Пряшів - словацьке місто з українським слідом
Екскурсія-експедиція, у якій я брав участь, не передбачала зупинки у Пряшові, але неочікувано у нас з’явився вільний час із-за того, що замок Списький Град у березні виявився закритим.
Пряшів - доволі крупне за словацькими мірками місто (91 тис. чол.), центр одного з восьми країв. Часу у нас було небагато, але все цікаве у місті розташоване компактно в межах історичної частини, у яку можна потрапити через цілком середньовічну браму.
Хоча і серед забудови «нового» міста трапляються цікаві екземпляри.
Але ми все ж заглибимось у арочні проходи старої пішохідної вулички.
Вулиця називається Флоріанова. З-поміж усього, досить оригінальною її будівлею є неоготична в’язниця 16 ст.
Вночі ці гірлянди, можливо, виглядають ефектно, а от вдень тільки заважають.
Розкішні арочні коридорчики.
Писанки ледь не в людський зріст? Чому б і ні.
Зрештою ми потрапляємо у самісінький центр. Традиційно для історичних міст Словаччини, головна площа є розширенням головної ж вулиці в обидва боки у формі риби. Ну а вулиця так і зветься - Головна.
Типовим також є великий храм у центрі площі, а у Пряшові - аж два.
Грандіозний собор св. Міклуша 14 ст. У його крипті похований Олександр Духнович - закарпатський педагог і просвітитель.
Загалом же у місті, яке знаходиться поза українськими етнічними землями, українська діяльність була свого часу досить активна: «Просвіта», народний театр, газети, журнали, дві школи… Зараз же кількість українців у Пряшові трохи більша за один процент.
Протестантська Троїцька церква помітно перебуває у тіні костьолу, та і нормальних ракурсів небагато.
На площі чимало різних скульптур.
Пам’ятник солдатам радянської армії:
Янголятко на балконі:
Принцеса Сіссі, за сумісництвом австрійська імператриця й угорська королева:
Забудова Головної досить різноманітна. Будинки щедро прикрашені всеможливими орнаментами, ліпниною, вежами, еркерами та зубцями.
Вулицею активно ганяє міський транспорт, який тут новенький та яскраво-червоний. Ну і від тролейбусних дротів зайве навантаження на фото.
Був час пробігтись в обидва кінці Головної. Спочатку пройдемо на північ.
Оборонна вежа, яка з часом стала водонапірною.
Легко угадується синагога:
У цю сторону я дійшов до ось цього шикарного будинку, всередині якого громадська бібліотека.
На перший погляд, цілком собі козак, але напис угорською.
Тепер перейдемо на південну сторону.
Коник на вулиці стоїть не постійно, то готувався якийсь масовий захід. Узагалі ж у вихідний людей у центрі майже не було.
На цій стороні архітектура Головної особливо щедро прикрашена ліпниною.
Є і такий треш-раритет:
У цю сторону цікаве закінчується собором св. Яна у комплексі з греко-католицькою метрополією.
Назад вертався паралельною вуличкою, Словенською (тобто Словацькою). Вона ще більш безлюдна, тільки радісне циганча, бо зустріло туриста, кружляло навколо мене, примовляючи «мані-мані-мані».
Але і тут є багато цікавого, як от костьол францисканського монастиря та лікарня.
Прохід між вулицями, замаскований під під’їзд:
Пряшів - доволі крупне за словацькими мірками місто (91 тис. чол.), центр одного з восьми країв. Часу у нас було небагато, але все цікаве у місті розташоване компактно в межах історичної частини, у яку можна потрапити через цілком середньовічну браму.
Хоча і серед забудови «нового» міста трапляються цікаві екземпляри.
Але ми все ж заглибимось у арочні проходи старої пішохідної вулички.
Вулиця називається Флоріанова. З-поміж усього, досить оригінальною її будівлею є неоготична в’язниця 16 ст.
Вночі ці гірлянди, можливо, виглядають ефектно, а от вдень тільки заважають.
Розкішні арочні коридорчики.
Писанки ледь не в людський зріст? Чому б і ні.
Зрештою ми потрапляємо у самісінький центр. Традиційно для історичних міст Словаччини, головна площа є розширенням головної ж вулиці в обидва боки у формі риби. Ну а вулиця так і зветься - Головна.
Типовим також є великий храм у центрі площі, а у Пряшові - аж два.
Грандіозний собор св. Міклуша 14 ст. У його крипті похований Олександр Духнович - закарпатський педагог і просвітитель.
Загалом же у місті, яке знаходиться поза українськими етнічними землями, українська діяльність була свого часу досить активна: «Просвіта», народний театр, газети, журнали, дві школи… Зараз же кількість українців у Пряшові трохи більша за один процент.
Протестантська Троїцька церква помітно перебуває у тіні костьолу, та і нормальних ракурсів небагато.
На площі чимало різних скульптур.
Пам’ятник солдатам радянської армії:
Янголятко на балконі:
Принцеса Сіссі, за сумісництвом австрійська імператриця й угорська королева:
Забудова Головної досить різноманітна. Будинки щедро прикрашені всеможливими орнаментами, ліпниною, вежами, еркерами та зубцями.
Вулицею активно ганяє міський транспорт, який тут новенький та яскраво-червоний. Ну і від тролейбусних дротів зайве навантаження на фото.
Був час пробігтись в обидва кінці Головної. Спочатку пройдемо на північ.
Оборонна вежа, яка з часом стала водонапірною.
Легко угадується синагога:
У цю сторону я дійшов до ось цього шикарного будинку, всередині якого громадська бібліотека.
На перший погляд, цілком собі козак, але напис угорською.
Тепер перейдемо на південну сторону.
Коник на вулиці стоїть не постійно, то готувався якийсь масовий захід. Узагалі ж у вихідний людей у центрі майже не було.
На цій стороні архітектура Головної особливо щедро прикрашена ліпниною.
Є і такий треш-раритет:
У цю сторону цікаве закінчується собором св. Яна у комплексі з греко-католицькою метрополією.
Назад вертався паралельною вуличкою, Словенською (тобто Словацькою). Вона ще більш безлюдна, тільки радісне циганча, бо зустріло туриста, кружляло навколо мене, примовляючи «мані-мані-мані».
Але і тут є багато цікавого, як от костьол францисканського монастиря та лікарня.
Прохід між вулицями, замаскований під під’їзд: