Холодне сонце Ісландії. День третій
Як все-таки приємно зустрічати новий день, коли просто за вікном ось такі пейзажі… Навіть незважаючи на те, що хрін вимовиш назву села, у якому ми ночували - Kirkjubæjarklaustur :)
Ранок в Ісландії починається точно не з кави, і справа навіть не в тому, що порція кави тут коштує від 3 євро і більше. Тільки виїхали, знайшли черговий водоспад, про який навіть наш гід не знав. Називається він Stjornarfoss, себто, зоряний.
Ну а перша уже запланована зупинка - каньйон Фьядрарглйуфур (Fjaðrárgljúfur), утворений річкою Fjaðrá. Нехай не лякає вас черговий чудесний ісландський топонім, згадали його раз і досить:) А каньйон просто неймовірний.
Вирвавшись на рівнину, Фьядра майже одразу впадає в більшу річку, що і видно на горизонті.
Виток із каньйону:
Ну а ми прогуляємось трохи поверху, проти течії. Низом пройти теоретично також можна, тільки коли тепліше, та і види звідти не ті.
Зате згори - краса. Чудні й карколомні скелі, порослі деінде мохом усіх відтінків зеленого, а внизу звивається річка, колір якої сильно міняється у залежності від погоди та освітлення.
Природна арка, популярне місце для фотографування:
Довжина туристичної стежки - 2 кілометри, тому і нагулятись, і надивитись природи її вистачить вдосталь.
Стежка закінчується оглядовим майданчиком, звідки чи не найкращий ракурс каньйону:
З протилежної сторони у Фьядру водоспадом вливається гірський потічок.
Далі пересуваємось до містечка Vík í Mýrdal, або просто Вік, найпівденнішого в Ісландії. Якщо загалом слово «південь» асоціюється з теплом і сонечком, то на цьому острові південне узбережжя досить дике і безлюдне. У Віку мешкає усього 290 чоловік.
Іншою особливістю поселення є близькість пекельної суміші «вулкан + льодовик». При чому не просто вулкан, а Гекла, яка від початку заселення острова вивергалась 20 разів, за що отримала назву «ворота пекла». Наступне виверження може підтопити льодовик навколо і утворений цим селевий потік просто знесе Вік нафіг. Тому у містечку регулярно проводяться цивільні навчання на випадок такої біди. А ви б хотіли там жити?
Одним із місць для порятунку є пагорб, де стоїть церква.
Від неї відкриваються розкішні панорами усього Віка.
Видно і океан, де угадуються учорашні знайомі з пляжу чорного піску, два троля та їх корабель. Напередодні ми їх просто не розгледіли б із-за туману.
Від найпівденнішого міста перемістимось на найпівденніший таки мис, який називається Dyrhólaey. Тут уже звичні чорні пляжі:
І ті самі тролі:
Чайки спокійно собі відпочивають на майже вертикальних обривах.
І те ж саме неймовірне буйство океану навколо.
Пробував ловити моменти, коли найбільш шалені хвилі розбиваються об скелі:
Маячок біля мису:
Ще пару панорам, на одній з яких - чергова природна арка, і рухаємось далі.
А там, поки ми їхали, раптом розпогодилось. А то вже почало і не віритись, що в Ісландії також буває сонячно. На додачу, завдяки цьому виросла веселка.
При чому з’явилась вона не звідки-небудь, а з льодовика, що досить таки нечасте явище. Своєрідна сатисфакція за все, що ми до того витерпіли.
Льодовик називається Mýrdalsjökull. Він відчутно менший за Svinafellsjökull, бачений напередодні, зате до нього можна підійти впритул і у прямому сенсі помацати руками.
Групу людей якраз готували до походу углиб льодовика, що досить непроста справа, яка потребує попередньої підготовки.
Розломи:
Ну а якщо навіть на льодовику була веселка, то на водоспадах тим більше. Водоспад, до якого ми підібрались, називається Скоугафосс (Skógafoss). Має 60 метрів висоти і щедро мочить мікроскопічними бризками усіх, хто посміє наблизитись задля фото.
Особливістю його є можливість піднятись до верхів’я і подивитись на це торжество стихії згори.
Звідси ж відкривається і панорама неправдоподібно пласкої рівнини внизу:
Якийсь ісландський мегаполіс:
Також зробили зупинки біля двох скансенів, які зображують історичне житло.
Перше місце - це саме музей, але виконаний досить гуманно. Хто бажає, може купити квитки (зважаючи на ісландські ціни, вони мають бути досить дорогі), походити вуличками скансена і позаглядати в хати. Ну а хто не хоче чи не має часу, для тих невелика демо-версія через паркан.
Он і церква виглядає.
Гори навколо скансена:
Друга точка знаходиться просто на території чиєїсь ферми, я так зрозумів. Машиною туди не можна, але пішки запросто. Пару затиснених під скелею будиночків та напіврозвалений сарай.
Ось в таких невибагливих житлах тулились мешканці острова відносно донедавна:
Сарайчик:
Іще пару таких хат аж на горизонті покинуті і відверто руйнуються.
Постійна рубрика «А чи не наркоман ти часом?»
Час уже повертав на вечір, а на нас ще чекала довга дорога. І хоча підходив до закінчення уже третій день, залипати у вікно було не менш цікаво, ніж на самому початку.
Залишки ферми, понищені виверженням Ейяфьядлайокюдля (досі поруч уже виросли нові будиночки):
Чергова група водоспадів, на які уже майже ніхто й не звернув уваги:
Ще одна веселка:
І просто дуже фотогенічні й маленькі ісландські поселення. Наша ж дорога пролягала до столиці.
Ранок в Ісландії починається точно не з кави, і справа навіть не в тому, що порція кави тут коштує від 3 євро і більше. Тільки виїхали, знайшли черговий водоспад, про який навіть наш гід не знав. Називається він Stjornarfoss, себто, зоряний.
Ну а перша уже запланована зупинка - каньйон Фьядрарглйуфур (Fjaðrárgljúfur), утворений річкою Fjaðrá. Нехай не лякає вас черговий чудесний ісландський топонім, згадали його раз і досить:) А каньйон просто неймовірний.
Вирвавшись на рівнину, Фьядра майже одразу впадає в більшу річку, що і видно на горизонті.
Виток із каньйону:
Ну а ми прогуляємось трохи поверху, проти течії. Низом пройти теоретично також можна, тільки коли тепліше, та і види звідти не ті.
Зате згори - краса. Чудні й карколомні скелі, порослі деінде мохом усіх відтінків зеленого, а внизу звивається річка, колір якої сильно міняється у залежності від погоди та освітлення.
Природна арка, популярне місце для фотографування:
Довжина туристичної стежки - 2 кілометри, тому і нагулятись, і надивитись природи її вистачить вдосталь.
Стежка закінчується оглядовим майданчиком, звідки чи не найкращий ракурс каньйону:
З протилежної сторони у Фьядру водоспадом вливається гірський потічок.
Далі пересуваємось до містечка Vík í Mýrdal, або просто Вік, найпівденнішого в Ісландії. Якщо загалом слово «південь» асоціюється з теплом і сонечком, то на цьому острові південне узбережжя досить дике і безлюдне. У Віку мешкає усього 290 чоловік.
Іншою особливістю поселення є близькість пекельної суміші «вулкан + льодовик». При чому не просто вулкан, а Гекла, яка від початку заселення острова вивергалась 20 разів, за що отримала назву «ворота пекла». Наступне виверження може підтопити льодовик навколо і утворений цим селевий потік просто знесе Вік нафіг. Тому у містечку регулярно проводяться цивільні навчання на випадок такої біди. А ви б хотіли там жити?
Одним із місць для порятунку є пагорб, де стоїть церква.
Від неї відкриваються розкішні панорами усього Віка.
Видно і океан, де угадуються учорашні знайомі з пляжу чорного піску, два троля та їх корабель. Напередодні ми їх просто не розгледіли б із-за туману.
Від найпівденнішого міста перемістимось на найпівденніший таки мис, який називається Dyrhólaey. Тут уже звичні чорні пляжі:
І ті самі тролі:
Чайки спокійно собі відпочивають на майже вертикальних обривах.
І те ж саме неймовірне буйство океану навколо.
Пробував ловити моменти, коли найбільш шалені хвилі розбиваються об скелі:
Click to view Маячок біля мису:
Ще пару панорам, на одній з яких - чергова природна арка, і рухаємось далі.
А там, поки ми їхали, раптом розпогодилось. А то вже почало і не віритись, що в Ісландії також буває сонячно. На додачу, завдяки цьому виросла веселка.
При чому з’явилась вона не звідки-небудь, а з льодовика, що досить таки нечасте явище. Своєрідна сатисфакція за все, що ми до того витерпіли.
Льодовик називається Mýrdalsjökull. Він відчутно менший за Svinafellsjökull, бачений напередодні, зате до нього можна підійти впритул і у прямому сенсі помацати руками.
Групу людей якраз готували до походу углиб льодовика, що досить непроста справа, яка потребує попередньої підготовки.
Розломи:
Ну а якщо навіть на льодовику була веселка, то на водоспадах тим більше. Водоспад, до якого ми підібрались, називається Скоугафосс (Skógafoss). Має 60 метрів висоти і щедро мочить мікроскопічними бризками усіх, хто посміє наблизитись задля фото.
Особливістю його є можливість піднятись до верхів’я і подивитись на це торжество стихії згори.
Звідси ж відкривається і панорама неправдоподібно пласкої рівнини внизу:
Якийсь ісландський мегаполіс:
Також зробили зупинки біля двох скансенів, які зображують історичне житло.
Перше місце - це саме музей, але виконаний досить гуманно. Хто бажає, може купити квитки (зважаючи на ісландські ціни, вони мають бути досить дорогі), походити вуличками скансена і позаглядати в хати. Ну а хто не хоче чи не має часу, для тих невелика демо-версія через паркан.
Он і церква виглядає.
Гори навколо скансена:
Друга точка знаходиться просто на території чиєїсь ферми, я так зрозумів. Машиною туди не можна, але пішки запросто. Пару затиснених під скелею будиночків та напіврозвалений сарай.
Ось в таких невибагливих житлах тулились мешканці острова відносно донедавна:
Сарайчик:
Іще пару таких хат аж на горизонті покинуті і відверто руйнуються.
Постійна рубрика «А чи не наркоман ти часом?»
Час уже повертав на вечір, а на нас ще чекала довга дорога. І хоча підходив до закінчення уже третій день, залипати у вікно було не менш цікаво, ніж на самому початку.
Залишки ферми, понищені виверженням Ейяфьядлайокюдля (досі поруч уже виросли нові будиночки):
Чергова група водоспадів, на які уже майже ніхто й не звернув уваги:
Ще одна веселка:
І просто дуже фотогенічні й маленькі ісландські поселення. Наша ж дорога пролягала до столиці.