Вінниця. Те, що кожен має побачити
Цьому місту у моїх замітках буде приділена особлива увага, адже я тут живу уже майже півтора роки і облазив дуже багато. Та по-перше, у якості вступу, хотілося б пройтись по найбільш відомим і красивим вінницьким місцям, а там воно своє покаже.
Отже, Вінниця. Обласний центр на Поділлі і найбільше місто цього краю. Трагічні події останніх місяців добре посприяли збільшенню кількості його населення, яке стрімко летить до ювілейної 400-тисячної позначки, хоча не сказав би, що це йде йому на користь.
Незважаючи на розташування майже в центрі України, місто не таке вже й відвідуване та відоме, більшість якщо й проїздили через нього, то вночі на поїзді, з 5-хвилинною зупинкою на місцевому вокзалі. Якщо спитати середньостатистичного українця про Вінницю, найперше він згадає нинішніх президента і спікера (я давно не врубав телик, їх там ще не перемайданили на нових?), цукерну фабрику Roshen і однойменний фонтан просто посеред річки. Фонтану сьогодні не буде, він заслуговує окремої нотатки.
Але, окрім вищезгаданого, тут ще багато цікавих місць та особистостей. Серед останніх, пов’язаних з містом і областю, найбільш відомі - Михайло Коцюбинський, Микола Пирогов, Іван Богун, Василь Стус. Більш локальні - Іван Бевз, Ляля Ратушна, Григорій Артинов. Взагалі, до місцевих знаменитостей тут досить шанобливе ставлення, ви обов’язково знайдете вулиці, названі їхніми іменами, пам’ятники чи музеї.
Перша згадка про Вінницю датується серединою XIV ст., роком заснування називають то 1355, то 1363, так чи інакше, вік міста перевалив за 600 років. Зараз переважну більшість населення складають українці, але в історії чітко просліджуються польські і єврейські сліди.
Головна вулиця міста - Соборна (як можна здогадатись, в радянські часи носила дико оригінальну назву - Леніна). Як і свідчить її назва, тут розташовані основні культові споруди (синагогу я ігнорую, дуже вже вона неприглядна в нинішньому вигляді).
Головна святиня православних - Свято-Преображенський кафедральний собор. Він збудований у XVIII ст. за проектом архітектора Пабло Фонтана. Спочатку був домініканським костьолом і дещо відрізнявся за своїм видом від нинішнього. Собор входив до оборонного комплексу Мури. Цегляні залишки Мурів добре збереглись на задвірках, хоча час їх неслабо потріпав. А от сам собор розкішний.
Майже навпроти - вже католицька святиня, Костел Діви Марії Янгольської, збудований того ж століття. Був частиною монастиря капуцинів, який існує і понині, тільки в значно меншому масштабі і десь на периферійних вуличках.
Інші будівлі Мурів, що збереглись поруч із собором, займають нині краєзнавчий і художній музеї та обласний архів. Перед архівом присів з нагоди свого 200-річчя молодий Шевченко з дітлашнею.
Тут же, на Соборній, - старовинні будинки, готелі, державні установи. Міськвиконком (в народі «акваріум») по-радянському неприглядний, а от облрада красива.
Поруч із Соборною, на Європейській площі, розташована, мабуть, найбільш відома будівля Вінниці - водонапірна вежа. Збудована в 1912 році за проектом архітектора Григорія Артинова (якщо далі доведеться писати про Вінницю, ви ще не раз почуєте це ім’я). Зараз, звісно, вона вже не працює за призначенням, всередині знаходиться музей пам’яті воїнів-афганців.
Вежа однаково красива в будь-яку пору року і частину доби.
Іще одна місцева цікавинка - трамваї. Цікаві вони тим, що практично всі нинішні вагони приїхав сюди зі Швейцарії. У 2006 році в Цюріху вирішили оновити рухомий склад, а старі машини подарувати комусь на халяву. Тендер виграла Вінниця.
Незважаючи на пристойний вік (60-70-ті роки виробництва), трамвайчики дадуть фору багатьом новішим, і просто вони дуже милі. А ще в них напівавтоматичні двері і безкоштовний Wi-Fi. А всього історія місцевих трамваїв перевалила за 100 років.
Одна з машин зберегла оригінальну цюріхську рекламу. Заодно в кадр попала неприглядна частина Соборної, що кричить про необхідність реставрації, по-дебільному обрізані дерева і весела урна.
Вхід в центральний парк імені Горького прикрашає специфічна арка-кішка.
Влітку тут на ставочку тусуються лебеді і черепахи.
Ближче до окраїни знаходиться музей-садиба Миколи Пирогова. Її краще відвідувати влітку, коли тут все буквально тоне в зелені.
І ще.
Місцина до вподоби різноманітним птахам і купі білок, які ледь не кидаються під ноги.
На цьому фоні архітектурно-історична складова музею відходить на другий план, хоча і тут є що подивитись.
Аптека.
Пирогов з помічником приймають пацієнта.
А за дверима на нього чекають відвідувачі.
Інсталяція поруч з ЦУМом, яку дуже важко піймати в кадр незайманою із-за постійного потоку охочих сфотографуватись на її тлі.
Над алеєю у сквері Пирогова завмерли в польоті люди і птахи, що світяться вночі.
І наостанок декілька фото з непередаваної передноворічної атмосфери міста.
Отже, Вінниця. Обласний центр на Поділлі і найбільше місто цього краю. Трагічні події останніх місяців добре посприяли збільшенню кількості його населення, яке стрімко летить до ювілейної 400-тисячної позначки, хоча не сказав би, що це йде йому на користь.
Незважаючи на розташування майже в центрі України, місто не таке вже й відвідуване та відоме, більшість якщо й проїздили через нього, то вночі на поїзді, з 5-хвилинною зупинкою на місцевому вокзалі. Якщо спитати середньостатистичного українця про Вінницю, найперше він згадає нинішніх президента і спікера (я давно не врубав телик, їх там ще не перемайданили на нових?), цукерну фабрику Roshen і однойменний фонтан просто посеред річки. Фонтану сьогодні не буде, він заслуговує окремої нотатки.
Але, окрім вищезгаданого, тут ще багато цікавих місць та особистостей. Серед останніх, пов’язаних з містом і областю, найбільш відомі - Михайло Коцюбинський, Микола Пирогов, Іван Богун, Василь Стус. Більш локальні - Іван Бевз, Ляля Ратушна, Григорій Артинов. Взагалі, до місцевих знаменитостей тут досить шанобливе ставлення, ви обов’язково знайдете вулиці, названі їхніми іменами, пам’ятники чи музеї.
Перша згадка про Вінницю датується серединою XIV ст., роком заснування називають то 1355, то 1363, так чи інакше, вік міста перевалив за 600 років. Зараз переважну більшість населення складають українці, але в історії чітко просліджуються польські і єврейські сліди.
Головна вулиця міста - Соборна (як можна здогадатись, в радянські часи носила дико оригінальну назву - Леніна). Як і свідчить її назва, тут розташовані основні культові споруди (синагогу я ігнорую, дуже вже вона неприглядна в нинішньому вигляді).
Головна святиня православних - Свято-Преображенський кафедральний собор. Він збудований у XVIII ст. за проектом архітектора Пабло Фонтана. Спочатку був домініканським костьолом і дещо відрізнявся за своїм видом від нинішнього. Собор входив до оборонного комплексу Мури. Цегляні залишки Мурів добре збереглись на задвірках, хоча час їх неслабо потріпав. А от сам собор розкішний.
Майже навпроти - вже католицька святиня, Костел Діви Марії Янгольської, збудований того ж століття. Був частиною монастиря капуцинів, який існує і понині, тільки в значно меншому масштабі і десь на периферійних вуличках.
Інші будівлі Мурів, що збереглись поруч із собором, займають нині краєзнавчий і художній музеї та обласний архів. Перед архівом присів з нагоди свого 200-річчя молодий Шевченко з дітлашнею.
Тут же, на Соборній, - старовинні будинки, готелі, державні установи. Міськвиконком (в народі «акваріум») по-радянському неприглядний, а от облрада красива.
Поруч із Соборною, на Європейській площі, розташована, мабуть, найбільш відома будівля Вінниці - водонапірна вежа. Збудована в 1912 році за проектом архітектора Григорія Артинова (якщо далі доведеться писати про Вінницю, ви ще не раз почуєте це ім’я). Зараз, звісно, вона вже не працює за призначенням, всередині знаходиться музей пам’яті воїнів-афганців.
Вежа однаково красива в будь-яку пору року і частину доби.
Іще одна місцева цікавинка - трамваї. Цікаві вони тим, що практично всі нинішні вагони приїхав сюди зі Швейцарії. У 2006 році в Цюріху вирішили оновити рухомий склад, а старі машини подарувати комусь на халяву. Тендер виграла Вінниця.
Незважаючи на пристойний вік (60-70-ті роки виробництва), трамвайчики дадуть фору багатьом новішим, і просто вони дуже милі. А ще в них напівавтоматичні двері і безкоштовний Wi-Fi. А всього історія місцевих трамваїв перевалила за 100 років.
Одна з машин зберегла оригінальну цюріхську рекламу. Заодно в кадр попала неприглядна частина Соборної, що кричить про необхідність реставрації, по-дебільному обрізані дерева і весела урна.
Вхід в центральний парк імені Горького прикрашає специфічна арка-кішка.
Влітку тут на ставочку тусуються лебеді і черепахи.
Ближче до окраїни знаходиться музей-садиба Миколи Пирогова. Її краще відвідувати влітку, коли тут все буквально тоне в зелені.
І ще.
Місцина до вподоби різноманітним птахам і купі білок, які ледь не кидаються під ноги.
На цьому фоні архітектурно-історична складова музею відходить на другий план, хоча і тут є що подивитись.
Аптека.
Пирогов з помічником приймають пацієнта.
А за дверима на нього чекають відвідувачі.
Інсталяція поруч з ЦУМом, яку дуже важко піймати в кадр незайманою із-за постійного потоку охочих сфотографуватись на її тлі.
Над алеєю у сквері Пирогова завмерли в польоті люди і птахи, що світяться вночі.
І наостанок декілька фото з непередаваної передноворічної атмосфери міста.