Собор
То була остання зима дитинства. Вона співпала якраз і з останнім класом школи, але то був тільки один із збігів. Останні зимові канікули, перші дні нового року, за вікном мороз і лежить сніг. В таку погоду було особливо приємно заховатись у свою кімнатку (яку я через кілька місяців покину назавжди) поближче до батареї і з цікавою книжкою.
Тоді то був «Собор» Олеся Гончара, якого нам якраз задали читати у школі. Смутно пам’ятаю, що книжка мені сподобалась, але через роки весь сюжет забувся. Залишились тільки вкрай приємні відчуття, які вона супроводжувала - останньої безтурботної зими, що зі швидкістю талого снігу стікала крізь пальці.
Навіть не знаю скільки років потому я узнав, що собор, який був центральним об’єктом роману, не тільки досі є, а й знаходиться за якісь 140 кілометрів від дому, куди я ніколи не повернусь.
До Новомосковська зовсім нескладно добратись із Дніпра. Маршрутки ходять регулярно, їхати близько півгодини. Загалом це досить велике містечко (70 тис. чоловік), але часто розглядається ледь не як віддалений спальний район обласного центру.
Прибувши на місце, ми потрапляємо у самий вир тутешнього життя, де в одній точці зібралось усе найголовніше: і автостанція, і ринок, і собор.
Його збудував народний зодчий Яким Погрібняк незабаром після падіння Січі, у 1778 році. Традиційно без єдиного цвяха, бо від них дерево швидше псується.
Можна по-всякому ставитись до релігії, але навряд вдасться заперечити, що цей 9-банний храм без варіантів є головним шедевром дерев’яного зодчества козацького й українського, та й чи багато чогось схожого можна знайти у світі взагалі?
Тим більше дивно (хоча для України давно не дивно), чому так мало він має туристичної популярності. Тим більше на Лівобережжі, де після радянського войовничого атеїзму важко знайти хоч яку старовинну церкву, спасіння цього гігантського красеня виглядає справжнім дивом.
Не менш цікавий він і зсередини, але для фото без спалаху там було затемно.
З 2012 відбувається поступова реставрація пам’ятки. Також повністю у риштуванні перебувала дерев’яна дзвіниця 1887 року, тому її не знімав узагалі.
У дворі традиційно присутні старі поховання.
Другою великою сакральною пам’яткою Новомосковська є Самарський Пустельно-Миколаївський монастир (тут варто нагадати, що місто стоїть на річці Самара і саме раніше називалось Самарь).
Монастир лежить на острові між річковими рукавами, від автостанції до нього близько 2 км. Щоб зекономити сили хоча б в одну сторону, варто орієнтуватись на маршрутку Дніпро -Піщанка, яка проходить майже повз обитель. Від зупинки треба заглибитись у ліс усього на кількасот метрів.
Дані щодо дати створення монастиря різняться, найчастіше згадується 1602 рік, але є версії про більш ранні й пізні дати. Це була головна святиня запоріжців, до того ж оборонного характеру. Після совкового хазяйнування з історичного тут лишилось два об’єкти, а саме Миколаївський собор (1787):
Та келії (1816-20):
Дзвіниця, певно, сучасна:
При монастирі мешкає і годується всяка ручна живність.
Так келії з домовою церквою виглядають з непарадної сторони, від городів. Сюди з реставрацією іще не добрались:
Радянські артефакти:
Назад прогулявся пішки. З мосту через Самару відкриваються види річки, яка на той момент ще не повністю скинула лід.
Звісно ж, на собор:
І на забудову самого Новомосковська.
У парк заїхав бродячий цирк:
Тепер пошукаємо цікавого у середмісті. Пару будинків із базарного хаосу:
Чи не найгарнішою цивільною спорудою є ось цей модерновий особнячок (1901), загублений серед 5-поверхових кварталів. Як він тут вистояв - справжнє диво. Зараз це історичний музей.
У неділю музей працював. Традиційно для таких місць ціна за вхід дуже символічна, експозиція досить стандартна, з упором на історію самого міста. Тут же можна придбати магнітики.
Але я туди напросився, по-перше, щоб побачити зсередини його вітражі:
Іще одним із символів міста є вигнутий в дугу пішохідний місток:
Міський парк навіть у сіру відлигу виглядав цілком пристойно.
Урбаністичний Новомосковськ з найвищої точки мосту:
Пляж на Самарі:
Пізнавані верхівки за приватним сектором:
Та куполи церкви у центрі, яка зблизька нічого цікавого із себе не являє.
Прибулий цирк, що його було видно на одному з фото вище, охороняли кудлаті злі пси.
Завершимо огляд Новомосковська іще парою цікавих будівель у самому центрі. По-перше, це корпус кооперативного технікуму, який якраз можна було нормально роздивитись, поки дерева безлисті.
І дуже симпатична сталінка через дорогу:
Тоді то був «Собор» Олеся Гончара, якого нам якраз задали читати у школі. Смутно пам’ятаю, що книжка мені сподобалась, але через роки весь сюжет забувся. Залишились тільки вкрай приємні відчуття, які вона супроводжувала - останньої безтурботної зими, що зі швидкістю талого снігу стікала крізь пальці.
Навіть не знаю скільки років потому я узнав, що собор, який був центральним об’єктом роману, не тільки досі є, а й знаходиться за якісь 140 кілометрів від дому, куди я ніколи не повернусь.
До Новомосковська зовсім нескладно добратись із Дніпра. Маршрутки ходять регулярно, їхати близько півгодини. Загалом це досить велике містечко (70 тис. чоловік), але часто розглядається ледь не як віддалений спальний район обласного центру.
Прибувши на місце, ми потрапляємо у самий вир тутешнього життя, де в одній точці зібралось усе найголовніше: і автостанція, і ринок, і собор.
Його збудував народний зодчий Яким Погрібняк незабаром після падіння Січі, у 1778 році. Традиційно без єдиного цвяха, бо від них дерево швидше псується.
Можна по-всякому ставитись до релігії, але навряд вдасться заперечити, що цей 9-банний храм без варіантів є головним шедевром дерев’яного зодчества козацького й українського, та й чи багато чогось схожого можна знайти у світі взагалі?
Тим більше дивно (хоча для України давно не дивно), чому так мало він має туристичної популярності. Тим більше на Лівобережжі, де після радянського войовничого атеїзму важко знайти хоч яку старовинну церкву, спасіння цього гігантського красеня виглядає справжнім дивом.
Не менш цікавий він і зсередини, але для фото без спалаху там було затемно.
З 2012 відбувається поступова реставрація пам’ятки. Також повністю у риштуванні перебувала дерев’яна дзвіниця 1887 року, тому її не знімав узагалі.
У дворі традиційно присутні старі поховання.
Другою великою сакральною пам’яткою Новомосковська є Самарський Пустельно-Миколаївський монастир (тут варто нагадати, що місто стоїть на річці Самара і саме раніше називалось Самарь).
Монастир лежить на острові між річковими рукавами, від автостанції до нього близько 2 км. Щоб зекономити сили хоча б в одну сторону, варто орієнтуватись на маршрутку Дніпро -Піщанка, яка проходить майже повз обитель. Від зупинки треба заглибитись у ліс усього на кількасот метрів.
Дані щодо дати створення монастиря різняться, найчастіше згадується 1602 рік, але є версії про більш ранні й пізні дати. Це була головна святиня запоріжців, до того ж оборонного характеру. Після совкового хазяйнування з історичного тут лишилось два об’єкти, а саме Миколаївський собор (1787):
Та келії (1816-20):
Дзвіниця, певно, сучасна:
При монастирі мешкає і годується всяка ручна живність.
Так келії з домовою церквою виглядають з непарадної сторони, від городів. Сюди з реставрацією іще не добрались:
Радянські артефакти:
Назад прогулявся пішки. З мосту через Самару відкриваються види річки, яка на той момент ще не повністю скинула лід.
Звісно ж, на собор:
І на забудову самого Новомосковська.
У парк заїхав бродячий цирк:
Тепер пошукаємо цікавого у середмісті. Пару будинків із базарного хаосу:
Чи не найгарнішою цивільною спорудою є ось цей модерновий особнячок (1901), загублений серед 5-поверхових кварталів. Як він тут вистояв - справжнє диво. Зараз це історичний музей.
У неділю музей працював. Традиційно для таких місць ціна за вхід дуже символічна, експозиція досить стандартна, з упором на історію самого міста. Тут же можна придбати магнітики.
Але я туди напросився, по-перше, щоб побачити зсередини його вітражі:
Іще одним із символів міста є вигнутий в дугу пішохідний місток:
Міський парк навіть у сіру відлигу виглядав цілком пристойно.
Урбаністичний Новомосковськ з найвищої точки мосту:
Пляж на Самарі:
Пізнавані верхівки за приватним сектором:
Та куполи церкви у центрі, яка зблизька нічого цікавого із себе не являє.
Прибулий цирк, що його було видно на одному з фото вище, охороняли кудлаті злі пси.
Завершимо огляд Новомосковська іще парою цікавих будівель у самому центрі. По-перше, це корпус кооперативного технікуму, який якраз можна було нормально роздивитись, поки дерева безлисті.
І дуже симпатична сталінка через дорогу: