Берегами Донузлаву
Селища, про які я хочу розповісти сьогодні, розташовані у західному Криму, який для більшості одразу ж асоціюється з розкішними мілководними піщаними пляжами. Тим не менш, навіть у цьому регіоні обидва вони знаходяться у густій тіні не тільки красуні-Євпаторії, а й таких дрібних курортів, як Оленівка чи Міжводне. І річ зовсім не у якості місцевих пляжів чи інших факторів гарного відпочинку.
А суть малої популярності цих містечок полягає в тому, що у радянські часи вони були засекречені і навіть не наносились на карти. Історія їх нерозривно пов’язана з озером Донузлав, яке в принципі-то уже й не озеро.
Донузлав - одне з найбільших за площею озер Криму і найглибше. На відміну від більшості лиманів-солончаків півострова, для яких і півтора метри за щастя, його глибина вражає - до 27 метрів, що майже удвічі більше, ніж, наприклад, в тому ж Азовському морі.
Найімовірніше - це залишок гирла доісторичної річки, про що свідчить і його форма. У сучасному виді від моря Донузлав відділяв неширокий піщаний пересип. Відділяв - у минулому часі, бо в радянські часи тут був проритий з’єднувальний канал шириною 200 метрів (саме той, де на початку окупації москалі топили свої корита, щоб не дати вийти нашим кораблям).
Практична ціль каналу цілком ясна - озеро перетворилось на зручну бухту, нічим не гіршу за знамениті севастопольські. З екологічної точки зору ситуація дещо інша - автономна мікросистема Донузлаву була порушена. (Озеро унікальне ще й тим, що його приморська частина солона, а верхів’я - прісноводне. Відповідно у різних його частинах живе і морська, і річкова риба). Верхів’я озера стало місцем гніздування багатьох видів птахів. Зараз там заповідник.
На початку східної сторони пересипу між озером і морем вписалось селище під назвою Мирний. Мирний був заснований у 1969 році у зв’язку з необхідністю розміщення на Донузлаві військової бази морської авіації. Із зрозумілих причин, доступ до селища був вкрай обмежений.
Лише з приходом незалежності воно втратило своє військове значення і стало загальнодоступним. Зараз це 4-х тисячний населений пункт із кількох вулиць, складених з багатоповерхівок. Курортна інфраструктура активно розбудовується (мірне постукування молотків на новобудовах я чув тут і влітку, і в жовтні).
Історичних пам’яток в Мирному немає, але річ не в них, а в розкішних піщаних пляжах. Однозначно, це найкращі пляжі, що я бачив у Криму! Широчезна і нескінченна у довжину природна піщана смуга плавно переростає у ще більш широкий пересип. Навпроти селища улітку пляж уже досить забитий, на пересипі вільного місця куди більше.
Ну і, звісно, море:) Тепле, спокійне і неглибоке. Єдиний суттєвий мінус - наявність величезних різнокольорових медуз. Якщо вірити Інтернету, такі жалять досить болісно. Мені пощастило не відчути цього на собі, але все одно під час плавання влізти рукою під купол цієї істоти - така собі насолода.
Сусідка Мирного - куди більш відоме село Попівка. Відоме завдяки фестивалю Казантип. За його відсутності декорації мирно дрімають за парканом.
Мирний і Попівка фактично майже злились між собою, але відносяться до різних адміністративних одиниць (селище - до Євпаторійської міськради, село - до Сакського району). Це іноді викликає певні бюрократичні непорозуміння, наприклад, кому належить прибирати пляжі. А прибратись, якщо чесно, там би не завадило.
В околицях селища, окрім Донузлава, багато інших лиманів та солончаків. Ось це - зовсім не сніг, а справжня соляна пустеля.
Вода, яка місцями тут проступає, має їдкий червонуватий колір.
Як не дивно, знаходяться охочі відпочити і на березі самого Донузлава. Над озером неспішно пролітають парашутисти.
Дещо інша доля у другого селища, у яке ми сьогодні завітаємо - Новоозерного. Воно не має виходу до моря і знаходиться на одному з мисів Донузлава, за 11 кілометрів від Мирного. Новоозерне було засноване на якісь 2-3 роки пізніше. Спочатку на цьому місці планували зробити 30-тисячне місто з вантажним портом, але потім зупинились на військовому.
В радянські часи тут базувався військовий флот, а селище заселяли переважно моряки з сім’ями. Після проголошення незалежності України, незважаючи на тиск з боку Росії і небезпеку зруйнувати кар’єру, більшість військових моряків склали присягу на вірність народу України. І не кажіть, що в Криму нема (не було?) патріотів.
Новоозерне тяжко переживало початок 90-х років, але вистояло. Зараз це 6-тисячне компактне містечко, виключно із багатоповерхівок. На в’їзді нас зустрічає невеличка сучасна церква.
На околицях, уздовж берега Донузлава, стоять судна - нові і не дуже.
Місцева фішка - вітряки. Працюють 2 вітрові електростанції.
А от місце, позначене на Вікімапії загадковою назвою «кладовище кораблів», виявилось звичайним смітником:(
Незважаючи на відсутність моря, Новоозерне розвивається як курорт - на базі пляжів Донузлаву. Місцеві «пляжі» - їх тут неофіційно три - це, по суті, невеличкі піщані смужки уздовж озера в межах селища і далі на південь. На міських пляжах людей досить багато, а на «третьому», заміському - тиша і спокій.
Донузлав у цих місцях не набагато мілкіший за Чорне море біля Мирного і відчутно тепліший. Мінус - забагато водоростей.
Звісно, озеро-затока не може повноцінно замінити море, але є чудовою альтернативою для малобюджетних сімей. Не перевіряв, але цілком можливо виявиться дешевше знімати житло у Новоозерному і щодня їздити рейсовим автобусом до моря, ніж жити у Мирному.
Крім того, тут відчутно менше відпочиваючих. Центр навіть улітку виглядає порожньо.
Ось такі цікаві і гарні місця раніше були закриті для нас, щоб потім вразити на короткий час своєю неповторністю і стати закритими знову. Важко сказати, який статус буде в них у нинішніх умовах - не здивуюсь, навіть якщо одного дня вони знову зникнуть з карт.
Фото зроблені 24 червня 2012, 6 жовтня 2012 і 22 червня 2013.
А суть малої популярності цих містечок полягає в тому, що у радянські часи вони були засекречені і навіть не наносились на карти. Історія їх нерозривно пов’язана з озером Донузлав, яке в принципі-то уже й не озеро.
Донузлав - одне з найбільших за площею озер Криму і найглибше. На відміну від більшості лиманів-солончаків півострова, для яких і півтора метри за щастя, його глибина вражає - до 27 метрів, що майже удвічі більше, ніж, наприклад, в тому ж Азовському морі.
Найімовірніше - це залишок гирла доісторичної річки, про що свідчить і його форма. У сучасному виді від моря Донузлав відділяв неширокий піщаний пересип. Відділяв - у минулому часі, бо в радянські часи тут був проритий з’єднувальний канал шириною 200 метрів (саме той, де на початку окупації москалі топили свої корита, щоб не дати вийти нашим кораблям).
Практична ціль каналу цілком ясна - озеро перетворилось на зручну бухту, нічим не гіршу за знамениті севастопольські. З екологічної точки зору ситуація дещо інша - автономна мікросистема Донузлаву була порушена. (Озеро унікальне ще й тим, що його приморська частина солона, а верхів’я - прісноводне. Відповідно у різних його частинах живе і морська, і річкова риба). Верхів’я озера стало місцем гніздування багатьох видів птахів. Зараз там заповідник.
На початку східної сторони пересипу між озером і морем вписалось селище під назвою Мирний. Мирний був заснований у 1969 році у зв’язку з необхідністю розміщення на Донузлаві військової бази морської авіації. Із зрозумілих причин, доступ до селища був вкрай обмежений.
Лише з приходом незалежності воно втратило своє військове значення і стало загальнодоступним. Зараз це 4-х тисячний населений пункт із кількох вулиць, складених з багатоповерхівок. Курортна інфраструктура активно розбудовується (мірне постукування молотків на новобудовах я чув тут і влітку, і в жовтні).
Історичних пам’яток в Мирному немає, але річ не в них, а в розкішних піщаних пляжах. Однозначно, це найкращі пляжі, що я бачив у Криму! Широчезна і нескінченна у довжину природна піщана смуга плавно переростає у ще більш широкий пересип. Навпроти селища улітку пляж уже досить забитий, на пересипі вільного місця куди більше.
Ну і, звісно, море:) Тепле, спокійне і неглибоке. Єдиний суттєвий мінус - наявність величезних різнокольорових медуз. Якщо вірити Інтернету, такі жалять досить болісно. Мені пощастило не відчути цього на собі, але все одно під час плавання влізти рукою під купол цієї істоти - така собі насолода.
Сусідка Мирного - куди більш відоме село Попівка. Відоме завдяки фестивалю Казантип. За його відсутності декорації мирно дрімають за парканом.
Мирний і Попівка фактично майже злились між собою, але відносяться до різних адміністративних одиниць (селище - до Євпаторійської міськради, село - до Сакського району). Це іноді викликає певні бюрократичні непорозуміння, наприклад, кому належить прибирати пляжі. А прибратись, якщо чесно, там би не завадило.
В околицях селища, окрім Донузлава, багато інших лиманів та солончаків. Ось це - зовсім не сніг, а справжня соляна пустеля.
Вода, яка місцями тут проступає, має їдкий червонуватий колір.
Як не дивно, знаходяться охочі відпочити і на березі самого Донузлава. Над озером неспішно пролітають парашутисти.
Дещо інша доля у другого селища, у яке ми сьогодні завітаємо - Новоозерного. Воно не має виходу до моря і знаходиться на одному з мисів Донузлава, за 11 кілометрів від Мирного. Новоозерне було засноване на якісь 2-3 роки пізніше. Спочатку на цьому місці планували зробити 30-тисячне місто з вантажним портом, але потім зупинились на військовому.
В радянські часи тут базувався військовий флот, а селище заселяли переважно моряки з сім’ями. Після проголошення незалежності України, незважаючи на тиск з боку Росії і небезпеку зруйнувати кар’єру, більшість військових моряків склали присягу на вірність народу України. І не кажіть, що в Криму нема (не було?) патріотів.
Новоозерне тяжко переживало початок 90-х років, але вистояло. Зараз це 6-тисячне компактне містечко, виключно із багатоповерхівок. На в’їзді нас зустрічає невеличка сучасна церква.
На околицях, уздовж берега Донузлава, стоять судна - нові і не дуже.
Місцева фішка - вітряки. Працюють 2 вітрові електростанції.
А от місце, позначене на Вікімапії загадковою назвою «кладовище кораблів», виявилось звичайним смітником:(
Незважаючи на відсутність моря, Новоозерне розвивається як курорт - на базі пляжів Донузлаву. Місцеві «пляжі» - їх тут неофіційно три - це, по суті, невеличкі піщані смужки уздовж озера в межах селища і далі на південь. На міських пляжах людей досить багато, а на «третьому», заміському - тиша і спокій.
Донузлав у цих місцях не набагато мілкіший за Чорне море біля Мирного і відчутно тепліший. Мінус - забагато водоростей.
Звісно, озеро-затока не може повноцінно замінити море, але є чудовою альтернативою для малобюджетних сімей. Не перевіряв, але цілком можливо виявиться дешевше знімати житло у Новоозерному і щодня їздити рейсовим автобусом до моря, ніж жити у Мирному.
Крім того, тут відчутно менше відпочиваючих. Центр навіть улітку виглядає порожньо.
Ось такі цікаві і гарні місця раніше були закриті для нас, щоб потім вразити на короткий час своєю неповторністю і стати закритими знову. Важко сказати, який статус буде в них у нинішніх умовах - не здивуюсь, навіть якщо одного дня вони знову зникнуть з карт.
Фото зроблені 24 червня 2012, 6 жовтня 2012 і 22 червня 2013.