Крізь туман віків
Місто Бардіїв замикало мою першу словацьку поїздку, будучи такою собі вишенькою на торті. Ще б пак, повністю збережений історичний центр, оточений середньовічними мурами і внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Для Словаччини це не одиночний випадок, але з-поміж інших саме Бардіїв сподобався більше всього, залишивши найбільш цілісне і повне враження тотального занурення у сиву давнину.
І взагалі, хіба може не сподобатись місто, яке виглядає ось так?
Але про все по порядку. Стартуємо із зовнішньої сторони історичного центру, довкола якого звивається старовинний мур, а за ним звабливо стирчать шпилі та дахи під червоною черепицею.
Веж штук десять, кожна має своє ім’я. Велика:
Червона:
Груба:
Вона ж зі сторони старого міста і поруч - Мала башта:
До центральної площі пройдемо бруківчастою вулицею Вітряною.
Особливої уваги заслуговують двері:
Будинок ката:
Кат у середньовіччі не тільки робив модні зачіски, а за повноваженнями був ледь не другою людиною у місті. Присвячена йому скульптура стоїть на центральній площі, яка у Бардійові має назву Ратушної (Radničné námestie).
Власне площа:
Логічно, що саме вона справляє найбільш атмосферне враження. І це незважаючи на те, що будинки чимало втратили від одягання в металочерепицю (зате отримали додатковий захист від пожеж).
Розмальовані:
І просто:
Сонячний годинник, абсолютно неактуальний у таку погоду.
Пам’ятна табличка про 400-річчя першої друкарської машини в Бардейові.
Сувенірні лавки всі зачинені, як і туристичний центр. Як і, традиційно для цієї країни, майже відсутні люди на вулиці, що само собою викликало риторичне запитання, де вони всі?
Зате, на відміну від Левочі чи Старого Сонча, тут немає навіть машин, що ще більше додає відчуття перенесення у часі. Ну і містичний туман навколо.
Само собою, у центрі Ратушної площі стоїть ратуша. Ренесансна, 1505-09 років, на тлі величезних храмів середмістя більше скидається на скромну хатинку.
З північної сторони площу замикає монументальна базиліка св. Егідія 15 ст. Чудовий зразок готики з неоготичною дзвіницею кінця 19 ст.
Невелика прибудова збоку - певно, «тепла» церква.
Ідемо гуляти далі. Шкільна башта:
На південний захід від площі є ще два цікавих храми. Греко-католицький Петра і Павла - український слід у Бардійові:
Францисканський костьол Іоанна Хрестителя при монастирі:
Неймовірно, але факт: словацькі котики не менш мімімішні, аніж наші:)
Переплетення стін, ровів та брам:
Та атмосферні вулички:
На північний схід від Ратушної площі можна пройти безпосередньо над стіною. Ренесансна (так і називається) башта:
Але найсмачнішою туристичною атракцією міста є можливість піднятись на вежу костьолу св. Егідія. Коштує це за українськими мірками немало, як і вхід та право фотографувати в костьолі (все купляється окремо). Ми ж ледве вмовили храмового служителя лише піднятись на вежу, бо він уже хотів закриватись за півгодини до кінця робочого часу (А чому б і ні? Туристи? Де ви тут бачили туристів чи хоч просто живих людей?).
Але як же не клацнути всередині, просто проходячи мимо?
Ну а далі традиційно гвинтові вузькі сходи нагору, і як нагорода - абсолютний панорамний кайф.
Навіть усюдисущий туман не міг зіпсувати огляд цієї краси навколо. Згори дуже чітко проглядається лінія муру.
Величезний контраст між старим та новим містом:
Церква на віддаленій горі за містом - кальварія.
Ратуша:
Лютеранська церква (у місті свого часу мешкало чимало німців):
Францисканський та греко-католицький храми:
І погляд на схід, де за межами мурів уже чекає на нас автобус. А ви його бачите?
А високо у небі уже вертались додому журавлі чи лелеки - починалась справжня весна. На нас же до повернення чекав іще вечір та один день у Польщі.
Для Словаччини це не одиночний випадок, але з-поміж інших саме Бардіїв сподобався більше всього, залишивши найбільш цілісне і повне враження тотального занурення у сиву давнину.
І взагалі, хіба може не сподобатись місто, яке виглядає ось так?
Але про все по порядку. Стартуємо із зовнішньої сторони історичного центру, довкола якого звивається старовинний мур, а за ним звабливо стирчать шпилі та дахи під червоною черепицею.
Веж штук десять, кожна має своє ім’я. Велика:
Червона:
Груба:
Вона ж зі сторони старого міста і поруч - Мала башта:
До центральної площі пройдемо бруківчастою вулицею Вітряною.
Особливої уваги заслуговують двері:
Будинок ката:
Кат у середньовіччі не тільки робив модні зачіски, а за повноваженнями був ледь не другою людиною у місті. Присвячена йому скульптура стоїть на центральній площі, яка у Бардійові має назву Ратушної (Radničné námestie).
Власне площа:
Логічно, що саме вона справляє найбільш атмосферне враження. І це незважаючи на те, що будинки чимало втратили від одягання в металочерепицю (зате отримали додатковий захист від пожеж).
Розмальовані:
І просто:
Сонячний годинник, абсолютно неактуальний у таку погоду.
Пам’ятна табличка про 400-річчя першої друкарської машини в Бардейові.
Сувенірні лавки всі зачинені, як і туристичний центр. Як і, традиційно для цієї країни, майже відсутні люди на вулиці, що само собою викликало риторичне запитання, де вони всі?
Зате, на відміну від Левочі чи Старого Сонча, тут немає навіть машин, що ще більше додає відчуття перенесення у часі. Ну і містичний туман навколо.
Само собою, у центрі Ратушної площі стоїть ратуша. Ренесансна, 1505-09 років, на тлі величезних храмів середмістя більше скидається на скромну хатинку.
З північної сторони площу замикає монументальна базиліка св. Егідія 15 ст. Чудовий зразок готики з неоготичною дзвіницею кінця 19 ст.
Невелика прибудова збоку - певно, «тепла» церква.
Ідемо гуляти далі. Шкільна башта:
На південний захід від площі є ще два цікавих храми. Греко-католицький Петра і Павла - український слід у Бардійові:
Францисканський костьол Іоанна Хрестителя при монастирі:
Неймовірно, але факт: словацькі котики не менш мімімішні, аніж наші:)
Переплетення стін, ровів та брам:
Та атмосферні вулички:
На північний схід від Ратушної площі можна пройти безпосередньо над стіною. Ренесансна (так і називається) башта:
Але найсмачнішою туристичною атракцією міста є можливість піднятись на вежу костьолу св. Егідія. Коштує це за українськими мірками немало, як і вхід та право фотографувати в костьолі (все купляється окремо). Ми ж ледве вмовили храмового служителя лише піднятись на вежу, бо він уже хотів закриватись за півгодини до кінця робочого часу (А чому б і ні? Туристи? Де ви тут бачили туристів чи хоч просто живих людей?).
Але як же не клацнути всередині, просто проходячи мимо?
Ну а далі традиційно гвинтові вузькі сходи нагору, і як нагорода - абсолютний панорамний кайф.
Навіть усюдисущий туман не міг зіпсувати огляд цієї краси навколо. Згори дуже чітко проглядається лінія муру.
Величезний контраст між старим та новим містом:
Церква на віддаленій горі за містом - кальварія.
Ратуша:
Лютеранська церква (у місті свого часу мешкало чимало німців):
Францисканський та греко-католицький храми:
І погляд на схід, де за межами мурів уже чекає на нас автобус. А ви його бачите?
А високо у небі уже вертались додому журавлі чи лелеки - починалась справжня весна. На нас же до повернення чекав іще вечір та один день у Польщі.