Буда, Пешт і хмари, ч. 1
У Будапешті закінчувалась моя осіння відпустка, звідси ж почалась і справжня осінь. Один день, щоб поверхнево оглянути це величезне місто, записати собі в актив одинадцяту країну і дати нашим водіям відпочити необхідні години згідно з європейським законодавством.
Хоча ранок зустріли з обнадійливим сонцем, прогноз погоди не віщував нічого хорошого. І поки дістались центру міста, все небо вкрили темні й насичені хмари.
Власне, воєдино Будапешт склався відносно недавно (у 1873 році) із трьох міст на обох берегах Дунаю: Буди, Обуди і Пешта. А до того хто тут тільки не селився, починаючи з кельтів та римлян.
Сучасний центр знаходиться у Пешті, а Буда - такий собі аристократичний район з королівським замком, де жити вважається більш престижно.
Саме з Буди і розпочалося моє знайомство з містом, а конкретно з Рибацького бастіону замку. Сам замок - щось неймовірно грандіозне (близько 1 км завдовжки), це швидше ціле місто посеред міста, з вулицями суцільної історичної забудови, палацом, храмами і т.д.
Рибацький бастіон є однією з численних оглядових точок на Дунай і Пешт, де виділяється найгарніша будівля міста - парламент. Фоток парламенту буде багато в обох частинах (його тільки бачиш, рука сама до фотоапарату тягнеться), хоча саме звідси його частково перекривають шпилі Реформаторської церкви.
На південь добре видно іще одну домінанту Пешту, базиліку св. Штефана.
Зранку промені ще намагались пробиватись крізь заслон із хмар…
Власне бастіон із пам’ятником Штефану (Іштвану) І Святому - першому угорському королю.
Іще з одним місцевим монархом, Матяшем, пов’язана наступна легенда. Коли він вінчався із другою дружиною, ворон свиснув його кільце. У народі пішла мова, що це перша дружина короля перетворилась на птаха.
А відповідні скульптури є і в Будапешті (я бачив дві), і в інших сучасних та колишніх містах Угорщини.
А сам бастіон є лише пізнішою архітектурною декорацією до готичної церкви Матяша 1270 року. За свою довгу історію вона побувала навіть мечеттю, а сучасний вигляд отримала після реконструкції в кінці 19 ст.
По-своєму «побачити» церкву й бастіон можуть навіть сліпі.
Ми ж направляємось далі, убік королівського палацу.
Чумна колона 1712 року:
І просто всяке дивне…
Види на захід і південь Буди:
Церква Криштинаварош:
Від деяких замкових споруд лишились тільки фундаменти…
І все ж яке фантастичне було в той час небо, хоча і не віщувало собою нічого доброго:
Пройшлися повз королівський палац.
Місцева «статуя Свободи» поставлена в 1947 році на честь звільнення міста від нацистів Червоною армією. Але пізніше її морально «декомунізували», присвятивши усім борцям за незалежність Угорщини.
Звідси інший вид на неперевершений парламент і традиційно брудний, але величний Дунай.
Один з дев’яти (якщо я правильно порахував) мостів через Дунай у межах міста і францисканський костьол:
Контрастні дахи Буди, де між древніми шпилями затесались і соціалістичні страшки:
Ми ж будемо потроху перебиратись на протилежну сторону, по грандіозному мосту Сечені, прикрашеному левами.
Магістраль, що веде до мосту, частково проходить безпосередньо під замком у вигляді тунелю Будавар.
Поруч діє фунікулер:
І це привід сказати пару слів про міський транспорт. Він тут різноманітний і за нашими мірками дорогий: разова поїздка будь-яким його видом коштує 35 грн.
Електробуси? Та будь ласка:
Будапештське метро найстаріше на континенті (1896), до цього було тільки в Лондоні. Виглядає зовсім не так, як ми звикли, що станції метрополітену - якийсь далекий окремий світ. Просто спускаєшся ніби в підземний перехід, а там маленька станція. Поїзди метро більше схожі на швидкісний трамвай.
А от трамвайна система дуже розвинена і навіть популярніша за метро. Тим більше, коли на маршрутах отакі монстри на шість секцій:
Але є і раритетні атмосферні трамвайчики, що бігають певно найромантичнішим міським маршрутом №2, уздовж набережної Дунаю.
Валюта в країні власна, форинти. 1 євро коштує приблизно 300 форинтів, 1 гривня - 10. Відповідно, треба мати справу з папірцями з купою нулів і кілограмами монет, у яких нескладно заплутатись. Мене на здачі в метро так нагріли на 20 гривень, хоч і не факт, що навмисно.
А це всього 16 гривень:
Ну а тим часом ми переїхали автобусом углиб Пешту, до площі Героїв. Не те щоб вона надто примітна сама по собі, але навколо зосереджено чимало знакових місць, таких як купальні Сечені, зоопарк і замок Вайдахуняд.
У місті постійно проходять якісь спортивні та інші масові заходи, тому перекриття вулиць заради них - звичайне діло. Тоді на площі Героїв був масштабний спортивний турнір.
Обабіч площі - дві класицистичні споруди, музей образотворчих мистецтв та музей історії:
Ми ж перейшли міст через озеро і направились до замку. З півдня на озері стоїть красива човникова станція:
А потім пішов дощ…
Хоча ранок зустріли з обнадійливим сонцем, прогноз погоди не віщував нічого хорошого. І поки дістались центру міста, все небо вкрили темні й насичені хмари.
Власне, воєдино Будапешт склався відносно недавно (у 1873 році) із трьох міст на обох берегах Дунаю: Буди, Обуди і Пешта. А до того хто тут тільки не селився, починаючи з кельтів та римлян.
Сучасний центр знаходиться у Пешті, а Буда - такий собі аристократичний район з королівським замком, де жити вважається більш престижно.
Саме з Буди і розпочалося моє знайомство з містом, а конкретно з Рибацького бастіону замку. Сам замок - щось неймовірно грандіозне (близько 1 км завдовжки), це швидше ціле місто посеред міста, з вулицями суцільної історичної забудови, палацом, храмами і т.д.
Рибацький бастіон є однією з численних оглядових точок на Дунай і Пешт, де виділяється найгарніша будівля міста - парламент. Фоток парламенту буде багато в обох частинах (його тільки бачиш, рука сама до фотоапарату тягнеться), хоча саме звідси його частково перекривають шпилі Реформаторської церкви.
На південь добре видно іще одну домінанту Пешту, базиліку св. Штефана.
Зранку промені ще намагались пробиватись крізь заслон із хмар…
Власне бастіон із пам’ятником Штефану (Іштвану) І Святому - першому угорському королю.
Іще з одним місцевим монархом, Матяшем, пов’язана наступна легенда. Коли він вінчався із другою дружиною, ворон свиснув його кільце. У народі пішла мова, що це перша дружина короля перетворилась на птаха.
А відповідні скульптури є і в Будапешті (я бачив дві), і в інших сучасних та колишніх містах Угорщини.
А сам бастіон є лише пізнішою архітектурною декорацією до готичної церкви Матяша 1270 року. За свою довгу історію вона побувала навіть мечеттю, а сучасний вигляд отримала після реконструкції в кінці 19 ст.
По-своєму «побачити» церкву й бастіон можуть навіть сліпі.
Ми ж направляємось далі, убік королівського палацу.
Чумна колона 1712 року:
І просто всяке дивне…
Види на захід і південь Буди:
Церква Криштинаварош:
Від деяких замкових споруд лишились тільки фундаменти…
І все ж яке фантастичне було в той час небо, хоча і не віщувало собою нічого доброго:
Пройшлися повз королівський палац.
Місцева «статуя Свободи» поставлена в 1947 році на честь звільнення міста від нацистів Червоною армією. Але пізніше її морально «декомунізували», присвятивши усім борцям за незалежність Угорщини.
Звідси інший вид на неперевершений парламент і традиційно брудний, але величний Дунай.
Один з дев’яти (якщо я правильно порахував) мостів через Дунай у межах міста і францисканський костьол:
Контрастні дахи Буди, де між древніми шпилями затесались і соціалістичні страшки:
Ми ж будемо потроху перебиратись на протилежну сторону, по грандіозному мосту Сечені, прикрашеному левами.
Магістраль, що веде до мосту, частково проходить безпосередньо під замком у вигляді тунелю Будавар.
Поруч діє фунікулер:
І це привід сказати пару слів про міський транспорт. Він тут різноманітний і за нашими мірками дорогий: разова поїздка будь-яким його видом коштує 35 грн.
Електробуси? Та будь ласка:
Будапештське метро найстаріше на континенті (1896), до цього було тільки в Лондоні. Виглядає зовсім не так, як ми звикли, що станції метрополітену - якийсь далекий окремий світ. Просто спускаєшся ніби в підземний перехід, а там маленька станція. Поїзди метро більше схожі на швидкісний трамвай.
А от трамвайна система дуже розвинена і навіть популярніша за метро. Тим більше, коли на маршрутах отакі монстри на шість секцій:
Але є і раритетні атмосферні трамвайчики, що бігають певно найромантичнішим міським маршрутом №2, уздовж набережної Дунаю.
Валюта в країні власна, форинти. 1 євро коштує приблизно 300 форинтів, 1 гривня - 10. Відповідно, треба мати справу з папірцями з купою нулів і кілограмами монет, у яких нескладно заплутатись. Мене на здачі в метро так нагріли на 20 гривень, хоч і не факт, що навмисно.
А це всього 16 гривень:
Ну а тим часом ми переїхали автобусом углиб Пешту, до площі Героїв. Не те щоб вона надто примітна сама по собі, але навколо зосереджено чимало знакових місць, таких як купальні Сечені, зоопарк і замок Вайдахуняд.
У місті постійно проходять якісь спортивні та інші масові заходи, тому перекриття вулиць заради них - звичайне діло. Тоді на площі Героїв був масштабний спортивний турнір.
Обабіч площі - дві класицистичні споруди, музей образотворчих мистецтв та музей історії:
Ми ж перейшли міст через озеро і направились до замку. З півдня на озері стоїть красива човникова станція:
А потім пішов дощ…