Конотоп. Частина перша, архітектурно-скульптурна
Якщо довго-довго їхати залізницею по Чернігівщині, можна приїхати в Конотоп:) Що я і зробив одного разу, привідкривши для себе завісу таємничості цього міста. Хоча воно друге за розміром на Сумщині (81 тис. чоловік), та й елементарно маса людей зупинялась на місцевому вокзалі проїздом, а все одно це така собі темна конячка, про яку широким масам відомо небагато. Попутно конячка є одним із неофіційних символів міста, ну ви зрозуміли чому.
1. За чотири проведені тут години Конотоп встиг мені рішуче сподобатися своїм провінційним, застиглим у часі затишком, а також розмаїттям колориту. Розповідь про нього розділю на дві частини.
2. Головні магістралі парадно забудовані переважно сталінками, які попадаються майже одразу від вокзалу. Школа №11 (1954-56):
3. Житловий будинок.
4. Сучасна церква по інший бік від колій.
5. Іншою ізюминкою міста є жовта цегла, добряче почорніла від часу. Будівель із неї у Конотопі достатньо, аби мені іноді здавалося, що я десь під Луцьком чи Брестом насправді.
6. Про залізничну інфраструктуру говоритиму у другій частині, але загалом на неї тут все так зав’язане, що без її згадок не обійтися майже ніде. Ось центральна міська лікарня, але будувалась саме як лікарня залізничників на початку 20 ст.
7. Вона ж із іншого фасаду:
8.
9. Поруч є два стилістично схожі житлові будинки, що зводилися для персоналу лікарні.
10.
11. Нереально здоровий будинок науки і техніки у парку залізничників. Явно з виду угадується міжвоєнка, і таки да, це не дуже в нас частий зразок конструктивізму 1928 року.
12. Дім через дорогу збудований у 1936 р. і чимось симетричний:
13. Черговий представник із жовтої цегли стоїть трохи осторонь інших, захований на тихій вулиці Свободи.
14. Втім, повітової одноповерхової архітектури у Конотопі теж достатньо. Багато будинків мають примітні дерев’яні віконниці або повністю збудовані з дерева.
15.
16. Тепер перенесемось на північ міста. Серед звичайного приватного сектору заховався одноповерховий палац російського воєначальника, київського військового губернатора, національного героя Болгарії і таке-інше генерала Михайла Драгомирова. У радянські часи палац переробили на тубдиспансер, що дозволило йому вижити хоч якось, а нині тут музей, який у вихідні не працює. Зручно.
17.
18. Вознесенський кафедральний собор (1846) із дзвіницею:
19.
20. По дорозі трапляються такі привиди. Промзони й заводів у Конотопі багато, але далеко не всі функціонують.
21. Далі проспектом Червоної Калини потопав у сторону центру. Медичне училище з найбільш інтелектуальним муралом, що будь-коли бачив:
22.
23. Палац культури «Зоряний», який належав заводу на кілька кадрів вище.
24.
25. Ефектний будинок за адресою Соборна 18, але в списках пам’яток не значиться.
26. Якась адмінспоруда, над входом до якої можна помітити не тільки державний прапор. І його наявність на Лівобережжі - досить нечасте явище, як і факт, що з 2015 року мером міста є представник «Свободи».
27. Філія МАУП розташовується в будинку гімназії 1912 року.
28. Одна зі сталінок:
29. Варто окремо сказати про пам’ятники. Зазвичай я їх не фотографую незалежно від ставлення до того, чому вони присвячені, бо майже скрізь вони однакові. Але в Конотопі, здається, не пожлобились на нормального дизайнера чи скульптора. Хоча їх специфіка на 90% така ж, як у решті міст України, звертають на себе увагу. Чорнобильцям:
30. Жертвам голодомору.
31. Афган.
32. Цей більш банальний з виду, зате присвячений місцевій історичній звитязі, перемозі у Конотопській битві 1659 року. Хоча і для Івана Виговського, і для Гетьманщини вцілому то була перемога у програній війні, в наш час сам факт події, коли козаки спільно з кримськими татарами блискуче накидали москалям, набуває особливого змісту.
33.
34. Автор «Чорного квадрату» на перехресті проспекту Миру і вулиці Лазаревського. Він жив у Конотопі в 1894-96 роках, як виявилось.
35. Це вже центр, і значить, пора ближче познайомитись з конем (мабуть, з тим, що на болотах зміг не потонути). Він відкриває місцеву пішохідну стометрівку. Встановлений у 2008 році, за цей час його раз уже встигли розбити у намаганні чи то вкрасти, чи залізти верхи. Коли на вас раптом нападатиме оптимізм, що в України є майбутнє, просто згадайте, що десь поруч живуть люди, які намагалися спиздити коня із склотканини та полімерної смоли.
Також видно, що сама вулиця забудована хрущами, тож з виду не надто цікава. Просто приємне місце, де можна прогулятись чи випити кави. А от її топоніміка, як для центрової вулиці, нетипова. Раніше вона називалась на честь братів Радченків (радянських політичних діячів, хоча гугл на такий запит знаходить лише російських співаків блатняка), а нині перейменована на честь братів Лузанів, командувачів загону УПА на Сумщині, що партизанили аж до 1948 року.
36. Недалеко від коня з площі Миру на однойменну вулицю дивиться однойменний кінотеатр:
37. Будинок рад (1927), нині зайнятий всякими дрібними організаціями, через дорогу.
38. Краєзнавчий музей імені Лазаревського з відповідним муралом на стіні. У вихідні мав би працювати, але виявився зачинений на карантин. Не уявляю, чим і від кого можна заразитися у наших краєзнавчих музеях із відвідуваністю в півтора чоловіка на місяць, ну, їм видніше.
39. Недалеко побачив церкву, явно сучасну, та прогулявся і до неї заодно. Звертає на себе увагу «Пантеон національної пам’яті Конотопа» на розі вулиць перед нею.
40.
41. На цьому все, але попереду ще друга частина, на яку я залишив найцікавіше. Не перемикайтесь.
1. За чотири проведені тут години Конотоп встиг мені рішуче сподобатися своїм провінційним, застиглим у часі затишком, а також розмаїттям колориту. Розповідь про нього розділю на дві частини.
2. Головні магістралі парадно забудовані переважно сталінками, які попадаються майже одразу від вокзалу. Школа №11 (1954-56):
3. Житловий будинок.
4. Сучасна церква по інший бік від колій.
5. Іншою ізюминкою міста є жовта цегла, добряче почорніла від часу. Будівель із неї у Конотопі достатньо, аби мені іноді здавалося, що я десь під Луцьком чи Брестом насправді.
6. Про залізничну інфраструктуру говоритиму у другій частині, але загалом на неї тут все так зав’язане, що без її згадок не обійтися майже ніде. Ось центральна міська лікарня, але будувалась саме як лікарня залізничників на початку 20 ст.
7. Вона ж із іншого фасаду:
8.
9. Поруч є два стилістично схожі житлові будинки, що зводилися для персоналу лікарні.
10.
11. Нереально здоровий будинок науки і техніки у парку залізничників. Явно з виду угадується міжвоєнка, і таки да, це не дуже в нас частий зразок конструктивізму 1928 року.
12. Дім через дорогу збудований у 1936 р. і чимось симетричний:
13. Черговий представник із жовтої цегли стоїть трохи осторонь інших, захований на тихій вулиці Свободи.
14. Втім, повітової одноповерхової архітектури у Конотопі теж достатньо. Багато будинків мають примітні дерев’яні віконниці або повністю збудовані з дерева.
15.
16. Тепер перенесемось на північ міста. Серед звичайного приватного сектору заховався одноповерховий палац російського воєначальника, київського військового губернатора, національного героя Болгарії і таке-інше генерала Михайла Драгомирова. У радянські часи палац переробили на тубдиспансер, що дозволило йому вижити хоч якось, а нині тут музей, який у вихідні не працює. Зручно.
17.
18. Вознесенський кафедральний собор (1846) із дзвіницею:
19.
20. По дорозі трапляються такі привиди. Промзони й заводів у Конотопі багато, але далеко не всі функціонують.
21. Далі проспектом Червоної Калини потопав у сторону центру. Медичне училище з найбільш інтелектуальним муралом, що будь-коли бачив:
22.
23. Палац культури «Зоряний», який належав заводу на кілька кадрів вище.
24.
25. Ефектний будинок за адресою Соборна 18, але в списках пам’яток не значиться.
26. Якась адмінспоруда, над входом до якої можна помітити не тільки державний прапор. І його наявність на Лівобережжі - досить нечасте явище, як і факт, що з 2015 року мером міста є представник «Свободи».
27. Філія МАУП розташовується в будинку гімназії 1912 року.
28. Одна зі сталінок:
29. Варто окремо сказати про пам’ятники. Зазвичай я їх не фотографую незалежно від ставлення до того, чому вони присвячені, бо майже скрізь вони однакові. Але в Конотопі, здається, не пожлобились на нормального дизайнера чи скульптора. Хоча їх специфіка на 90% така ж, як у решті міст України, звертають на себе увагу. Чорнобильцям:
30. Жертвам голодомору.
31. Афган.
32. Цей більш банальний з виду, зате присвячений місцевій історичній звитязі, перемозі у Конотопській битві 1659 року. Хоча і для Івана Виговського, і для Гетьманщини вцілому то була перемога у програній війні, в наш час сам факт події, коли козаки спільно з кримськими татарами блискуче накидали москалям, набуває особливого змісту.
33.
34. Автор «Чорного квадрату» на перехресті проспекту Миру і вулиці Лазаревського. Він жив у Конотопі в 1894-96 роках, як виявилось.
35. Це вже центр, і значить, пора ближче познайомитись з конем (мабуть, з тим, що на болотах зміг не потонути). Він відкриває місцеву пішохідну стометрівку. Встановлений у 2008 році, за цей час його раз уже встигли розбити у намаганні чи то вкрасти, чи залізти верхи. Коли на вас раптом нападатиме оптимізм, що в України є майбутнє, просто згадайте, що десь поруч живуть люди, які намагалися спиздити коня із склотканини та полімерної смоли.
Також видно, що сама вулиця забудована хрущами, тож з виду не надто цікава. Просто приємне місце, де можна прогулятись чи випити кави. А от її топоніміка, як для центрової вулиці, нетипова. Раніше вона називалась на честь братів Радченків (радянських політичних діячів, хоча гугл на такий запит знаходить лише російських співаків блатняка), а нині перейменована на честь братів Лузанів, командувачів загону УПА на Сумщині, що партизанили аж до 1948 року.
36. Недалеко від коня з площі Миру на однойменну вулицю дивиться однойменний кінотеатр:
37. Будинок рад (1927), нині зайнятий всякими дрібними організаціями, через дорогу.
38. Краєзнавчий музей імені Лазаревського з відповідним муралом на стіні. У вихідні мав би працювати, але виявився зачинений на карантин. Не уявляю, чим і від кого можна заразитися у наших краєзнавчих музеях із відвідуваністю в півтора чоловіка на місяць, ну, їм видніше.
39. Недалеко побачив церкву, явно сучасну, та прогулявся і до неї заодно. Звертає на себе увагу «Пантеон національної пам’яті Конотопа» на розі вулиць перед нею.
40.
41. На цьому все, але попереду ще друга частина, на яку я залишив найцікавіше. Не перемикайтесь.