Білгород на Дністрі
На березі спокійного і розлогого Дністровського лиману, недалеко від місця його з’єднання з Чорним морем, знаходиться древнє місто з найбільшою в Україні фортецею - Аккерман, а нині - Білгород-Дністровський. Фортецю залишимо на кінець, а для початку прогуляємось самим містом.
Свято-Вознесенський собор.
Характерна архітектурна особливість - «античні» колони.
Свято-Миколаївська церква 1867 року.
Кладовище поруч з нею також старовинне - з незвичними надгробками і присутніми польськими могилами, хоча сліду поляків в історії міста я не зустрічав.
Цікавий вхід у підвал.
Свято-Георгіївська (або болгарська) церква - також пам’ятка XIX ст.
Мозаїчні зображення святих на вході.
Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці. Була збудована ще у XIV-XV ст., нині занехаяна і перебуває на реставрації.
Панно радянських часів.
«Да ты же упорот!»
Сміливий сторож.
Розкидані по карті численні пам’ятки архітектури на ділі знаходяться в досить неприглядному стані і губляться на стандартних міських вуличках.
Крайня убитість доріг, купи жебраків і непривітність аборигенів доповнили скромний образ Білгорода. А відсутність хоч де-небудь адекватної і робочої їдальні добила ще більше. Словом, якщо, наприклад, у вас є можливість висадитись з вертольоту прямо біля фортеці, оминувши це чарівне місто, краще так і зробіть.
Під фортецею повно комашні, скажено колючої трави і пасуться кози.
Історія заселення цих земель почалась з античного грецького міста Тіра, заснованого ще в VI ст. до нашої ери. На тлі фортеці - збережені залишки цього міста.
Тіра зазнавала руйнувань у III-IV ст. від готів та гунів, і поступово греки та римляни уступили місце слов’янам. Місто Білгород входило до складу Галицько-Волинського князівства.
Після цього воно перейшло до влади спочатку Золотої Орди, потім - Молдавського князівства. У XIV-XV ст. тут будується фортеця, появу якої різні історики пов’язують з молдаванами, турками чи генуезцями. Остаточно вона стала турецькою у кінці XV ст., а місто отримало назву Аккерман.
Козаки штурмували твердиню більше 20 раз, в тому числі і успішно, спочатку самостійно, потім - з російськими військами. У 1807 році така спільна вилазка привела до капітуляції турків і подальшому включенню міста до складу Російської імперії. У 1918-1944 роках воно було зайняте румунами, після чого остаточно стало українським.
Незважаючи на багату і складну історію, Аккерманська фортеця збереглась до наших днів у чудовому стані.
Башта Овідія.
Головний вхід.
Всередині цивільного подвір’я артефакти, підозрюю, з тієї ж таки Тіри.
Требушет і таранна черепаха.
У дворі застигли кілька гармат.
А деякі так і виглядають у бійниці.
Тут якраз проходив турнір з історичного фехтування, із-за якого вхідні квитки, на радість відвідувачів, подорожчали в 2 рази.
Колоритний представник з Молдови.
Та ж башта Овідія, тільки зсередини.
З її віконця відкривається вид на західну стіну і лиман.
Башта Пушкіна.
Ворота і рів. Рів прикривав фортецю з трьох сторін, з четвертої вона захищена лиманом.
Мінарет - спадщина турецького минулого.
Цитадель, серце фортеці.
Мабуть, найпопулярніший ракурс.
Вид зсередини. Могутні стіни деінде досягають товщини 3 метри.
Затишний причал майже під кріпосними стінами.
І такий же пірс.
І наостанок пару панорам.
Гарнізонне подвір’я.
Воно ж з іншого ракурсу. Справа на знімку видно поточні розкопки, отже, старовинна велична фортеця з часом зможе розповісти ще щось нове про своє цікаве й насичене минуле.
Свято-Вознесенський собор.
Характерна архітектурна особливість - «античні» колони.
Свято-Миколаївська церква 1867 року.
Кладовище поруч з нею також старовинне - з незвичними надгробками і присутніми польськими могилами, хоча сліду поляків в історії міста я не зустрічав.
Цікавий вхід у підвал.
Свято-Георгіївська (або болгарська) церква - також пам’ятка XIX ст.
Мозаїчні зображення святих на вході.
Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці. Була збудована ще у XIV-XV ст., нині занехаяна і перебуває на реставрації.
Панно радянських часів.
«Да ты же упорот!»
Сміливий сторож.
Розкидані по карті численні пам’ятки архітектури на ділі знаходяться в досить неприглядному стані і губляться на стандартних міських вуличках.
Крайня убитість доріг, купи жебраків і непривітність аборигенів доповнили скромний образ Білгорода. А відсутність хоч де-небудь адекватної і робочої їдальні добила ще більше. Словом, якщо, наприклад, у вас є можливість висадитись з вертольоту прямо біля фортеці, оминувши це чарівне місто, краще так і зробіть.
Під фортецею повно комашні, скажено колючої трави і пасуться кози.
Історія заселення цих земель почалась з античного грецького міста Тіра, заснованого ще в VI ст. до нашої ери. На тлі фортеці - збережені залишки цього міста.
Тіра зазнавала руйнувань у III-IV ст. від готів та гунів, і поступово греки та римляни уступили місце слов’янам. Місто Білгород входило до складу Галицько-Волинського князівства.
Після цього воно перейшло до влади спочатку Золотої Орди, потім - Молдавського князівства. У XIV-XV ст. тут будується фортеця, появу якої різні історики пов’язують з молдаванами, турками чи генуезцями. Остаточно вона стала турецькою у кінці XV ст., а місто отримало назву Аккерман.
Козаки штурмували твердиню більше 20 раз, в тому числі і успішно, спочатку самостійно, потім - з російськими військами. У 1807 році така спільна вилазка привела до капітуляції турків і подальшому включенню міста до складу Російської імперії. У 1918-1944 роках воно було зайняте румунами, після чого остаточно стало українським.
Незважаючи на багату і складну історію, Аккерманська фортеця збереглась до наших днів у чудовому стані.
Башта Овідія.
Головний вхід.
Всередині цивільного подвір’я артефакти, підозрюю, з тієї ж таки Тіри.
Требушет і таранна черепаха.
У дворі застигли кілька гармат.
А деякі так і виглядають у бійниці.
Тут якраз проходив турнір з історичного фехтування, із-за якого вхідні квитки, на радість відвідувачів, подорожчали в 2 рази.
Колоритний представник з Молдови.
Та ж башта Овідія, тільки зсередини.
З її віконця відкривається вид на західну стіну і лиман.
Башта Пушкіна.
Ворота і рів. Рів прикривав фортецю з трьох сторін, з четвертої вона захищена лиманом.
Мінарет - спадщина турецького минулого.
Цитадель, серце фортеці.
Мабуть, найпопулярніший ракурс.
Вид зсередини. Могутні стіни деінде досягають товщини 3 метри.
Затишний причал майже під кріпосними стінами.
І такий же пірс.
І наостанок пару панорам.
Гарнізонне подвір’я.
Воно ж з іншого ракурсу. Справа на знімку видно поточні розкопки, отже, старовинна велична фортеця з часом зможе розповісти ще щось нове про своє цікаве й насичене минуле.