Буда, Пешт і хмари, ч. 2
Першу замітку про Будапешт я закінчив на підході до замку Вайдахуняд - одного з найдивніших, що мені довелось бачити.
Річ у тім, що будувався він від початку як бутафорія. У 1896 році його наспіх звели ледь не з картону для заходів, присвячених 1000-літтю Угорщини. Але народу ідея так сподобалась, що через кілька років замок відтворили вже з цегли та каменю. Його фрагменти показують розвиток угорської архітектури в різні роки і наслідують замки й собори з усієї країни. Тобто в стилістичному плані це повний хаос.
І як згадував у першій частині, у місті постійно проходять якісь масові заходи. Ось і того дня у замок направлялись цілі колони вдягнених в пістрявий національний одяг людей.
Фіг його знає, що там відбувалось, з їх мовою не розбереш, але як же колоритно та красиво.
Зайдемо всередину і ми.
Правда, уже пішов капітальний дощ, і знімати особо не було як.
Але захід мав відбутися за будь якої погоди.
Біля замку є ще пару знакових для Будапешту місць. Їх я не відвідував, але згадати варто. По-перше, це величезний зоопарк, за відгуками дуже крутий.
Антураж одного з кафе по сусідству дуже відповідав погоді:
Друге знакове місце - купальні Сечені, насправді лише одні з багатьох у місті, проте найвідоміші. Фасадна їх частина більше схожа на якийсь грандіозний палац:
При такій погоді купальні цілком могли розглядатись як лайт-версія дня у Будапешті, але то для слабаків. Перечекавши трохи дощ, просуваємось у напрямку центру.
У наших мовах, здається, спільних чи хоч близьких слів узагалі немає. Здогадаєтесь сходу, що це?
А ось, наприклад, вокзал, ціле вокзалище, яке можна помістити на один кадр тільки в режимі панорамами.
А як вам такі штанці?
Хоч ніби і йшли навмання, ноги якось самі несли в сторону Дунаю та парламенту.
Вийшов до річки біля мосту Маргарет, по якому жваво носились потоки машин і їх гігантські 6-секційні трамваї.
І традиційно тут міст не тільки з’єднуюча артерія між Будою та Пештом, а й твір мистецтва.
Ну а попереду замаячило іще більш довершене творіння - парламент. Якраз звіддаля його можна помістити в кадр.
По той бік річки видно Буду. Щоб ви уявляли розмах королівського замку, він - майже все на цій панорамі:
А це тільки його південна частинка, королівський палац:
Церкви святого Матяша та реформаторська:
Костьол святої Анни:
Ну а по самому Дунаю транспорту бігає не набагато менше, ніж по асфальтованих дорогах.
Під будівлею парламенту на березі річки знаходиться один з найбільш експресивних пам’ятників Холокосту - черевички на набережній.
Під час Другої Світової Угорщина була сателітом нацистської Німеччини. Під патронатом правлячої партії «Схрещені Стріли» в 1944-45 роках саме в цьому місці відбувались масові страти євреїв: одних розстрілювали і скидали в Дунай, інших вивозили на баржах у невідомому напрямку. А черевики перед цим з усіх знімали, ну а чого, потрібна в хазяйстві річ.
Попри квіти й лампадки, явно не всі розуміють призначення меморіалу; тому тут поруч можна побачити людей, що ридають в голос і що радісно селфляться на тлі прикольної інсталяції.
Ну а зважаючи на існування усяких «йоббіків», історія угорців так нічому й не навчила.
Іще пару знімків Буди і пора заглиблюватись в нетрі Пешту.
Тут ледь не всі дороги ведуть до базиліки святого Іштвана, головного храму міста. Відносно недавнього, будівництво закінчили у 1905 році.
По дорозі можна потерти пузіко суровому угорському жандарму.
На одній із веж базиліки діє оглядовий майданчик, на який можна піднятись ліфтом, але того дня було зачинено. Чому зачинено? Як надовго?
«Ноу інформейшен!» - відрізала тітка на касі і далі переключилась на свої справи. Із тих країн ЄС, у яких побував, в Угорщині поки найбільш совковий сервіс.
Але й фіг з ними, у цьому місті і знизу буде на що подивитись.
Пам’ятник жертвам німецької окупації:
Є і (як на всіх картах його підписують) Soviet Monument.
А це не якийсь східний храм, а всього лиш будинок телебачення.
Місто, яким комфортно подорожувати.
Навіть аж настільки безпечно:
Але все одно по-своєму далеке, чуже й незрозуміле…
На завершення, була коротка вечірня прогулянка на кораблику по Дунаю.
Види із палуби просто фантастичні. Але фотоапарат навідріз не хотів фокусуватись в умовах качки і в темряві (здавалось би, до чого тут безлімітне шампанське, що наливали на кораблі). А фото на телефон… ну, на екрані телефону вони здавались більш-менш.
Словом, вибачте за трохи трешачка на завершення, і просто знайте, що по нічному Дунаю обов’язково варто проїхатись.
На ніч ще й розпогодилось і над містом засяяв повний місяць. Але запізно - на нас уже чекав довгий переїзд додому.
Річ у тім, що будувався він від початку як бутафорія. У 1896 році його наспіх звели ледь не з картону для заходів, присвячених 1000-літтю Угорщини. Але народу ідея так сподобалась, що через кілька років замок відтворили вже з цегли та каменю. Його фрагменти показують розвиток угорської архітектури в різні роки і наслідують замки й собори з усієї країни. Тобто в стилістичному плані це повний хаос.
І як згадував у першій частині, у місті постійно проходять якісь масові заходи. Ось і того дня у замок направлялись цілі колони вдягнених в пістрявий національний одяг людей.
Фіг його знає, що там відбувалось, з їх мовою не розбереш, але як же колоритно та красиво.
Зайдемо всередину і ми.
Правда, уже пішов капітальний дощ, і знімати особо не було як.
Але захід мав відбутися за будь якої погоди.
Біля замку є ще пару знакових для Будапешту місць. Їх я не відвідував, але згадати варто. По-перше, це величезний зоопарк, за відгуками дуже крутий.
Антураж одного з кафе по сусідству дуже відповідав погоді:
Друге знакове місце - купальні Сечені, насправді лише одні з багатьох у місті, проте найвідоміші. Фасадна їх частина більше схожа на якийсь грандіозний палац:
При такій погоді купальні цілком могли розглядатись як лайт-версія дня у Будапешті, але то для слабаків. Перечекавши трохи дощ, просуваємось у напрямку центру.
У наших мовах, здається, спільних чи хоч близьких слів узагалі немає. Здогадаєтесь сходу, що це?
А ось, наприклад, вокзал, ціле вокзалище, яке можна помістити на один кадр тільки в режимі панорамами.
А як вам такі штанці?
Хоч ніби і йшли навмання, ноги якось самі несли в сторону Дунаю та парламенту.
Вийшов до річки біля мосту Маргарет, по якому жваво носились потоки машин і їх гігантські 6-секційні трамваї.
І традиційно тут міст не тільки з’єднуюча артерія між Будою та Пештом, а й твір мистецтва.
Ну а попереду замаячило іще більш довершене творіння - парламент. Якраз звіддаля його можна помістити в кадр.
По той бік річки видно Буду. Щоб ви уявляли розмах королівського замку, він - майже все на цій панорамі:
А це тільки його південна частинка, королівський палац:
Церкви святого Матяша та реформаторська:
Костьол святої Анни:
Ну а по самому Дунаю транспорту бігає не набагато менше, ніж по асфальтованих дорогах.
Під будівлею парламенту на березі річки знаходиться один з найбільш експресивних пам’ятників Холокосту - черевички на набережній.
Під час Другої Світової Угорщина була сателітом нацистської Німеччини. Під патронатом правлячої партії «Схрещені Стріли» в 1944-45 роках саме в цьому місці відбувались масові страти євреїв: одних розстрілювали і скидали в Дунай, інших вивозили на баржах у невідомому напрямку. А черевики перед цим з усіх знімали, ну а чого, потрібна в хазяйстві річ.
Попри квіти й лампадки, явно не всі розуміють призначення меморіалу; тому тут поруч можна побачити людей, що ридають в голос і що радісно селфляться на тлі прикольної інсталяції.
Ну а зважаючи на існування усяких «йоббіків», історія угорців так нічому й не навчила.
Іще пару знімків Буди і пора заглиблюватись в нетрі Пешту.
Тут ледь не всі дороги ведуть до базиліки святого Іштвана, головного храму міста. Відносно недавнього, будівництво закінчили у 1905 році.
По дорозі можна потерти пузіко суровому угорському жандарму.
На одній із веж базиліки діє оглядовий майданчик, на який можна піднятись ліфтом, але того дня було зачинено. Чому зачинено? Як надовго?
«Ноу інформейшен!» - відрізала тітка на касі і далі переключилась на свої справи. Із тих країн ЄС, у яких побував, в Угорщині поки найбільш совковий сервіс.
Але й фіг з ними, у цьому місті і знизу буде на що подивитись.
Пам’ятник жертвам німецької окупації:
Є і (як на всіх картах його підписують) Soviet Monument.
А це не якийсь східний храм, а всього лиш будинок телебачення.
Місто, яким комфортно подорожувати.
Навіть аж настільки безпечно:
Але все одно по-своєму далеке, чуже й незрозуміле…
На завершення, була коротка вечірня прогулянка на кораблику по Дунаю.
Види із палуби просто фантастичні. Але фотоапарат навідріз не хотів фокусуватись в умовах качки і в темряві (здавалось би, до чого тут безлімітне шампанське, що наливали на кораблі). А фото на телефон… ну, на екрані телефону вони здавались більш-менш.
Словом, вибачте за трохи трешачка на завершення, і просто знайте, що по нічному Дунаю обов’язково варто проїхатись.
На ніч ще й розпогодилось і над містом засяяв повний місяць. Але запізно - на нас уже чекав довгий переїзд додому.