Глухів, частина 1. Погляд знизу
Глухів закривав мою дводенну серпневу поїздку Сумщиною, від нього я очікував найбільше, він мої очікування цілком виправдав. Про місто будуть дві частини, у першій погуляємо центром та його найближчими околицями.
1. Символічною датою його заснування вважають 992 рік, перша згадка в літописі - 1152. Найбільшої ваги місто досягло у 1708-64 роках, коли зробилося резиденцією українських гетьманів.
Хоча завдяки тому періоду Глухів зараховується до немалої когорти столиць, що будь-коли існували на території України, для козацтва то був період занепаду і втрати залишків автономності. Та й резиденцію сюди довелося перенести, бо попередню столицю Батурин знищили москалі після поразки Мазепи зі шведами у Полтавській битві.
2. Просто з автовокзалу видно єдину вцілілу споруду, що старіша за ці події, мова про Миколаївську церкву (1695). В ній же проголошували анафему Мазепі. Взагалі у Петьки Першого після описаних подій так бомбило, що у Глухові ще й стратили опудало гетьмана, не маючи змоги дістатися до нього живого.
3. Найкраще церкву видно з просторої привокзальної площі ввечері, коли саме звідси світить сонце.
4. Трохи південніше розташовані дві молодші церкви, до яких і пішов. Рядова забудова міста хоч і проріджена війнами, але є на що подивитися.
5.
6. Найбільший нині храм - Трьох-Анастасіївський, що сучасного вигляду набув у 1893 р. І його не оминула пошесть позолочення верхів, хоча добралися поки лише до центральної бані.
7. Тому куди краще виглядає Спасо-Преображенська церква (1765) із будинком священника через дорогу:
8.
9.
10. У місті знаходиться один з найгарніших комплексів повітових лікарень, що я бачив.
11.
12. Інфекційне відділення муроване.
13. Інші три корпуси дерев’яні. Колишнє чоловіче відділення, на жаль, в аварійному стані й терміново потребує порятунку.
14. А от жіноче - навпаки. Зараз використовується як станція швидкої допомоги:
15.
16.
17. Жіноча гімназія (1896):
18. Будинок міського голови Амосова 1910-х років:
19. Садиба Неплюєвих.
20. Хай нині у місті мешкає 33 тис. людей і з 2020 року воно навіть не райцентр, але має власний університет, педагогічний ім. Довженка (котрий в ньому навчався свого часу). Із виконаними в єдиному стилі корпусами та повноцінним студмістечком. Шкода, що подивитися у вихідний влітку на нього можна лише через паркан, ну або я просто не знайшов входу.
21. Як видно по кількох фото вище, для провінції розмах будинків цілком достойний. З’явилися вони вже після «столичного» періоду, в 19 ст., коли Глухів ствердився як родове гніздо Терещенків, що на хвилі цукрового буму зробились однією з найбагатших родин України. Ну й на стані міста це теж позначилося.
22. Здавалося, що їх епоха назавжди скінчилася в 1917, але 98 років потому містяни обрали мером Мішеля Терещенка, спадкоємця тих самих цукрових магнатів, що повернувся в Україну із Франції. На жаль, казка тривала недовго, період каденції мера запам’ятався скандалами й судами спричиненими головним чином ригами, що дуже не хотіли відриватися від кормушки. Мені важко судити про реальний стан справ у місті, але зі сторони воно виглядає дуже достойно, точно краще за більшість співрозмірних і місцями - більш благополучно за ті ж Суми. Виходить, що наш нарід поки не готовий до європейських управлінців та всього, що з ними пов’язано. І навряд стане готовим найближчим часом, як не сумно це визнавати. У місцевих виборах минулого року Терещенко уже не брав участі.
23. Я ж вийшов на майдан Волі, головний у Глухові.
24. Пам’ятник Шевченку неординарний і динамічний, то є добре.
25. Присвячену йому лавку сфотографувати важко, бо нею залюбки користуються за призначенням, постійно хтось сидить.
26. Пам’ятник 300-річчю гетьманської столиці:
27. Південніше площі на вул. Шевченка знаходиться банк Терещенків, нині РАЦС.
28. Та міська рада (1957).
29.
30. А західніше починається стометрівка, пішохідна частина вулиці з незвичною назвою Києво-Московська. Знову ж таки, як для такого невеликого міста - чудова прогулянкова зона.
31. Хоча й без суцільної історичної забудови. Домінантою її виступає будинок земства та міської думи:
32. Його декор:
33.
34. Будинок поміщика Лютого:
35. Поштово-телеграфна контора:
36.
37. Пощастило навіть потрапити в її двір, коли мене з фотоапаратом примітив волонтер і запросив поглянути. Вони там, зокрема, збирають і здають на вторинну переробку сміття, щоб наскребти кошти на порятунок пам’ятки. Ну не державі ж займатися таким, у самому-то ділі.
38. Тим більше немає їй справи до руїн тюремного замку (1842). Якщо я правильно зрозумів, цей колишній острог - все, що залишилося від Глухівської фортеці.
39.
40.
41.
42. З його стін видно фрагмент ремісничого училища ім. Терещенка.
43. До нього я й пішов, спочатку якимись дуже колоритними задвірками. Якщо не помиляюся, це провулок Спартака.
44.
45. Та повз два музеї, недільного вечора наглухо зачинені, тому цікаві лише екстер’єром. Археологічне відділення займає колишній дім Кочубеїв (1904):
46. Будинок дворянського зібрання - краєзнавчий музей:
47. У дворі училища (тепер воно зветься Агротехнічним інститутом) виставлено трохи раритетної техніки.
48.
49. Особливо мені сподобався милий гусеничний тракторець.
50. Головний корпус інституту - також пам’ятка, 1904 року, але сфотографувати його можна було тільки фрагментарно над парканом і з горами будівельного сміття на передньому плані. На сьогодні все, але про Глухів мені ще є що розказати.
1. Символічною датою його заснування вважають 992 рік, перша згадка в літописі - 1152. Найбільшої ваги місто досягло у 1708-64 роках, коли зробилося резиденцією українських гетьманів.
Хоча завдяки тому періоду Глухів зараховується до немалої когорти столиць, що будь-коли існували на території України, для козацтва то був період занепаду і втрати залишків автономності. Та й резиденцію сюди довелося перенести, бо попередню столицю Батурин знищили москалі після поразки Мазепи зі шведами у Полтавській битві.
2. Просто з автовокзалу видно єдину вцілілу споруду, що старіша за ці події, мова про Миколаївську церкву (1695). В ній же проголошували анафему Мазепі. Взагалі у Петьки Першого після описаних подій так бомбило, що у Глухові ще й стратили опудало гетьмана, не маючи змоги дістатися до нього живого.
3. Найкраще церкву видно з просторої привокзальної площі ввечері, коли саме звідси світить сонце.
4. Трохи південніше розташовані дві молодші церкви, до яких і пішов. Рядова забудова міста хоч і проріджена війнами, але є на що подивитися.
5.
6. Найбільший нині храм - Трьох-Анастасіївський, що сучасного вигляду набув у 1893 р. І його не оминула пошесть позолочення верхів, хоча добралися поки лише до центральної бані.
7. Тому куди краще виглядає Спасо-Преображенська церква (1765) із будинком священника через дорогу:
8.
9.
10. У місті знаходиться один з найгарніших комплексів повітових лікарень, що я бачив.
11.
12. Інфекційне відділення муроване.
13. Інші три корпуси дерев’яні. Колишнє чоловіче відділення, на жаль, в аварійному стані й терміново потребує порятунку.
14. А от жіноче - навпаки. Зараз використовується як станція швидкої допомоги:
15.
16.
17. Жіноча гімназія (1896):
18. Будинок міського голови Амосова 1910-х років:
19. Садиба Неплюєвих.
20. Хай нині у місті мешкає 33 тис. людей і з 2020 року воно навіть не райцентр, але має власний університет, педагогічний ім. Довженка (котрий в ньому навчався свого часу). Із виконаними в єдиному стилі корпусами та повноцінним студмістечком. Шкода, що подивитися у вихідний влітку на нього можна лише через паркан, ну або я просто не знайшов входу.
21. Як видно по кількох фото вище, для провінції розмах будинків цілком достойний. З’явилися вони вже після «столичного» періоду, в 19 ст., коли Глухів ствердився як родове гніздо Терещенків, що на хвилі цукрового буму зробились однією з найбагатших родин України. Ну й на стані міста це теж позначилося.
22. Здавалося, що їх епоха назавжди скінчилася в 1917, але 98 років потому містяни обрали мером Мішеля Терещенка, спадкоємця тих самих цукрових магнатів, що повернувся в Україну із Франції. На жаль, казка тривала недовго, період каденції мера запам’ятався скандалами й судами спричиненими головним чином ригами, що дуже не хотіли відриватися від кормушки. Мені важко судити про реальний стан справ у місті, але зі сторони воно виглядає дуже достойно, точно краще за більшість співрозмірних і місцями - більш благополучно за ті ж Суми. Виходить, що наш нарід поки не готовий до європейських управлінців та всього, що з ними пов’язано. І навряд стане готовим найближчим часом, як не сумно це визнавати. У місцевих виборах минулого року Терещенко уже не брав участі.
23. Я ж вийшов на майдан Волі, головний у Глухові.
24. Пам’ятник Шевченку неординарний і динамічний, то є добре.
25. Присвячену йому лавку сфотографувати важко, бо нею залюбки користуються за призначенням, постійно хтось сидить.
26. Пам’ятник 300-річчю гетьманської столиці:
27. Південніше площі на вул. Шевченка знаходиться банк Терещенків, нині РАЦС.
28. Та міська рада (1957).
29.
30. А західніше починається стометрівка, пішохідна частина вулиці з незвичною назвою Києво-Московська. Знову ж таки, як для такого невеликого міста - чудова прогулянкова зона.
31. Хоча й без суцільної історичної забудови. Домінантою її виступає будинок земства та міської думи:
32. Його декор:
33.
34. Будинок поміщика Лютого:
35. Поштово-телеграфна контора:
36.
37. Пощастило навіть потрапити в її двір, коли мене з фотоапаратом примітив волонтер і запросив поглянути. Вони там, зокрема, збирають і здають на вторинну переробку сміття, щоб наскребти кошти на порятунок пам’ятки. Ну не державі ж займатися таким, у самому-то ділі.
38. Тим більше немає їй справи до руїн тюремного замку (1842). Якщо я правильно зрозумів, цей колишній острог - все, що залишилося від Глухівської фортеці.
39.
40.
41.
42. З його стін видно фрагмент ремісничого училища ім. Терещенка.
43. До нього я й пішов, спочатку якимись дуже колоритними задвірками. Якщо не помиляюся, це провулок Спартака.
44.
45. Та повз два музеї, недільного вечора наглухо зачинені, тому цікаві лише екстер’єром. Археологічне відділення займає колишній дім Кочубеїв (1904):
46. Будинок дворянського зібрання - краєзнавчий музей:
47. У дворі училища (тепер воно зветься Агротехнічним інститутом) виставлено трохи раритетної техніки.
48.
49. Особливо мені сподобався милий гусеничний тракторець.
50. Головний корпус інституту - також пам’ятка, 1904 року, але сфотографувати його можна було тільки фрагментарно над парканом і з горами будівельного сміття на передньому плані. На сьогодні все, але про Глухів мені ще є що розказати.