Олександрія
Друге за величиною місто Кіровоградської області запам’ятається мені похмурим, і справа не тільки в тому, що всю дорогу сонце було сховане за хмарами. Є в Олександрії щось таке сурово-патріархальне, а на сиву старовину повітового містечка наклався легкий флер депресивності й безвиході, характерний для багатьох нинішніх райцентрів.
А ще Олександрія красива й воістину багата на чудову архітектурну спадщину. Мабуть, у загальному плані це можна назвати несподіванкою - та й правда, чи багато хто сюди їздив милуватись дореволюційними хатинками?
Краса починається майже від вокзалу, найближчу вулицю обступають величаві будинки з темної і не дуже цегли. Ось це - чоловіча гімназія 1903 року, наприклад.
На противагу всій тій красі, поруч є цілий квартал занедбаних багатоповерхівок.
У дворі між ними замкнено спортивну площадку з яскравим тематичним артом. Цікаво, чи мотивує він когось, окрім місцевих наркоманів.
Найбільше красивих будинків знаходиться на вул. Першотравневій. Із-за лікарняного паркану видніється закинута, але все ще прекрасна водонапірна вежа.
Але ще крутіша вежа буде трошки далі. Це каланча пожежного депо 1897 року.
Вона розкішна, як не крути, і є одним із символів міста.
Початкове училище.
Банк кінця 19 ст.
І композиційно споріднений з ним будинок через дорогу.
Сирітський притулок.
Чи не найбільша концентрація краси є на перетині Першотравневої з вул. Шевченка та 6 грудня.
Земська управа.
Будинок купця Пищевича.
Як вам віконце?
Театр виник ще у першій половині 19 ст. Він був якраз на реставрації.
Якщо продовжувати рухатись Першотравневою, вийдемо у красиву долину, де Березівка впадає в Інгулець.
Через дорогу знаходиться стадіон «Ніка». Неочікувано в останні роки однойменна місту команда стала одним з лідерів нашого здихаючого футболу.
За стадіоном - парк.
Він закінчується пляжем на Інгульці. Холодного весняного дня бажаючих позасмагати не знайшлось.
Але повернемось до театру і підемо у центр. На задвірках театру знайшов щось отаке.
Житловий будинок.
Свкерик.
Жіноча гімназія. Scientia potestas est - «Знання - сила».
Будинок культури і туризму, а колись тут були стайні.
Дім купця(?) Труховського.
І ще купа бозна-яких хатинок, але вік їх усіх уже став тризначною цифрою. І в кожній щось приваблює.
Неоднорідність, яка виникає при двох і більше власниках.
Затишні віконниці, які тут не рідкість.
Навіси й кладка над ґанками.
Але якщо у вас стандартна цегляна коробка, це не означає, що вона теж не може стати красивішою.
Центр міста - Соборна площа - чи не єдине по-справжньому затишне і людне місце Олександрії.
Від самого собору залишився тільки поминальний камінець.
Тому навколо споглядаємо порожнечу з неробочим кінотеатром на фоні.
Варто оглянути ще вулицю Діброви, паралельну Першотравневій. Тут теж багато старовини.
Сквер з військовим меморіалом. Справа - плита, присвячена Іллі Діброві, радянському партизанові, уродженцю району.
Площа перед міською радою.
Їдальня, чомусь з хрестом.
І трохи розбавимо дореволюційні будинки сталінським ампіром.
Сама міськрада - примітивна коробка, але її варто обійти, щоб потрапити на тильну вулицю. Там знайдемо іще один купецький будиночок.
Поруч є якась церква, але подивитись її не вдалось, бо всі ворота були наглухо і геть не по-християнськи зачинені.
А ще цією вулицею можна повернутись до вокзалу.
За деревами ще видніється вершечок каланчі, але уже зовсім скоро його буде не розгледіти за листям.
Міський вокзал не являє із себе нічого цікавого, тому решту часу можна було спокійно переосмислювати побачене, пити чай у тутешньому кафе (і при цьому вижити) та милуватись вечірнім небом Олександрії.
А ще Олександрія красива й воістину багата на чудову архітектурну спадщину. Мабуть, у загальному плані це можна назвати несподіванкою - та й правда, чи багато хто сюди їздив милуватись дореволюційними хатинками?
Краса починається майже від вокзалу, найближчу вулицю обступають величаві будинки з темної і не дуже цегли. Ось це - чоловіча гімназія 1903 року, наприклад.
На противагу всій тій красі, поруч є цілий квартал занедбаних багатоповерхівок.
У дворі між ними замкнено спортивну площадку з яскравим тематичним артом. Цікаво, чи мотивує він когось, окрім місцевих наркоманів.
Найбільше красивих будинків знаходиться на вул. Першотравневій. Із-за лікарняного паркану видніється закинута, але все ще прекрасна водонапірна вежа.
Але ще крутіша вежа буде трошки далі. Це каланча пожежного депо 1897 року.
Вона розкішна, як не крути, і є одним із символів міста.
Початкове училище.
Банк кінця 19 ст.
І композиційно споріднений з ним будинок через дорогу.
Сирітський притулок.
Чи не найбільша концентрація краси є на перетині Першотравневої з вул. Шевченка та 6 грудня.
Земська управа.
Будинок купця Пищевича.
Як вам віконце?
Театр виник ще у першій половині 19 ст. Він був якраз на реставрації.
Якщо продовжувати рухатись Першотравневою, вийдемо у красиву долину, де Березівка впадає в Інгулець.
Через дорогу знаходиться стадіон «Ніка». Неочікувано в останні роки однойменна місту команда стала одним з лідерів нашого здихаючого футболу.
За стадіоном - парк.
Він закінчується пляжем на Інгульці. Холодного весняного дня бажаючих позасмагати не знайшлось.
Але повернемось до театру і підемо у центр. На задвірках театру знайшов щось отаке.
Житловий будинок.
Свкерик.
Жіноча гімназія. Scientia potestas est - «Знання - сила».
Будинок культури і туризму, а колись тут були стайні.
Дім купця(?) Труховського.
І ще купа бозна-яких хатинок, але вік їх усіх уже став тризначною цифрою. І в кожній щось приваблює.
Неоднорідність, яка виникає при двох і більше власниках.
Затишні віконниці, які тут не рідкість.
Навіси й кладка над ґанками.
Але якщо у вас стандартна цегляна коробка, це не означає, що вона теж не може стати красивішою.
Центр міста - Соборна площа - чи не єдине по-справжньому затишне і людне місце Олександрії.
Від самого собору залишився тільки поминальний камінець.
Тому навколо споглядаємо порожнечу з неробочим кінотеатром на фоні.
Варто оглянути ще вулицю Діброви, паралельну Першотравневій. Тут теж багато старовини.
Сквер з військовим меморіалом. Справа - плита, присвячена Іллі Діброві, радянському партизанові, уродженцю району.
Площа перед міською радою.
Їдальня, чомусь з хрестом.
І трохи розбавимо дореволюційні будинки сталінським ампіром.
Сама міськрада - примітивна коробка, але її варто обійти, щоб потрапити на тильну вулицю. Там знайдемо іще один купецький будиночок.
Поруч є якась церква, але подивитись її не вдалось, бо всі ворота були наглухо і геть не по-християнськи зачинені.
А ще цією вулицею можна повернутись до вокзалу.
За деревами ще видніється вершечок каланчі, але уже зовсім скоро його буде не розгледіти за листям.
Міський вокзал не являє із себе нічого цікавого, тому решту часу можна було спокійно переосмислювати побачене, пити чай у тутешньому кафе (і при цьому вижити) та милуватись вечірнім небом Олександрії.