Прогулянка Бурщицьким відвалом
Бурщицький відвал - одна з головних неформальних туристичних точок Кривого Рогу із серії «має відвідати кожен». Як не дивно, донедавна я не тільки не бував тут, а й не чув про це місце. А в той час тут зосереджено багато цікавого: і вражаючі промислові ландшафти, і природа, і панорами великої частини міста.
Вирушили маленькою компанією із трьох людей. Відвал знаходиться десь між Чорногоркою і районом Південного ГЗК, від найближчої автобусної зупинки треба ще добре пройтись, спочатку вулицею, потім понад залізничною колією.
На зупинці намалювано герб ФК «Кривий Ріг» - чергової спроби відновити тутешній професійний футбол.
Рівне плато відвалу видно ще здалеку, від залізничних шляхів.
Ця лінія активно використовується, в тому числі пасажирськими поїздами. Але є і дорога в нікуди…
Скоро на шляху почнуть траплятись залишки довоєнної шахти «Валявка-Південна».
Конвеєрна галерея (тільки не питайте, що це, сам не знаю):
Цілі підземні приміщення:
Інтуїтивно віддалившись від залізниці, ледь помітними стежками вибираємось угору. Тут ліс розріджується і дорогу до відвалу уже не загубиш.
Уже звідси відкривається вражаючий скайлайн криворізької промзони, а саме «Арселор Міттал».
Те, чим ми дихаємо. Особливо кидається у вічі отой життєрадісний оранжевий димок:)
Із півдня до відвалу примикають кар’єри НКГЗК, №1 - відпрацьований і №2 - діючий.
На панорамі кар’єр №1 зліва. В ньому утворилось озерце, але звідси його не видно, а ближче не підійти із-за техніки. Його активно засипають відвалами.
Ну а тепер обіцяні панорами міста. Спочатку важко розібратись навіть місцевим, де там що, але ми все ж спробуємо.
Балка розрізає відвали по той бік залізниці. На горизонті - район Дзержинка:
На додачу до димних труб додається ще й вид міського сміттєзвалища.
Річка Інгулець розділяє райони Гданцівка (зліва) і Чорногорка (справа). Справа на горизонті - центральний ринок:
Чоногорка:
Удалині за нею криворізькі вежі й башти - копри шахт:
Деякі райони я так і не відгадав:
Окремої уваги заслуговує тут Інгулець, який обходить відвал із заходу. Далі на південь він протікає між чашею кар’єру №2 та величезним відвалом пустих порід, утворюючи між ними справжній каньйон! Затиснена у промислових мертвих землях річка виглядає досить сюрреалістично.
Але люди звикли.
У кар’єрі якраз щось бахнули, що аж піднялась над ним невелика пилова буря:
А так виглядає з висоти конвеєрна галерея мертвої шахти:
Повертаюсь до видів міста. Змійка Інгульця посеред щільної забудови:
На передньому плані - Північний відвал НКГЗК, уже рекультивований. Ну а далі природа швидко бере своє.
Звідси навіть трошки видно історичний центр. Його можна угадати по двом червоно-білим спорудам, адмінбудівлі тресту «Дзержинськруда» (зліва) та Миколаївській церкві. Між ними проходить Поштовий проспект, історичний тракт, з якого і починався Кривий Ріг.
5-поверхівки під червоними дахами, іще одне невідгадане місце:
Район за скелями МОДРу:
Руїни Гданцівського чавуноливарного заводу:
Мікрорайон Карачуни за свіжими відвалами:
Найгарнішою інженерної спорудою в околицях відвалу є залізничний міст Белелюбського над Інгульцем.
Збудований у 1882-84 роках за проектом інженера Миколи Белелюбського. У первісному виді не зберігся: його зруйнували у війну і відбудували заново (але на старих опорах).
Як водиться, у мосту є своя охоронна зона і воєнізована охорона (за відгуками, дуже злюща), але на всяких диваків на верхівці відвалу вони, певно, уже забили.
Підловив наближення товарнячка:
Чітко видно стежку за Інгульцем:
Панорама річки з мостом:
Тим часом знизу почала підтягуватись організована група на велосипедах. Ми упорались якраз вчасно, можна і завертати назад.
Ще пару видів на прощання:
Так як діло було весною, навколо все якраз починало активно квітнути.
А ще нас зацікавило чимало морських ракушок та гальки на верхівці відвалу. Само собою виникало питання, звідки вони? Чи не з того самого доісторичного моря, яке колись тут було?..
Царство рудих мурах:
Дорогою трапилась також купка дореволюційної цегли, нестандартної і з маркуванням.
Подолавши важкий підйом скелястими заплутаними стежками, велосипедисти прямують до відвалу.
Ну а нам час назад, понад тією ж залізничною лінією. Вітер розкидав порожні пакети зі сміттєзвалища, утворивши навколо справжній поліетиленовий апокаліпсис…
Вирушили маленькою компанією із трьох людей. Відвал знаходиться десь між Чорногоркою і районом Південного ГЗК, від найближчої автобусної зупинки треба ще добре пройтись, спочатку вулицею, потім понад залізничною колією.
На зупинці намалювано герб ФК «Кривий Ріг» - чергової спроби відновити тутешній професійний футбол.
Рівне плато відвалу видно ще здалеку, від залізничних шляхів.
Ця лінія активно використовується, в тому числі пасажирськими поїздами. Але є і дорога в нікуди…
Скоро на шляху почнуть траплятись залишки довоєнної шахти «Валявка-Південна».
Конвеєрна галерея (тільки не питайте, що це, сам не знаю):
Цілі підземні приміщення:
Інтуїтивно віддалившись від залізниці, ледь помітними стежками вибираємось угору. Тут ліс розріджується і дорогу до відвалу уже не загубиш.
Уже звідси відкривається вражаючий скайлайн криворізької промзони, а саме «Арселор Міттал».
Те, чим ми дихаємо. Особливо кидається у вічі отой життєрадісний оранжевий димок:)
Із півдня до відвалу примикають кар’єри НКГЗК, №1 - відпрацьований і №2 - діючий.
На панорамі кар’єр №1 зліва. В ньому утворилось озерце, але звідси його не видно, а ближче не підійти із-за техніки. Його активно засипають відвалами.
Ну а тепер обіцяні панорами міста. Спочатку важко розібратись навіть місцевим, де там що, але ми все ж спробуємо.
Балка розрізає відвали по той бік залізниці. На горизонті - район Дзержинка:
На додачу до димних труб додається ще й вид міського сміттєзвалища.
Річка Інгулець розділяє райони Гданцівка (зліва) і Чорногорка (справа). Справа на горизонті - центральний ринок:
Чоногорка:
Удалині за нею криворізькі вежі й башти - копри шахт:
Деякі райони я так і не відгадав:
Окремої уваги заслуговує тут Інгулець, який обходить відвал із заходу. Далі на південь він протікає між чашею кар’єру №2 та величезним відвалом пустих порід, утворюючи між ними справжній каньйон! Затиснена у промислових мертвих землях річка виглядає досить сюрреалістично.
Але люди звикли.
У кар’єрі якраз щось бахнули, що аж піднялась над ним невелика пилова буря:
А так виглядає з висоти конвеєрна галерея мертвої шахти:
Повертаюсь до видів міста. Змійка Інгульця посеред щільної забудови:
На передньому плані - Північний відвал НКГЗК, уже рекультивований. Ну а далі природа швидко бере своє.
Звідси навіть трошки видно історичний центр. Його можна угадати по двом червоно-білим спорудам, адмінбудівлі тресту «Дзержинськруда» (зліва) та Миколаївській церкві. Між ними проходить Поштовий проспект, історичний тракт, з якого і починався Кривий Ріг.
5-поверхівки під червоними дахами, іще одне невідгадане місце:
Район за скелями МОДРу:
Руїни Гданцівського чавуноливарного заводу:
Мікрорайон Карачуни за свіжими відвалами:
Найгарнішою інженерної спорудою в околицях відвалу є залізничний міст Белелюбського над Інгульцем.
Збудований у 1882-84 роках за проектом інженера Миколи Белелюбського. У первісному виді не зберігся: його зруйнували у війну і відбудували заново (але на старих опорах).
Як водиться, у мосту є своя охоронна зона і воєнізована охорона (за відгуками, дуже злюща), але на всяких диваків на верхівці відвалу вони, певно, уже забили.
Підловив наближення товарнячка:
Чітко видно стежку за Інгульцем:
Панорама річки з мостом:
Тим часом знизу почала підтягуватись організована група на велосипедах. Ми упорались якраз вчасно, можна і завертати назад.
Ще пару видів на прощання:
Так як діло було весною, навколо все якраз починало активно квітнути.
А ще нас зацікавило чимало морських ракушок та гальки на верхівці відвалу. Само собою виникало питання, звідки вони? Чи не з того самого доісторичного моря, яке колись тут було?..
Царство рудих мурах:
Дорогою трапилась також купка дореволюційної цегли, нестандартної і з маркуванням.
Подолавши важкий підйом скелястими заплутаними стежками, велосипедисти прямують до відвалу.
Ну а нам час назад, понад тією ж залізничною лінією. Вітер розкидав порожні пакети зі сміттєзвалища, утворивши навколо справжній поліетиленовий апокаліпсис…