Бакла - Скалисте
Захотілось мені написати іще декілька заміток про Крим, а саме про подорожі 2012-14 років, коли я жив і працював у Сімферополі. Це важливо, в першу чергу, для мене самого. Бо, оглядаючись назад, якось неочікувано збагнув, що було то все не вчора, як весь час здавалось, а вже кілька років тому. І деталі та особливості тих подій поступово забуваються, а хочеться їх зберегти. Хоча б і таким чином.
Не знаю, коли я доведу до пуття фото, склею все до купи і опублікую, але ці тексти пишуться в лютому - чи не найгіршому місяці року, коли новорічна розслабуха залишились позаду, до потепління ще далеко, а на дворі все ще холодно, слизько й похмуро. У такі періоди особливо приємно згадувати щось тепле, яскраве і хороше. Навіть таке, що уже ніколи не повториться. Ну, з Богом.
Скалисте знаходиться зовсім недалеко від Сімферополя. Із зупинки ми вирушили спочатку до городища Бакла за межами села. Від самого початку воно виправдовує свою назву.
Дорога до Бакли лежить у долині під продовгуватою скелястою грядою.
Збираючи інформацію для цієї замітки відкрив для себе нове слово, яким такі скелі називаються - «куеста».
Равликове нашестя.
Корівки поховались у тіні.
Кримське різнотрав’я.
Вапнякові скелі поступово вивітрюються і вимиваються водою, утворюючи незвичні, чудернацькі форми.
Нарешті узвишшя самого городища. Воно зустріло нас шаленим буянням жовтих квітів.
Власне, інформація про Баклу зі стенду на місці подій.
Від себе додам, що поселення було зруйноване золотоординцями Ногая. А плату за відвідування насправді ніхто не брав.
Можна було вільно бродити городищем, оглядаючи скелі і печери.
Вид на долину унизу.
Судячи з усього, там протікає струмок, у руслі якого виріс цілий оазис дерев.
Іще одна група печер.
Всередині болітце.
Тут теж багато різних квітів.
Ще пару кадрів із Бакли, і прохолодним весняним лісом вертаємось у Скалисте.
У селі однозначно заслуговує уваги затоплений кар’єр Скалисте-2. Озеро з кришталево чистою водою називають у народі Мармуровим або Марсіанським.
У кар’єрі видобували вапняк, пошкодивши при цьому русла підземних джерел. Для відкачки води використовували потужні насоси. У кризові 90-ті роки один раз, заради економії, вимкнули їх на вихідні. В понеділок на місці кар’єру уже було повноцінне озеро. Техніка так і лишилась на дні.
Глибина його досягає 16 метрів, вода навіть улітку не прогрівається, що не заважає людям активно пірнати і купатись.
Я б дуже хотів, аби у моїй пам’яті воно залишилось тільки таким - весняним і яскравим, і не асоціювалось ні з якими втратами, але на жаль, ми не можемо вибірково стирати спогади.
Якщо зайти неглибоко у його воду і перестати рухатись, скоро вас оточать маленькі рибки і почнуть нескромно обгризати ваші ноги:) Не знаю, чи це саме ті рибки, яких у останні роки стали широко використовувати у лікувальних цілях, але відчуття незвичні і приємні.
Мечеть у Скалистому.
Не знаю, коли я доведу до пуття фото, склею все до купи і опублікую, але ці тексти пишуться в лютому - чи не найгіршому місяці року, коли новорічна розслабуха залишились позаду, до потепління ще далеко, а на дворі все ще холодно, слизько й похмуро. У такі періоди особливо приємно згадувати щось тепле, яскраве і хороше. Навіть таке, що уже ніколи не повториться. Ну, з Богом.
Скалисте знаходиться зовсім недалеко від Сімферополя. Із зупинки ми вирушили спочатку до городища Бакла за межами села. Від самого початку воно виправдовує свою назву.
Дорога до Бакли лежить у долині під продовгуватою скелястою грядою.
Збираючи інформацію для цієї замітки відкрив для себе нове слово, яким такі скелі називаються - «куеста».
Равликове нашестя.
Корівки поховались у тіні.
Кримське різнотрав’я.
Вапнякові скелі поступово вивітрюються і вимиваються водою, утворюючи незвичні, чудернацькі форми.
Нарешті узвишшя самого городища. Воно зустріло нас шаленим буянням жовтих квітів.
Власне, інформація про Баклу зі стенду на місці подій.
Від себе додам, що поселення було зруйноване золотоординцями Ногая. А плату за відвідування насправді ніхто не брав.
Можна було вільно бродити городищем, оглядаючи скелі і печери.
Вид на долину унизу.
Судячи з усього, там протікає струмок, у руслі якого виріс цілий оазис дерев.
Іще одна група печер.
Всередині болітце.
Тут теж багато різних квітів.
Ще пару кадрів із Бакли, і прохолодним весняним лісом вертаємось у Скалисте.
У селі однозначно заслуговує уваги затоплений кар’єр Скалисте-2. Озеро з кришталево чистою водою називають у народі Мармуровим або Марсіанським.
У кар’єрі видобували вапняк, пошкодивши при цьому русла підземних джерел. Для відкачки води використовували потужні насоси. У кризові 90-ті роки один раз, заради економії, вимкнули їх на вихідні. В понеділок на місці кар’єру уже було повноцінне озеро. Техніка так і лишилась на дні.
Глибина його досягає 16 метрів, вода навіть улітку не прогрівається, що не заважає людям активно пірнати і купатись.
Я б дуже хотів, аби у моїй пам’яті воно залишилось тільки таким - весняним і яскравим, і не асоціювалось ні з якими втратами, але на жаль, ми не можемо вибірково стирати спогади.
Якщо зайти неглибоко у його воду і перестати рухатись, скоро вас оточать маленькі рибки і почнуть нескромно обгризати ваші ноги:) Не знаю, чи це саме ті рибки, яких у останні роки стали широко використовувати у лікувальних цілях, але відчуття незвичні і приємні.
Мечеть у Скалистому.