Там де масла і жиру дох… багато
Наприкінці листопада минулого року відкрив для себе вінницький мікрорайон Масложир (непрості часи вимагають непростих подорожей, ага). Так-то я був, здається, чи не на всіх районах міста, а цей досі пропустив, хоча не сказати, що він якийсь дуже далекий. Прийшла пора нарешті це виправити.
2. Дорогою клацнув храм баптистів, досить класичного виду.
3. Ядро мікрорайону являє собою квартал багатоповерхівок, серед яких сховалась маленька церква.
4. Ну а головною домінантою околиць є Олійножировий комбінат, що і дав назву району. Навкруги якого так смачно пашіло свіжою олією, що аж апетит пробудився. Цікаво, місцеві звикли, чи він їм весь час заважає.
5. Південніше житлових будинків лежать два ставки на річці Вінничка. На верхньому зробили цивілізацію у виді бетонного пляжу.
6. Із протилежного боку його берег являє собою справжню, хоч і невисоку, скелю. Тільки з першої спроби хорошого ракурсу для фото знайти не вдалося, з одного боку скеля строго проти сонця вдень, з іншого заважають дроти:
7.
8. Нижній ставок:
9.
10. Випадково побачене його фото в інтернеті і привело мене сюди. Ба, при спуску з нього річка утворює справжній водоспад:
11. На хернадцятий день карантину, який все більше виглядає вічним, і не таке можна назвати водоспадом. Так що, урочисто проголошую:
12. На перших десятках метрів волі нижче ставків Вінничка виглядає також цілком мальовниче.
13.
14. Далі починаються суцільні фавели приватного сектору, розділені залізничним насипом. На нього я і заліз з метою пошукати цікавих видів чи дочекатись заходу сонця.
15. Під насипом - черговий ставок на Вінничці, за яким найбільше виділяється уже знайомий комбінат. Його видно навіть із району Корея, на протилежному кінці міста.
16. Малі Хутори, колишнє село, нині околиця Вінниці.
17. Церква Іоанна Богослова, спроектована архітектором Артиновим. Зблизька її дивився, коли катався до навколишніх сіл під час найбільш агресивної фази карантину.
18. Тепер глянемо в інші сторони. Найближче до колій виділяється сумнівна цікавинка у виді виправної колонії:
19. Нова церква старообрядців, правіше якої знаходиться їх слобідка:
20. Район Замостя взнається за греко-католицьким собором, котрий то там, то сям визирне із-за багатоповерхівок.
21.
22. І хоч то й далеко, панораму центру із насипу теж видно:
23. Цікава адмінспоруда «Книжка» і страшненька міськрада.
24. Між собором і вежею вклинилась коробка Укртелекому, яка теж ніочінь.
Сонце зрештою сховалося в хмари, а я почав замерзати, тому зневірився і пішов геть, а дарма, захід таки був чудовий, але бачив я його вже лише з вікна тролейбуса. Ото нічого було зневірюватись наперед. Хоча з Масложиром, так чи інакше, познайомився.
2. Дорогою клацнув храм баптистів, досить класичного виду.
3. Ядро мікрорайону являє собою квартал багатоповерхівок, серед яких сховалась маленька церква.
4. Ну а головною домінантою околиць є Олійножировий комбінат, що і дав назву району. Навкруги якого так смачно пашіло свіжою олією, що аж апетит пробудився. Цікаво, місцеві звикли, чи він їм весь час заважає.
5. Південніше житлових будинків лежать два ставки на річці Вінничка. На верхньому зробили цивілізацію у виді бетонного пляжу.
6. Із протилежного боку його берег являє собою справжню, хоч і невисоку, скелю. Тільки з першої спроби хорошого ракурсу для фото знайти не вдалося, з одного боку скеля строго проти сонця вдень, з іншого заважають дроти:
7.
8. Нижній ставок:
9.
10. Випадково побачене його фото в інтернеті і привело мене сюди. Ба, при спуску з нього річка утворює справжній водоспад:
11. На хернадцятий день карантину, який все більше виглядає вічним, і не таке можна назвати водоспадом. Так що, урочисто проголошую:
12. На перших десятках метрів волі нижче ставків Вінничка виглядає також цілком мальовниче.
13.
14. Далі починаються суцільні фавели приватного сектору, розділені залізничним насипом. На нього я і заліз з метою пошукати цікавих видів чи дочекатись заходу сонця.
15. Під насипом - черговий ставок на Вінничці, за яким найбільше виділяється уже знайомий комбінат. Його видно навіть із району Корея, на протилежному кінці міста.
16. Малі Хутори, колишнє село, нині околиця Вінниці.
17. Церква Іоанна Богослова, спроектована архітектором Артиновим. Зблизька її дивився, коли катався до навколишніх сіл під час найбільш агресивної фази карантину.
18. Тепер глянемо в інші сторони. Найближче до колій виділяється сумнівна цікавинка у виді виправної колонії:
19. Нова церква старообрядців, правіше якої знаходиться їх слобідка:
20. Район Замостя взнається за греко-католицьким собором, котрий то там, то сям визирне із-за багатоповерхівок.
21.
22. І хоч то й далеко, панораму центру із насипу теж видно:
23. Цікава адмінспоруда «Книжка» і страшненька міськрада.
24. Між собором і вежею вклинилась коробка Укртелекому, яка теж ніочінь.
Сонце зрештою сховалося в хмари, а я почав замерзати, тому зневірився і пішов геть, а дарма, захід таки був чудовий, але бачив я його вже лише з вікна тролейбуса. Ото нічого було зневірюватись наперед. Хоча з Масложиром, так чи інакше, познайомився.