Вечір у середньовічній Левочі
Іще на під’їзді до цього міста розумієш, що попереду на тебе чекає щось незвичайне. Історичний центр Левочі, що здіймається над рештою міста, оточений стародавнім муром, збереженим на 4/5, при чому це не просто невелика фортеця, а повноцінне середньовічне місто з цілими вулицями давніх будинків, храмів та площ. Заповідник минулих віків, що являє собою центр міста, з 2009 року занесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Всередину старого міста можна потрапити через трійку історичних брам: Польську, Менгардську та Кошицьку. Через останню, головну та найбільш представницьку з виду, ми і зайдемо.
Тут же одразу нас зустріне костьол Святого Духа (1748-55). А от дерева вони кайлують так само, як і ми.
Логічно, що і вулиця від цих воріт зветься Кошицькою.
Із дуже багатьох точок міста проглядає храм на Маріанській горі (781 м) - давньому місці паломництва. Іноді такі заміські гори з відособленою церквою називають терміном «Кальварія».
Ну а ми виходимо на величезну і головну площу середмістя, яка носить ім’я Майстра Павла.
А знаєте, чому всі рвонули в «Kino»? Просто там чи не єдиний робочий туалет на всю Левочу:)
Архітектура площі просто бомбезна.
Центральну композиційну пару складають ратуша з костьолом св. Якуба.
Костьол св. Якуба 14 ст. готичний, на перший погляд, має досить аскетичний вид.
А от уже в деталях проступає багата полум’яна готика.
Тривала реставрація, і ще можна було оцінити голі й більш відверті фрагменти старовини, які скоро доведуть до ідеального блискучого стану.
Найціннішим же надбанням храму є дерев’яний вівтар 19-метрової висоти, найбільший готичний у світі. Виготовлений протягом 9 років Павлом з Левочі (в честь якого і названа площа). Біографічних даних цього майстра до нас майже не дійшло, зате є чимала мистецька спадщина, яка дозволяє словакам вважати Павла своєю національною гордістю та одним із найкращих скульпторів середньовіччя.
Той самий найбільший вівтар якраз втрапив у кадр справа, тільки ніяке фото не відтворить його величину й розмах.
Вітраж:
Ренесансна ратуша 1550 року нагадує своїм видом чи то казковий палац, чи корабель, чи все одразу:
І пішли далі гуляти площею.
Чимало будинків вузенькі, у три вікна - будуватись із ширшим розмахом у середньовіччі було надто дорого.
Тому ті, що мають більше вікон, або належали найзаможнішим купцям, або вже більш сучасні.
Як от дім Турзо 1904 року.
Церква євангелістів:
І ще багато-багато забудови площі Майстра Павла, яка сама по собі тягнула б на автономний туристичний об’єкт.
Переходимо на вулицю Кляшторську.
Тут звертає на себе увагу велика, схожа на якийсь палац гімназія.
І просто атмосферні будиночки під червоними дахами:
Кляшторська логічно виводить до кляштора, точніше, його храму. Це - «чорний» або гімназіальний костьол першої половини 14 ст. Причому з тилу він виглядає оманливо малим.
І тільки коли зайти збоку, відкривається увесь його гігантський розмах, який дуже важко помістити в кадр.
Якщо обійти костьол та гімназію з тилу (вона ще й вежу-донжон має з цієї сторони), відкриється непоганий вид на західний мур середньовічної Левочі.
Стіна та Маріанська гора:
Контрастне на тлі усього побаченого нове місто, забудоване стандартними коробками, котрі з усіх сил намагаються бути яскравими:
На жаль, затим недовгий весняний день остаточно погас і треба було перебиратись до готелю. Іще кілька кадрів уже нічної Левочі:
Всередину старого міста можна потрапити через трійку історичних брам: Польську, Менгардську та Кошицьку. Через останню, головну та найбільш представницьку з виду, ми і зайдемо.
Тут же одразу нас зустріне костьол Святого Духа (1748-55). А от дерева вони кайлують так само, як і ми.
Логічно, що і вулиця від цих воріт зветься Кошицькою.
Із дуже багатьох точок міста проглядає храм на Маріанській горі (781 м) - давньому місці паломництва. Іноді такі заміські гори з відособленою церквою називають терміном «Кальварія».
Ну а ми виходимо на величезну і головну площу середмістя, яка носить ім’я Майстра Павла.
А знаєте, чому всі рвонули в «Kino»? Просто там чи не єдиний робочий туалет на всю Левочу:)
Архітектура площі просто бомбезна.
Центральну композиційну пару складають ратуша з костьолом св. Якуба.
Костьол св. Якуба 14 ст. готичний, на перший погляд, має досить аскетичний вид.
А от уже в деталях проступає багата полум’яна готика.
Тривала реставрація, і ще можна було оцінити голі й більш відверті фрагменти старовини, які скоро доведуть до ідеального блискучого стану.
Найціннішим же надбанням храму є дерев’яний вівтар 19-метрової висоти, найбільший готичний у світі. Виготовлений протягом 9 років Павлом з Левочі (в честь якого і названа площа). Біографічних даних цього майстра до нас майже не дійшло, зате є чимала мистецька спадщина, яка дозволяє словакам вважати Павла своєю національною гордістю та одним із найкращих скульпторів середньовіччя.
Той самий найбільший вівтар якраз втрапив у кадр справа, тільки ніяке фото не відтворить його величину й розмах.
Вітраж:
Ренесансна ратуша 1550 року нагадує своїм видом чи то казковий палац, чи корабель, чи все одразу:
І пішли далі гуляти площею.
Чимало будинків вузенькі, у три вікна - будуватись із ширшим розмахом у середньовіччі було надто дорого.
Тому ті, що мають більше вікон, або належали найзаможнішим купцям, або вже більш сучасні.
Як от дім Турзо 1904 року.
Церква євангелістів:
І ще багато-багато забудови площі Майстра Павла, яка сама по собі тягнула б на автономний туристичний об’єкт.
Переходимо на вулицю Кляшторську.
Тут звертає на себе увагу велика, схожа на якийсь палац гімназія.
І просто атмосферні будиночки під червоними дахами:
Кляшторська логічно виводить до кляштора, точніше, його храму. Це - «чорний» або гімназіальний костьол першої половини 14 ст. Причому з тилу він виглядає оманливо малим.
І тільки коли зайти збоку, відкривається увесь його гігантський розмах, який дуже важко помістити в кадр.
Якщо обійти костьол та гімназію з тилу (вона ще й вежу-донжон має з цієї сторони), відкриється непоганий вид на західний мур середньовічної Левочі.
Стіна та Маріанська гора:
Контрастне на тлі усього побаченого нове місто, забудоване стандартними коробками, котрі з усіх сил намагаються бути яскравими:
На жаль, затим недовгий весняний день остаточно погас і треба було перебиратись до готелю. Іще кілька кадрів уже нічної Левочі: