Ружомберок
Словацьке містечко на 30 тисяч населення, карколомна назва якого походить від німецького Rosenberg - «рожева гора» чи «трояндова гора». Воно зручно розташувалося на перетині шляхів у центрі країни, і я обрав його для ночівлі на півдорозі між точками, які хотів відвідати.
Ружомберок сильно зруйнували у Другу Світову, плюс він мав репутацію промислового центру з димним повітрям (хоча екологічна ситуація уже значно покращилась), словом, у туристичному сенсі місто непопулярне, зате це відомий гірськолижний курорт. Тим не менш, я планував свій час так, щоб мати годинку-півтори пробігтись центром до заходу сонця, про що ні разу не пошкодував.
Найшвидші денні поїзди у Словаччині звуться так само «Інтерсіті». На відрізку від Кошице до Ружомберока залізнична лінія проходить повз Високі Татри і при купівлі квитка через сайт на схемі вагону навіть показано, з яких вікон їх буде видно.
Того дня хмари укутали верхівки і не дали в повній мірі насолодитись видом однієї з найгарніших гірських систем Європи. Але все одно:
Також дуже приваблива і сільська місцевість. Відлипати од вікна під час поїздки зовсім не хочеться.
Вокзал - перша річ, яку варто оглянути по прибутті. Узагалі в дуже багатій на класну архітектуру Словаччині вокзали переважно чомусь убогі. А от в Ружомбероку це масштабний двірець 1871 року з багатим дерев’яним декором.
При вузловій станції має бути пам’ятник раритетного паровоза. Тут все як у нас.
Район вокзалу від основної частини міста відділяє річка Ваг.
На тій стороні кидається у вічі одразу… замок? Таки да, маленький замок, такі у них називаються «кастель» (kaštiel), на відміну від великих - «град». Інформації про нього дуже мало, я знайшов чомусь тільки на чеському сайті. Заснований у 1397 році, у 16 ст. перебудований у стилі ренесанс.
На той момент я був певен, що то тюрма чи військова частина, спитайте чому - сам не можу сказати. Насправді все ще дивніше, всередині зараз супермаркет.
Пішохідний міст і пагорб за Вагом. Місто майже звідусіль оточене горами, які додають ізюминки його видам.
Звідти потрапляємо на пішохідну вуличку Мостову, що веде в центр. Після людного Кошице Ружомберок явив собою той типаж Словаччини, до якого я звик більше - усе зачинене, нуль людей на вулицях.
Але старовинна чи відбудована архітектура таки присутня:
Пройшовся ще он цією звабливою вуличкою:
…яка привела мене на площу Свободи з церквою євангелістів та будинком з кутовою вежею.
Ще одна площа на зосередженні пішохідних доріг. Все уквітчано й дуже мило:
Будинки середмістя:
І звабливі закручені вулички:
Є й такі:
Всі вони зрештою виводять у саме серце міста, архітектурний образ якого формують костьол з ратушою.
Ратуша і зараз виконує роль муніципалітету.
Костьол 16 ст. від початку був готичним, але, як це часто траплялось, згодом набув барокових та ренесансних рис.
Симпатичні вулиці манять знову убік, хочеться обійти їх усі.
Але все ж осилимо центральну площу. Вона носить ім’я Андрея Глінки, за костьолом установлений пам’ятник цьому персонажу, що заслуговує пари окремих абзаців.
Андрей Глінка - католицький священник та політик, що боровся за розширення автономії, а потім і повної незалежності своєї Батьківщини, спочатку від Австро-Угорщини, потім від Чехословаччини.
У якійсь мірі вираженням його ідей стала Перша Словацька Республіка, але це був сателіт нацистської Німеччини, який проіснував всього кілька років. Сам Глінка помер у 1938 році, і це зберегло його репутацію від будь-якої участі в найбільшому побоїщі в історії людства.
Для проведення наступної аналогії треба було б познайомитись із його життєписом більш детально, але я ризикну, бо самі собою напрошуються паралелі з його тезкою Андреєм Шептицьким. Тим більше, у деяких джерелах рунету Глінка усе одно представлений як фошизд і біндеровець™, тобто людина була явно хороша. У сучасній Словаччині вважається одним із національних героїв.
А з самої площі відкриваються панорами південної частини міста. І хай там лише спальні райони, але ж з усіх сторін гори (конкретно Низькі Татри), так багато чудових гір, які не залишать байдужими більшість рівнинних мешканців.
Місто, яке існує не для показухи перед туристами, а для самого себе, тому особливо затишне й миле. Чомусь тільки в нетуристичному промисловому Ружомбероку із усіх побачених у цій країні місць закрались у голову думки із серії «отут би пожити на пенсії». І певно ж не тільки я задивився на ті гори вдалині, хтось так закляк, що перетворився на камінь і споглядатиме їх вічно…
У основі площі - мавзолей Глінки. Порожній: останки вивезли у невідомому напрямку ще у Другу Світову.
Будинки внизу, на Маріанській вулиці:
Залишилось глянути на ще один об’єкт, а конкретно синагогу 1879-80 років. Вона діюча, після останньої реконструкції також може приймати концерти і тому подібні заходи.
Іще складнішим квестом було знайти робоче після 9 вечора кафе. Але то уже зовсім інша історія.
Ружомберок сильно зруйнували у Другу Світову, плюс він мав репутацію промислового центру з димним повітрям (хоча екологічна ситуація уже значно покращилась), словом, у туристичному сенсі місто непопулярне, зате це відомий гірськолижний курорт. Тим не менш, я планував свій час так, щоб мати годинку-півтори пробігтись центром до заходу сонця, про що ні разу не пошкодував.
Найшвидші денні поїзди у Словаччині звуться так само «Інтерсіті». На відрізку від Кошице до Ружомберока залізнична лінія проходить повз Високі Татри і при купівлі квитка через сайт на схемі вагону навіть показано, з яких вікон їх буде видно.
Того дня хмари укутали верхівки і не дали в повній мірі насолодитись видом однієї з найгарніших гірських систем Європи. Але все одно:
Також дуже приваблива і сільська місцевість. Відлипати од вікна під час поїздки зовсім не хочеться.
Вокзал - перша річ, яку варто оглянути по прибутті. Узагалі в дуже багатій на класну архітектуру Словаччині вокзали переважно чомусь убогі. А от в Ружомбероку це масштабний двірець 1871 року з багатим дерев’яним декором.
При вузловій станції має бути пам’ятник раритетного паровоза. Тут все як у нас.
Район вокзалу від основної частини міста відділяє річка Ваг.
На тій стороні кидається у вічі одразу… замок? Таки да, маленький замок, такі у них називаються «кастель» (kaštiel), на відміну від великих - «град». Інформації про нього дуже мало, я знайшов чомусь тільки на чеському сайті. Заснований у 1397 році, у 16 ст. перебудований у стилі ренесанс.
На той момент я був певен, що то тюрма чи військова частина, спитайте чому - сам не можу сказати. Насправді все ще дивніше, всередині зараз супермаркет.
Пішохідний міст і пагорб за Вагом. Місто майже звідусіль оточене горами, які додають ізюминки його видам.
Звідти потрапляємо на пішохідну вуличку Мостову, що веде в центр. Після людного Кошице Ружомберок явив собою той типаж Словаччини, до якого я звик більше - усе зачинене, нуль людей на вулицях.
Але старовинна чи відбудована архітектура таки присутня:
Пройшовся ще он цією звабливою вуличкою:
…яка привела мене на площу Свободи з церквою євангелістів та будинком з кутовою вежею.
Ще одна площа на зосередженні пішохідних доріг. Все уквітчано й дуже мило:
Будинки середмістя:
І звабливі закручені вулички:
Є й такі:
Всі вони зрештою виводять у саме серце міста, архітектурний образ якого формують костьол з ратушою.
Ратуша і зараз виконує роль муніципалітету.
Костьол 16 ст. від початку був готичним, але, як це часто траплялось, згодом набув барокових та ренесансних рис.
Симпатичні вулиці манять знову убік, хочеться обійти їх усі.
Але все ж осилимо центральну площу. Вона носить ім’я Андрея Глінки, за костьолом установлений пам’ятник цьому персонажу, що заслуговує пари окремих абзаців.
Андрей Глінка - католицький священник та політик, що боровся за розширення автономії, а потім і повної незалежності своєї Батьківщини, спочатку від Австро-Угорщини, потім від Чехословаччини.
У якійсь мірі вираженням його ідей стала Перша Словацька Республіка, але це був сателіт нацистської Німеччини, який проіснував всього кілька років. Сам Глінка помер у 1938 році, і це зберегло його репутацію від будь-якої участі в найбільшому побоїщі в історії людства.
Для проведення наступної аналогії треба було б познайомитись із його життєписом більш детально, але я ризикну, бо самі собою напрошуються паралелі з його тезкою Андреєм Шептицьким. Тим більше, у деяких джерелах рунету Глінка усе одно представлений як фошизд і біндеровець™, тобто людина була явно хороша. У сучасній Словаччині вважається одним із національних героїв.
А з самої площі відкриваються панорами південної частини міста. І хай там лише спальні райони, але ж з усіх сторін гори (конкретно Низькі Татри), так багато чудових гір, які не залишать байдужими більшість рівнинних мешканців.
Місто, яке існує не для показухи перед туристами, а для самого себе, тому особливо затишне й миле. Чомусь тільки в нетуристичному промисловому Ружомбероку із усіх побачених у цій країні місць закрались у голову думки із серії «отут би пожити на пенсії». І певно ж не тільки я задивився на ті гори вдалині, хтось так закляк, що перетворився на камінь і споглядатиме їх вічно…
У основі площі - мавзолей Глінки. Порожній: останки вивезли у невідомому напрямку ще у Другу Світову.
Будинки внизу, на Маріанській вулиці:
Залишилось глянути на ще один об’єкт, а конкретно синагогу 1879-80 років. Вона діюча, після останньої реконструкції також може приймати концерти і тому подібні заходи.
Іще складнішим квестом було знайти робоче після 9 вечора кафе. Але то уже зовсім інша історія.