Божественне місто Чортків, ч. 1
За красиву й довершену старовинну архітектуру Чортків, доводилось чути, називають «маленьким Львовом». Я ж не погоджусь із таким твердженням. Це вишукане, яскраве і прекрасне місто саме по собі достойне стати зразком, на який можна рівнятись іншим.
Зазвичай з райцентрами я вписуюсь в одну замітку, але у Чорткові стільки всього, про що хочеться розповісти (а заодно і самому зайвий раз побачити усе, хоч і віртуально), що статей про нього буде дві.
Отже, прибуваю на автовокзал і вирушаю у центр. Звісно, туди є пряма й коротка дорога, але ж так нецікаво. Тому одразу заглиблююсь у приватний сектор, який заплутаними безлюдними вуличками виводить вгору, звідки відкривається перша (але не остання) панорама міста, хай історичних пам’яток звідси майже не видно.
Тут же, неочікувано, є і єврейський цвинтар. Хоча, чому неочікувано - вони в цих краях майже скрізь.
Альтернативний шлях до центру - через продовгуватий міський парк, що тягнеться уздовж Серету. Тут є зони культурного відпочинку.
Проводяться масові заходи.
І поруч з цим - напівдикі річкові пейзажі.
Єврейську тему продовжує одна з двох міських синагог, «нова». Збудована у 1905-09 роках.
У радянські часи синагога не пустувала, а стала станцією юних техніків, завдяки чому добре збереглась, зокрема на ній багато чудового декору, виконаного італійськими майстрами.
Зараз там молодіжний центр науково-технічної творчості та дозвілля.
Цікавий пам’ятник поруч, його призначення я не зрозумів.
Ну і раз уже мова зайшла про синагоги, то варто згадати і «головну» - вона куди скромніша зовні, та й знайти її важче, бо знаходиться на задвірках медичного коледжу. Як і її молодша колега, вона давно не діє за призначенням.
Але то я трошки забіг наперед, бо до центру ми ще тільки підходимо.
Далі нас зустрічає величезний новітній собор Петра і Павла, освячений у 2001 році. У ньому сумістились галицькі релігійність та націоналізм - храм має форму тризуба. Правда, з якістю, схоже, не дотягнули, бо з однієї сторони споруда вже була на частковому ремонті.
Ідемо на центральну площу.
Де нас зустрічає ратуша. Навіть ратуш у Чорткові теж дві. Ця - «нова», 1926-30 років, у стилі конструктивізм. Заодно я таким чином зібрав для себе усю колекцію конструктивістських ратуш України, яких усього нічого - чотири.
Зараз всередині міська рада.
А ось вид на неї з номеру готелю. Сам готель частково займає приміщення жахливої совкової 5-поверхівки, але коли б ще пожити десь аж так в центрі?
Пам’ятник полеглим один в один як у Вінниці. Цікаво, це типовий проект, чи просто так «позичили»?
Арт на сусідній до ратуші школі.
І урна-посіпака:)
Продовжуємо відкривати для себе пари. У Чорткові є дві дерев’яні церкви, чудово збережені. Їх оминуло фарбування в незрозумілі кольори, а дахи покриті автентичним ґонтом.
Перша церква, Успенська, - найстаріший храм міста, 1635 року. Знаходиться у центрі, але не видна від площі, бо захована в дворах.
Зараз, схоже, православна автокефальна. Інша церква греко-католицька, про неї розкажу в другій частині.
До наступної пам’ятки треба дещо пройтись на захід, на вулицю Монастирську. Розташований тут, що логічно, монастир кармелітів, хоч і недіючий. Заснований з ініціативи графа Станіслава Потоцького у 1635 р. Домінантою монастиря є костел середини 19 ст.
Звідти вирулюємо на вулицю Бандери і рушаємо на площу Ринок.
Інститут підприємництва та бізнесу.
На цій вулиці дуже багато старовини.
Справедливості ради треба зазначити, що історична забудова міста не цілісна, а розірвана радянськими коробками чи просто незрозумілими будинками, вдягненими в сірі шуби, що трохи псує загальне враження. Ну і підлатати дещо не завадило б.
Якщо вас занесе на вулицю Бандери, неодмінно прогуляйтесь на північ від неї. Це вулиці Франка, Лесі Українки. На них ви знайдете просто шикарні австрійські вілли, що чудово дожили до наших днів. А так як вулички нетуристичні і безлюдні, місцеві собаки дадуть вам справжній концерт.
На закуску, на виході з вул. Франка є яскравий будинок культури 1912 року.
Але ми вже майже на площі Ринок, і бачимо чи не найяскравішу споруду Чорткова - домініканський костел Святого Станіслава.
Остання капітальна перебудова була не так вже й давно - у 1910 році, хоча свою історію він веде з початку 17 ст. За бажання про нього можна написати дуже багато, але все одно важко передати словами чи фото казкову красу цього велетня.
Костел видно з багатьох точок міста, і скрізь він чудово вписується.
За півтора дні я проходив повз ці двері, мабуть, разів десять.
І останній раз мені таки пощастило - було відчинено.
Лаконічно і божественно.
Вівтар.
Домінантою ринкової площі є «стара» ратуша. Нетипової архітектури, завдяки фахверковій вежі вона взагалі унікальна для України.
Основу ратуші складають продовгуваті та великі за площею колонні торгові ряди, які використовуються за своїм первісним призначенням і нині.
Дві найвідоміші споруди міста в одному кадрі.
Закинуту стіну навпроти завойовує дика природа.
Плануючи цю поїздку, я намагався все підлаштувати так, аби заночувати в Чорткові і мати можливість прогулятись вечірнім містом. На жаль, Чортків у сутінках дещо розчарував, а точніше його мешканці, у яких геть відсутній міський менталітет.
Суботній весняний вечір, тепла погода, чому б не прогулятись шикарним історичним центром? Ні, на вулицях були лише поодинокі перехожі та машини, що поспішали швидше десь із них подітись, а о дев’ятій місто, фактично, заснуло. Підсвітки на будівлях, звісно, немає, а тільки уявіть, як би шикарно те все виглядало з нею. Ну нічого, може, колись дочекаємось.
Захід сонця над Серетом. Завтра буде інший Чортків.
Зазвичай з райцентрами я вписуюсь в одну замітку, але у Чорткові стільки всього, про що хочеться розповісти (а заодно і самому зайвий раз побачити усе, хоч і віртуально), що статей про нього буде дві.
Отже, прибуваю на автовокзал і вирушаю у центр. Звісно, туди є пряма й коротка дорога, але ж так нецікаво. Тому одразу заглиблююсь у приватний сектор, який заплутаними безлюдними вуличками виводить вгору, звідки відкривається перша (але не остання) панорама міста, хай історичних пам’яток звідси майже не видно.
Тут же, неочікувано, є і єврейський цвинтар. Хоча, чому неочікувано - вони в цих краях майже скрізь.
Альтернативний шлях до центру - через продовгуватий міський парк, що тягнеться уздовж Серету. Тут є зони культурного відпочинку.
Проводяться масові заходи.
І поруч з цим - напівдикі річкові пейзажі.
Єврейську тему продовжує одна з двох міських синагог, «нова». Збудована у 1905-09 роках.
У радянські часи синагога не пустувала, а стала станцією юних техніків, завдяки чому добре збереглась, зокрема на ній багато чудового декору, виконаного італійськими майстрами.
Зараз там молодіжний центр науково-технічної творчості та дозвілля.
Цікавий пам’ятник поруч, його призначення я не зрозумів.
Ну і раз уже мова зайшла про синагоги, то варто згадати і «головну» - вона куди скромніша зовні, та й знайти її важче, бо знаходиться на задвірках медичного коледжу. Як і її молодша колега, вона давно не діє за призначенням.
Але то я трошки забіг наперед, бо до центру ми ще тільки підходимо.
Далі нас зустрічає величезний новітній собор Петра і Павла, освячений у 2001 році. У ньому сумістились галицькі релігійність та націоналізм - храм має форму тризуба. Правда, з якістю, схоже, не дотягнули, бо з однієї сторони споруда вже була на частковому ремонті.
Ідемо на центральну площу.
Де нас зустрічає ратуша. Навіть ратуш у Чорткові теж дві. Ця - «нова», 1926-30 років, у стилі конструктивізм. Заодно я таким чином зібрав для себе усю колекцію конструктивістських ратуш України, яких усього нічого - чотири.
Зараз всередині міська рада.
А ось вид на неї з номеру готелю. Сам готель частково займає приміщення жахливої совкової 5-поверхівки, але коли б ще пожити десь аж так в центрі?
Пам’ятник полеглим один в один як у Вінниці. Цікаво, це типовий проект, чи просто так «позичили»?
Арт на сусідній до ратуші школі.
І урна-посіпака:)
Продовжуємо відкривати для себе пари. У Чорткові є дві дерев’яні церкви, чудово збережені. Їх оминуло фарбування в незрозумілі кольори, а дахи покриті автентичним ґонтом.
Перша церква, Успенська, - найстаріший храм міста, 1635 року. Знаходиться у центрі, але не видна від площі, бо захована в дворах.
Зараз, схоже, православна автокефальна. Інша церква греко-католицька, про неї розкажу в другій частині.
До наступної пам’ятки треба дещо пройтись на захід, на вулицю Монастирську. Розташований тут, що логічно, монастир кармелітів, хоч і недіючий. Заснований з ініціативи графа Станіслава Потоцького у 1635 р. Домінантою монастиря є костел середини 19 ст.
Звідти вирулюємо на вулицю Бандери і рушаємо на площу Ринок.
Інститут підприємництва та бізнесу.
На цій вулиці дуже багато старовини.
Справедливості ради треба зазначити, що історична забудова міста не цілісна, а розірвана радянськими коробками чи просто незрозумілими будинками, вдягненими в сірі шуби, що трохи псує загальне враження. Ну і підлатати дещо не завадило б.
Якщо вас занесе на вулицю Бандери, неодмінно прогуляйтесь на північ від неї. Це вулиці Франка, Лесі Українки. На них ви знайдете просто шикарні австрійські вілли, що чудово дожили до наших днів. А так як вулички нетуристичні і безлюдні, місцеві собаки дадуть вам справжній концерт.
На закуску, на виході з вул. Франка є яскравий будинок культури 1912 року.
Але ми вже майже на площі Ринок, і бачимо чи не найяскравішу споруду Чорткова - домініканський костел Святого Станіслава.
Остання капітальна перебудова була не так вже й давно - у 1910 році, хоча свою історію він веде з початку 17 ст. За бажання про нього можна написати дуже багато, але все одно важко передати словами чи фото казкову красу цього велетня.
Костел видно з багатьох точок міста, і скрізь він чудово вписується.
За півтора дні я проходив повз ці двері, мабуть, разів десять.
І останній раз мені таки пощастило - було відчинено.
Лаконічно і божественно.
Вівтар.
Домінантою ринкової площі є «стара» ратуша. Нетипової архітектури, завдяки фахверковій вежі вона взагалі унікальна для України.
Основу ратуші складають продовгуваті та великі за площею колонні торгові ряди, які використовуються за своїм первісним призначенням і нині.
Дві найвідоміші споруди міста в одному кадрі.
Закинуту стіну навпроти завойовує дика природа.
Плануючи цю поїздку, я намагався все підлаштувати так, аби заночувати в Чорткові і мати можливість прогулятись вечірнім містом. На жаль, Чортків у сутінках дещо розчарував, а точніше його мешканці, у яких геть відсутній міський менталітет.
Суботній весняний вечір, тепла погода, чому б не прогулятись шикарним історичним центром? Ні, на вулицях були лише поодинокі перехожі та машини, що поспішали швидше десь із них подітись, а о дев’ятій місто, фактично, заснуло. Підсвітки на будівлях, звісно, немає, а тільки уявіть, як би шикарно те все виглядало з нею. Ну нічого, може, колись дочекаємось.
Захід сонця над Серетом. Завтра буде інший Чортків.