По дорозі до моря
Сьогодні, як і минулого разу, ми знову вирушимо із Сімферополя убік Феодосії. Але до моря так і не доїдемо, адже по цій дорозі можна зустріти також чимало цікавинок. Тому зупинимо свою увагу на двох містах, які на даний момент зовсім маленькі, але свого часу займали провідні становища в історії Криму.
За 42 км від Сімферополя у кримському передгір’ї лежить місто Білогірськ. Воно засноване ніяк не раніше XIII ст. і називалось раніше Карасубазар (ринок на Карасу). У ті часи це був великий транзитний пункт на шляхах до Євпаторії і Феодосії. Незважаючи на періодичні успішні напади запорізьких козаків, місто було чи не найбільшим у Криму і навіть на пару років стало резиденцією кримського хана.
Після приєднання Криму до Росії в 1783 році поступово почало втрачати своє значення. До депортації 1944 року Карасубазар був одним з двох (разом з Бахчисараєм) містом, де переважало кримськотатарське населення. Але не татарами єдиними - жили тут ще греки, вірмени, турки, кримчаки. Останні (різновид іудеїв) були майже повністю знищені Гітлером.
Сучасний Білогірськ являє собою тихе малолюдне містечко, принаймні на перший погляд дуже затишне. Від османського минулого тут лишились хіба що руїни караван-сараю. А оскільки на той момент я ще не перетворився на японського туриста, який клацає усе підряд, фотографій самого міста у мене нема. Тому основну увагу приділимо його околицям. Макові поля навколо Білогірська.
Сафарі-парк «Тайган» у південному напрямку уже встиг стати відвідуваним і популярним, а ми повернемо на північ, щоб подивитись на одну з найгарніших кримських скель.
Біла Скеля (або Ак-Кая) - унікальна пам’ятка природи, вертикальна стіна здогадайтесь самі якого кольору висотою 325 метрів над рівнем моря.
Біля підніжжя скелі були знайдені стоянки первісних людей, засвітились тут і скіфи, і сармати. Ймовірно, свого часу з її обриву скидали засуджених до смерті, отже, свою долю крові вона теж отримала.
У долині під скелею протікає вищезгадана річка Біюк-Карасу (стилізовано для слов’ян - Карасівка). Як усі гірські річки, вона невелика, але швидка, і у випадку сильних дощів одразу шаленіє.
Біла Скеля знаходиться трохи далі від Білогорська, одразу ж за одноіменним селом. Потрапити туди можна будь-яким автобусом, що іде на Нижньогірський. Навколо повно кінних баз, за наявності бажання і грошей можна покататись.
Село Біла Скеля.
Друге місто, яке ми відвідаємо сьогодні, іще більше відчуло на собі мінливість часу. Побувши столицею Кримського Юрту Золотої орди і давши назву цілому півострову, воно перетворилось на маленьке містечко, яке навіть не є райцентром. Сучасний Старий Крим іще більше, ніж Білогірськ, походить на село, бо забудова тут в основному одноповерхова. До речі, на сьогодні він має найбільшу частку кримськотатарського населення на півострові - близько 40%.
Розквіт міста Кирим припав на ті ж самі XIII-XIV століття, коли воно було резиденцією місцевого еміра. Хоча знахідки часів середньовіччя і античності показують, що вік його набагато більший.
До завоювання Криму турками у 1475 році, приблизно половина міста належала генуезцям.
Після утворення незалежного Кримського ханства столиця його була перенесена у Бахчисарай, і місто почало занепадати. До його назви згодом додали прикметник. Ескі-Кирим - Старий Крим.
На сьогодні у місті збереглось досить багато слідів різних епох і культур, пов’язаних з ним. Наприклад, церква Іоанна Хрестителя - пам’ятка середньовічної, доординської історії міста.
Мечеті тут зводились дещо пізніше, у XIII-XIV ст. Ось ця мала назву Куршум-Джамі. «Куршум» означає «свинець» - каміння облицьовки цієї будівлі скріплювались свинцевими перемичками.
А це - мечеть Бейбарса. За легендою, відомий у середньовіччі єгипетський султан Бейбарс народився саме у Киримі. Досягнувши успіху, він не забув рідне місто, заслав туди щедрі дари. За його кошти і була побудована ця мечеть.
Третя мечеть - хана Узбека - діюча.
Оголошення на вході дозволяє заходити у двір та мечеть усім охочим, хто прикрив соромні місця. Для чоловіків це зона від поясу до колін включно, для жінок - усе крім обличчя та кистей рук. Відчуйте толерантність по-мусульманськи:)
Ззаду мечеті - більш очевидні сліди її похилого віку.
Також у дворі знаходиться медресе - щось на зразок духовної семінарії.
Якщо трошки пройтись на південь від міста, ви побачите капличку святого Пантелеймона із джерелом (орієнтир для повороту - футбольне поле). Капличка нова, збудована у 2001 році, стара згоріла досить давно. Вода у джерелі вважається цілющою, тому охочих набрати її повно. Особливо нахабні під’їжджають на машинах із п’ятилітровими ємкостями.
В місті також є кілька діючих санаторіїв (чисте цілюще повітря!) і музеїв. Етнографічний музей - маленька одноповерхова будівля, де вам за суто символічну платню проведуть екскурсію з історії та побуту кримських татар.
Насправді, це далеко не все, що залишилось із давнини у Старому Криму. Є ще великий діючий монастир Сурб-Хач за містом, караван-сарай, середньовічна баня… Це ж саме можна сказати про ще чималу кількість таких населених пунктів - величних у минулому, маленьких і непримітних у сучасності. Та незважаючи на не надто видатний стан у сьогоденні, їхня колишня велич все ще живе під товстими багатовіковими стінами. І можливо, колись воскресне у нових неочікуваних формах.
Фото зроблені 7 липня 2012 і 24 серпня 2013.
За 42 км від Сімферополя у кримському передгір’ї лежить місто Білогірськ. Воно засноване ніяк не раніше XIII ст. і називалось раніше Карасубазар (ринок на Карасу). У ті часи це був великий транзитний пункт на шляхах до Євпаторії і Феодосії. Незважаючи на періодичні успішні напади запорізьких козаків, місто було чи не найбільшим у Криму і навіть на пару років стало резиденцією кримського хана.
Після приєднання Криму до Росії в 1783 році поступово почало втрачати своє значення. До депортації 1944 року Карасубазар був одним з двох (разом з Бахчисараєм) містом, де переважало кримськотатарське населення. Але не татарами єдиними - жили тут ще греки, вірмени, турки, кримчаки. Останні (різновид іудеїв) були майже повністю знищені Гітлером.
Сучасний Білогірськ являє собою тихе малолюдне містечко, принаймні на перший погляд дуже затишне. Від османського минулого тут лишились хіба що руїни караван-сараю. А оскільки на той момент я ще не перетворився на японського туриста, який клацає усе підряд, фотографій самого міста у мене нема. Тому основну увагу приділимо його околицям. Макові поля навколо Білогірська.
Сафарі-парк «Тайган» у південному напрямку уже встиг стати відвідуваним і популярним, а ми повернемо на північ, щоб подивитись на одну з найгарніших кримських скель.
Біла Скеля (або Ак-Кая) - унікальна пам’ятка природи, вертикальна стіна здогадайтесь самі якого кольору висотою 325 метрів над рівнем моря.
Біля підніжжя скелі були знайдені стоянки первісних людей, засвітились тут і скіфи, і сармати. Ймовірно, свого часу з її обриву скидали засуджених до смерті, отже, свою долю крові вона теж отримала.
У долині під скелею протікає вищезгадана річка Біюк-Карасу (стилізовано для слов’ян - Карасівка). Як усі гірські річки, вона невелика, але швидка, і у випадку сильних дощів одразу шаленіє.
Біла Скеля знаходиться трохи далі від Білогорська, одразу ж за одноіменним селом. Потрапити туди можна будь-яким автобусом, що іде на Нижньогірський. Навколо повно кінних баз, за наявності бажання і грошей можна покататись.
Село Біла Скеля.
Друге місто, яке ми відвідаємо сьогодні, іще більше відчуло на собі мінливість часу. Побувши столицею Кримського Юрту Золотої орди і давши назву цілому півострову, воно перетворилось на маленьке містечко, яке навіть не є райцентром. Сучасний Старий Крим іще більше, ніж Білогірськ, походить на село, бо забудова тут в основному одноповерхова. До речі, на сьогодні він має найбільшу частку кримськотатарського населення на півострові - близько 40%.
Розквіт міста Кирим припав на ті ж самі XIII-XIV століття, коли воно було резиденцією місцевого еміра. Хоча знахідки часів середньовіччя і античності показують, що вік його набагато більший.
До завоювання Криму турками у 1475 році, приблизно половина міста належала генуезцям.
Після утворення незалежного Кримського ханства столиця його була перенесена у Бахчисарай, і місто почало занепадати. До його назви згодом додали прикметник. Ескі-Кирим - Старий Крим.
На сьогодні у місті збереглось досить багато слідів різних епох і культур, пов’язаних з ним. Наприклад, церква Іоанна Хрестителя - пам’ятка середньовічної, доординської історії міста.
Мечеті тут зводились дещо пізніше, у XIII-XIV ст. Ось ця мала назву Куршум-Джамі. «Куршум» означає «свинець» - каміння облицьовки цієї будівлі скріплювались свинцевими перемичками.
А це - мечеть Бейбарса. За легендою, відомий у середньовіччі єгипетський султан Бейбарс народився саме у Киримі. Досягнувши успіху, він не забув рідне місто, заслав туди щедрі дари. За його кошти і була побудована ця мечеть.
Третя мечеть - хана Узбека - діюча.
Оголошення на вході дозволяє заходити у двір та мечеть усім охочим, хто прикрив соромні місця. Для чоловіків це зона від поясу до колін включно, для жінок - усе крім обличчя та кистей рук. Відчуйте толерантність по-мусульманськи:)
Ззаду мечеті - більш очевидні сліди її похилого віку.
Також у дворі знаходиться медресе - щось на зразок духовної семінарії.
Якщо трошки пройтись на південь від міста, ви побачите капличку святого Пантелеймона із джерелом (орієнтир для повороту - футбольне поле). Капличка нова, збудована у 2001 році, стара згоріла досить давно. Вода у джерелі вважається цілющою, тому охочих набрати її повно. Особливо нахабні під’їжджають на машинах із п’ятилітровими ємкостями.
В місті також є кілька діючих санаторіїв (чисте цілюще повітря!) і музеїв. Етнографічний музей - маленька одноповерхова будівля, де вам за суто символічну платню проведуть екскурсію з історії та побуту кримських татар.
Насправді, це далеко не все, що залишилось із давнини у Старому Криму. Є ще великий діючий монастир Сурб-Хач за містом, караван-сарай, середньовічна баня… Це ж саме можна сказати про ще чималу кількість таких населених пунктів - величних у минулому, маленьких і непримітних у сучасності. Та незважаючи на не надто видатний стан у сьогоденні, їхня колишня велич все ще живе під товстими багатовіковими стінами. І можливо, колись воскресне у нових неочікуваних формах.
Фото зроблені 7 липня 2012 і 24 серпня 2013.