Акатенанго/Фуего, частина 3. Світанок-3976
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]
Опісля підйому до базового табору вулкану Акатенанго і переходу ледь не впритул до кратеру діючого Фуего, ми нарешті розійшлися на заслужений нічний відпочинок у палатках. Єдине, що можна було ще витягнути з того походу, - це підйом на самісіньку вершину Акатенанго, до якої від табору всього нічого, і зустріч там світанку.
Мене точно не можна назвати фанатом ночівлі на природі, чим далі тим більше, і лише щось екстраординарне типу можливості побачити виверження вулкану може мене змусити відмовитися від готельного номеру з гарячою водою. То була моя друга в житті ночівля в палатці й перша - у спальнику, якого я зненавидів щиро і праведно. Тому якщо більшість групи так і не змогла піднятися на штурм вершини після вчорашнього походу, я навпаки тільки чекав моменту, аби з’явився привід вилізти з тієї штуки.
2. Через накоплену втому та розріджене на такій висоті повітря я добряче пробуксовував, тим не менш, на самісіньку вершину ми піднялися у абсолютній темряві, за годину до світанку. Часу неспішно роздивитися все навкруги виявилося більш ніж достатньо. Зі сходу ще задовго до світанку видно чіткий конус вулкану Агуа, за яким і мало з’явитися сонце:
3. Під ним по долині розкидані міста і села столичної агломерації, що крізь хмари відсвічували зеленою нічною ілюмінацією.
4. Із заходу нависав повний місяць над іншою групою вулканів, навкруги озера Атітлан.
5. Ну а найцікавішим залишався Фуего на південь від нас, продовжуючи стабільно плюватися димом і полум’ям. Тут і далі прошу вибачення за якість деяких фото, але інших при такому освітленні я витягнути не зміг, а без них вся розповідь втрачає сенс.
6.
7.
8. Людей на схилах Акатенанго ночувало немало, і зараз вони всі збиралися також на вершину, просто з-попід хмар:
9. Кальдера Акатенанго має добрих 200 з лишком метрів у діаметрі. Читав, що деякими провайдерами нічліжки організовуються прямо в кратері, але на той момент там не було нікого, а вулканічний пісок весь покритий інієм (у базовому таборі все ж хоча би плюсова температура). Можливо, така екстремальна ночівля стає можливою у березні, котрий у Гватемалі найтепліший місяць року.
10. За рахунок значного розміру кільця навколо кальдери місця вистачило для всіх бажаючих.
11. Тим часом на сході робилося все цікавіше:
12.
13. А жаринки від виверження Фуего стали майже невидимими по мірі того, як відступала навколишня темрява.
14. Та все ж:
15. За вулканами на заході навіть можливо розгледіти заглиблення із озером.
16. Хмари під ногами:
17. І нарешті сам світанок.
18. Кольори навкруги одразу відчутно змінилися, і далі я здебільшого просто безсистемно бігав, знімаючи все і всіх підряд.
19.
20.
21. Силуети людей на тлі червоної хмари? Та будь ласка.
22.
23. Як і надцятий раз відзняте виверження, що вранці також набуває просто неземних кольорів.
24. Рідкісний тут випадок, коли фото не моє, а я на ньому (майстерно зливаюся з фоном). Саме в той момент дим прийняв досить чітку форму людського обличчя в профіль.
25. Ще раз озирнемося в сторону Атітлану. Серед усіх вулканів я точно впізнаю хіба що Сан-Педро (3020 м) зліва, але найцікавіше на той момент - гігантська тінь від Агуа, що накрила собою буквально півсвіту, адже до Атітлану від нас було 40 км по прямій…
26. Самі ж ми на той момент знаходилися на висоті 3976 метрів над рівнем моря, саме стільки має Акатенанго. І здається, не так і погано було почати свій особистий новий рік на рекордній для себе висоті, понад хмарами та з видом на виверження Фуего… особливо коли так склалося, що у рідному кліматі в той же час найкоротші дні та найбільш мерзенна пора року.
27.
28. Не хотілося йти так швидко, та довелося вертати назад до табору.
29.
30. Сонце над Агуа:
31. І хмари. Як же мене перло від цього безкрайнього білого моря.
32. Мізерні плоди холодної гори. Хоча Гватемала має репутацію країни з теплим кліматом вічної весни, таких висот це точно не стосується. На наше щастя, принаймні того ранку не було вітру.
33. Дорога назад - звична сипучка із вулканічного піску, до якої під кінець уже смиренно звикаєш.
34. Останній погляд на Фуего, у рідкісний момент його спокою.
Опісля підйому до базового табору вулкану Акатенанго і переходу ледь не впритул до кратеру діючого Фуего, ми нарешті розійшлися на заслужений нічний відпочинок у палатках. Єдине, що можна було ще витягнути з того походу, - це підйом на самісіньку вершину Акатенанго, до якої від табору всього нічого, і зустріч там світанку.
Мене точно не можна назвати фанатом ночівлі на природі, чим далі тим більше, і лише щось екстраординарне типу можливості побачити виверження вулкану може мене змусити відмовитися від готельного номеру з гарячою водою. То була моя друга в житті ночівля в палатці й перша - у спальнику, якого я зненавидів щиро і праведно. Тому якщо більшість групи так і не змогла піднятися на штурм вершини після вчорашнього походу, я навпаки тільки чекав моменту, аби з’явився привід вилізти з тієї штуки.
2. Через накоплену втому та розріджене на такій висоті повітря я добряче пробуксовував, тим не менш, на самісіньку вершину ми піднялися у абсолютній темряві, за годину до світанку. Часу неспішно роздивитися все навкруги виявилося більш ніж достатньо. Зі сходу ще задовго до світанку видно чіткий конус вулкану Агуа, за яким і мало з’явитися сонце:
3. Під ним по долині розкидані міста і села столичної агломерації, що крізь хмари відсвічували зеленою нічною ілюмінацією.
4. Із заходу нависав повний місяць над іншою групою вулканів, навкруги озера Атітлан.
5. Ну а найцікавішим залишався Фуего на південь від нас, продовжуючи стабільно плюватися димом і полум’ям. Тут і далі прошу вибачення за якість деяких фото, але інших при такому освітленні я витягнути не зміг, а без них вся розповідь втрачає сенс.
6.
7.
8. Людей на схилах Акатенанго ночувало немало, і зараз вони всі збиралися також на вершину, просто з-попід хмар:
9. Кальдера Акатенанго має добрих 200 з лишком метрів у діаметрі. Читав, що деякими провайдерами нічліжки організовуються прямо в кратері, але на той момент там не було нікого, а вулканічний пісок весь покритий інієм (у базовому таборі все ж хоча би плюсова температура). Можливо, така екстремальна ночівля стає можливою у березні, котрий у Гватемалі найтепліший місяць року.
10. За рахунок значного розміру кільця навколо кальдери місця вистачило для всіх бажаючих.
11. Тим часом на сході робилося все цікавіше:
12.
13. А жаринки від виверження Фуего стали майже невидимими по мірі того, як відступала навколишня темрява.
14. Та все ж:
15. За вулканами на заході навіть можливо розгледіти заглиблення із озером.
16. Хмари під ногами:
17. І нарешті сам світанок.
18. Кольори навкруги одразу відчутно змінилися, і далі я здебільшого просто безсистемно бігав, знімаючи все і всіх підряд.
19.
20.
21. Силуети людей на тлі червоної хмари? Та будь ласка.
22.
23. Як і надцятий раз відзняте виверження, що вранці також набуває просто неземних кольорів.
24. Рідкісний тут випадок, коли фото не моє, а я на ньому (майстерно зливаюся з фоном). Саме в той момент дим прийняв досить чітку форму людського обличчя в профіль.
25. Ще раз озирнемося в сторону Атітлану. Серед усіх вулканів я точно впізнаю хіба що Сан-Педро (3020 м) зліва, але найцікавіше на той момент - гігантська тінь від Агуа, що накрила собою буквально півсвіту, адже до Атітлану від нас було 40 км по прямій…
26. Самі ж ми на той момент знаходилися на висоті 3976 метрів над рівнем моря, саме стільки має Акатенанго. І здається, не так і погано було почати свій особистий новий рік на рекордній для себе висоті, понад хмарами та з видом на виверження Фуего… особливо коли так склалося, що у рідному кліматі в той же час найкоротші дні та найбільш мерзенна пора року.
27.
28. Не хотілося йти так швидко, та довелося вертати назад до табору.
29.
30. Сонце над Агуа:
31. І хмари. Як же мене перло від цього безкрайнього білого моря.
32. Мізерні плоди холодної гори. Хоча Гватемала має репутацію країни з теплим кліматом вічної весни, таких висот це точно не стосується. На наше щастя, принаймні того ранку не було вітру.
33. Дорога назад - звична сипучка із вулканічного піску, до якої під кінець уже смиренно звикаєш.
34. Останній погляд на Фуего, у рідкісний момент його спокою.