул. Петлюри:
Там же - дуже контрастне сусідство чудесного дореволюційного ар нуво і класичного брежнєвського бруталізму, а саме театру ляльок.
Його автори зробили все можливе, щоб напевно нашугати діток:
Більше уваги все ж варто приділити сусіду театру, будинку Вігдоровича. Це явно найгарніша споруда міста:
Причому як ззовні, так і зсередини. Там квартирується музей бурштину, музей Уласа Самчука і ще якісь організації. Сторож трохи здивувався моєму бажанню просто подивитись інтер’єри коридору, та все ж впустив.
Тільки що взимку об’єктив з вулиці одразу запотіває, тож довелось клацати на телефон.
По вулиці Петлюри збережених будинків чи не найбільше.
Коло старої будівлі за театром припаркувався не менш раритетний ЛАЗ:
На цьому клаптику головна вулиця виділяється класичними сталінками, а скляні конструкції - то підземний торговий центр.
Також цілком класичний і театр 1960 року.
На театральній площі усівся на лавці письменник Улас Самчук.
Іще одним вартим уваги місцем у центрі є вулиця Шкільна, що одразу ж за сталінками на пару кадрів вище. Є там ось таке архітектурне хтозна-що, схоже, це вже сучасний кітч:
І чого б я фотографував просто торговий центр, але то колишня Велика синагога:
У той же час поруч куди менш помітна, але старіша за віком і діюча зараз маленька синагога «Старий Клойз»:
Атмосферні закутки середмістя:
І схоже, стіна плачу для тих, хто купив біткоіни за сім штук баксів.
Я ж вкотре вертаюсь на Соборну, де на мене чекає чергова красива сталінка.
Поруч знаходиться і будинок органної музики, один з найвідоміших у Рівному. З нього почнемо уже наступну частину.