Жмеринка? Ах, Жмеринка…:)
Настав час нарешті добратись до другого за розміром міста Вінницької області і попутно трошки розвінчати його репутацію, як одного з місць, де немає чого дивитись. Тим більше, яким би транспортом ви б не дістались у Жмеринку, вона зустріне вас красивою архітектурою.
Якщо автобусом - то це буде собор Олександра Невського.
Якщо поїздом - власне красень-вокзал.
Якось у ході очікування тут поїзда, наклацав трошки нічного інтер’єру.
На привокзальній площі раніше знаходилась одна з візиток міста - пам’ятник Остапу Бендеру, який за задумкою своїх творців був саме зі Жмеринки. Я чесно і безрезультатно махнув 2 кола по площі, доки мені не пояснили, що пам’ятник демонтували.
Це було ще досить давно, в 2011 році, в ході реконструкції площі. Подальша доля Остапа невідома, не то завис десь на реставрації, не то взагалі пішов на металолом. Я не шанувальник «12 стільців», але скажу тут тільки одне слово: ДЕБІЛИ.
Пам’ятник виглядав так (фото з сайту wikimapia.org).
По дорозі з автовокзалу на вокзал під пабом пристроївся бродячий музикант.
Вулиця, що йде паралельно вокзалу і площі, напевно, найгарніша в Жмеринці.
З боями пробиваюсь через пішохідний тунель у південному напрямку. У вихідний день це хаотична зона стихійної торгівлі (саме в такі моменти починаєш цінувати той факт, що у Вінниці її практично звели на нуль).
Зате вулиці подалі від центру досить малолюдні. Вкрай інтелігентний жмеринський кошак.
Відшукав одну з небагатьох місцевих пам’яток архітектури - будинок чоловічої гімназії, нині - школа №1.
Саме місто знаходиться на пагорбах і взагалі дуже рельєфне, тому час від часу можна побачити такі краєвиди.
Вдалині - вокзал.
Свято-Миколаївська церква.
До охайного подвір’ячка церкви дуже контрастують її околиці - тут починається території колишнього артилерійського полку, де хаотично перемішались цілі й зруйновані споруди і потихеньку народжується приватний сектор. Просто біля церкви - руїни казарми.
Трохи поодаль - складське приміщення, явно старовинне і явно втратило своє військове призначення.
Парк Дружби народів. Кафешки за гарною задумкою виходять просто на озерце, але воно дещо застояне і засмічене.
Вкотре переходжу масштабні, широчезні й заплутані залізничні лінії. Жмеринка - це, перш за все, великий залізничний вузол.
Справедливості ради слід зазначити, що за кадром лишились кілометри безрадісних заплутаних вуличок. На фоні інших населених пунктів, у яких я побував у 2015 році, за межами центру місто досить брудне і занехаяне.
Зате песики тут дуже гарні.
Іще один ставок, Зелені Горби, це вже північна околиця. Також не дуже придатний у якості зони відпочинку, та ще й охороняється, очевидно, від рибалок-нелегалів.
Ця місцевість має назву Велика Жмеринка. Між Великою і Малою виникла свого часу просто Жмеринка, причому Велика увійшла до складу міста, а Мала лишилась окремим селом.
Неподалік озера заснули вічним сном гусеничні трактори. Дивно, чому їх досі не сперли на метал.
Церква Святого Архістратига Михаїла.
Велика Жмеринка також горбиста, і з неї місцями добре видно центр.
Собор - чудовий орієнтир.
У всіх ворота як ворота, а у когось - витвір мистецтва.
Будівля міського історичного музею. Так, у вихідний день він закритий, тому не стримаюсь ще раз: ДЕБІЛИ.
Настінне мистецтво.
Площа Миру - самісінький центр міста, пішохідна зона і популярне місце відпочинку.
Навколишні сталінки на диво доглянуті, саме вони залишили дуже приємне враження від першого мого візиту в Жмеринку.
А ще в центрі є пегас, але вдень він виглядає не дуже ефектно, тому я бігав його фоткати того ж разу, коли чекав вночі поїзда.
Костел Святого Олексія. Це вже ближче до південно-східного виїзду з міста.
На повістці дня лишався ще парк ім. Горького, у якому згідно з картою не мало бути нічого цікавого, лиш розкидані по території пам’ятники. Я все ж пішов туди, і був за це нагороджений. Понад парком стоїть довжелезний 5-поверховий будинок, а в ньому є ось такий під’їзд №13.
У самому парку пахне грибами і по ідеї живуть білки. Я не знайшов ні грибів, ні білок, тому ось вам песик, який дуже правдоподібно косплеїть кота зі «Шрека».
Від центрального паркового входу відкривається черговий вид, убік Свято-Миколаївської церкви. Напевно це все, що можна було знайти у Жмеринці, тому з чистою совістю повертаюсь на автовокзал.
Якщо автобусом - то це буде собор Олександра Невського.
Якщо поїздом - власне красень-вокзал.
Якось у ході очікування тут поїзда, наклацав трошки нічного інтер’єру.
На привокзальній площі раніше знаходилась одна з візиток міста - пам’ятник Остапу Бендеру, який за задумкою своїх творців був саме зі Жмеринки. Я чесно і безрезультатно махнув 2 кола по площі, доки мені не пояснили, що пам’ятник демонтували.
Це було ще досить давно, в 2011 році, в ході реконструкції площі. Подальша доля Остапа невідома, не то завис десь на реставрації, не то взагалі пішов на металолом. Я не шанувальник «12 стільців», але скажу тут тільки одне слово: ДЕБІЛИ.
Пам’ятник виглядав так (фото з сайту wikimapia.org).
По дорозі з автовокзалу на вокзал під пабом пристроївся бродячий музикант.
Вулиця, що йде паралельно вокзалу і площі, напевно, найгарніша в Жмеринці.
З боями пробиваюсь через пішохідний тунель у південному напрямку. У вихідний день це хаотична зона стихійної торгівлі (саме в такі моменти починаєш цінувати той факт, що у Вінниці її практично звели на нуль).
Зате вулиці подалі від центру досить малолюдні. Вкрай інтелігентний жмеринський кошак.
Відшукав одну з небагатьох місцевих пам’яток архітектури - будинок чоловічої гімназії, нині - школа №1.
Саме місто знаходиться на пагорбах і взагалі дуже рельєфне, тому час від часу можна побачити такі краєвиди.
Вдалині - вокзал.
Свято-Миколаївська церква.
До охайного подвір’ячка церкви дуже контрастують її околиці - тут починається території колишнього артилерійського полку, де хаотично перемішались цілі й зруйновані споруди і потихеньку народжується приватний сектор. Просто біля церкви - руїни казарми.
Трохи поодаль - складське приміщення, явно старовинне і явно втратило своє військове призначення.
Парк Дружби народів. Кафешки за гарною задумкою виходять просто на озерце, але воно дещо застояне і засмічене.
Вкотре переходжу масштабні, широчезні й заплутані залізничні лінії. Жмеринка - це, перш за все, великий залізничний вузол.
Справедливості ради слід зазначити, що за кадром лишились кілометри безрадісних заплутаних вуличок. На фоні інших населених пунктів, у яких я побував у 2015 році, за межами центру місто досить брудне і занехаяне.
Зате песики тут дуже гарні.
Іще один ставок, Зелені Горби, це вже північна околиця. Також не дуже придатний у якості зони відпочинку, та ще й охороняється, очевидно, від рибалок-нелегалів.
Ця місцевість має назву Велика Жмеринка. Між Великою і Малою виникла свого часу просто Жмеринка, причому Велика увійшла до складу міста, а Мала лишилась окремим селом.
Неподалік озера заснули вічним сном гусеничні трактори. Дивно, чому їх досі не сперли на метал.
Церква Святого Архістратига Михаїла.
Велика Жмеринка також горбиста, і з неї місцями добре видно центр.
Собор - чудовий орієнтир.
У всіх ворота як ворота, а у когось - витвір мистецтва.
Будівля міського історичного музею. Так, у вихідний день він закритий, тому не стримаюсь ще раз: ДЕБІЛИ.
Настінне мистецтво.
Площа Миру - самісінький центр міста, пішохідна зона і популярне місце відпочинку.
Навколишні сталінки на диво доглянуті, саме вони залишили дуже приємне враження від першого мого візиту в Жмеринку.
А ще в центрі є пегас, але вдень він виглядає не дуже ефектно, тому я бігав його фоткати того ж разу, коли чекав вночі поїзда.
Костел Святого Олексія. Це вже ближче до південно-східного виїзду з міста.
На повістці дня лишався ще парк ім. Горького, у якому згідно з картою не мало бути нічого цікавого, лиш розкидані по території пам’ятники. Я все ж пішов туди, і був за це нагороджений. Понад парком стоїть довжелезний 5-поверховий будинок, а в ньому є ось такий під’їзд №13.
У самому парку пахне грибами і по ідеї живуть білки. Я не знайшов ні грибів, ні білок, тому ось вам песик, який дуже правдоподібно косплеїть кота зі «Шрека».
Від центрального паркового входу відкривається черговий вид, убік Свято-Миколаївської церкви. Напевно це все, що можна було знайти у Жмеринці, тому з чистою совістю повертаюсь на автовокзал.