Випадкові фотокарточки вселенського міста
За короткий проміжок часу Стамбул для багатьох українців зробився чи не найбільш досяжним та реальним місцем, куди можна було б вибратися за кордон у рік, коли кордони здебільшого закриті. Не став винятком і я, ступивши на землю турецького мегаполісу у перший день першої своєї відпустки у цій країні. Власне, це місто настільки неосяжне, що тільки в його межах, певно, можна мандрувати тижнями, щораз знаходячи щось нове… але ми провели там усього один день.
1. За день можна у загальних рисах побачити основне, встигнути полюбити це місто за його принади, зненавидіти за мінуси, а також прикинути, що можна подивитись тут наступного разу, якого, цілком можливо, ніколи не трапиться. Все-таки організм на 15 мільйонів мешканців - не мій формат. Місто на двох континентах, на берегах двох морів, один із основних центрів європейської та османської історії, сумарно це все навіть у голові не вкладається. Під катом якраз історії, цифр чи фактів майже не буде, просто фотографічна подорож по декількох випадкових місцях з принагідною згадкою про визначні пам’ятки, що трапились на моєму шляху.
2. Милуватися Стамбулом можна починати ще до того, як вперше ступиш на його землю. Нічні вогні великого міста заворожують:
3. Із колориту: серед іншого спаму на моніторах літака варто відзначити нагадування про час молитви, і навіть у яку сторону при цьому повернутися. Прогресивна в одних речах, у релігійному питанні Туреччина залишається консервативною-агресивною. Ну а Turkish Airlines під шумок карантину скотилися до рівня МАУ.
«Місто семи пагорбів» (у нинішніх межах, думаю, десь семисот) дуже вдало обіграє власний нерівний рельєф для створення численних оглядових майданчиків. Перший - це дах і літня площадка ресторану з відповідною назвою Seven Hills, де можна не тільки випити чаю-кави, а й оцінити принади історичного центру.
4. Зокрема гігантські мечеті, які набагато краще сприймаються звіддаля. Це - Блакитна мечеть (блакитна там керамічна плитка в інтер’єрі, ну а ззовні вона просто сіра):
5. З іншого боку - Айя-Софія, один з найбільш значимих християнських соборів, який уже не собор, а теж мечеть із минулого року. Ну, про релігійну політику країни я вже згадував.
6. На південь видно Босфор, а за ним - інший континент.
7. Якщо історичний центр Стамбулу знаходиться на європейській стороні, азійська переважно сучасна. На ній ми не ходили, але здалеку була можливість порозглядати її вдосталь.
8. Цілі зграї мартинів помітно оживляють обстановку. На горизонті - маленьке Мармурове море.
9. Есть чё?
10. Покаталися на кораблику по Босфору.
11.
12. Колишня військова школа, з 2016 року музей. Це азійська сторона.
13. Будиночки там непогані.
14. А цей пагорб запам’ятався дуже фотогенічними деревами.
15.
16. Втім, там здається фотогенічне все на 360 градусів навкруги. Довжелезні мости через протоку з відстані здаються ажурними та тендітними.
17. Це вже не згадаю що і на якій стороні.
18. У період пандемії істерики та ідіотизму Туреччина довгий час залишалася одним із острівців адекватності, тому місцевий аеропорт активно відправляв-приймав літаки, хоча підозрюю, все одно на порядок менше, ніж у минулому році.
19. І просто вони такі втаємничено гарні, коли уходять прямо в хмари.
20. Європейська сторона. Як видно, тут сучасного також не бракує.
21. І таке поєднання футуризму зі старовиною цьому місту дуже личить. Мечетей там на будь-який смак, маленькі я й не пробував шукати, як називаються.
22.
23. Дівоча вежа, спочатку саме прикордонна вежа, яка потім була маяком, в’язницею, карантином, а зрештою стала пафосним ресторанчиком. Один із символів Стамбулу також.
24. Домбахче, палац турецьких султанів:
25.
26. Ще трохи мостів.
27.
28. Мечеть Çamlıca на азійській стороні, найбільша в Туреччині. Закінчили будувати її зовсім недавно, в 2019 році.
29.
30. Вертаємось на сушу. Прапорів країни скрізь так багато, а тут заодно турки демонструють, як треба виконувати ідіотський закон, що зобов’язує носити маски на свіжому повітрі.
31. 61-метрова вежа Галата (тобто «золота»), ще один із символів міста, видимий із багатьох його точок.
32. Від Босфору в міські квартали глибоко врізається бухта Золотий Ріг, за формою подібна до фіорду. Це її береги:
33. Та мости над нею. До речі, зняті з літнього майданчика чергового кафе, назву якого забув.
34.
35. Вежа Галата здалеку:
36. Стамбул сучасний і не дуже:
37.
38. Відвідали 300-річний діючий хамам. Цікавий досвід, навіть дуже.
39.
40. Ще одне з місць, «обов’язкових» для візиту - Цистерна Базиліка, гігантський підземний резервуар для води на випадок посухи й облоги. Збудований у 4-6 століттях, але крім факту своєї древності нічим не вражає, якщо чесно.
41. Навіть основа однієї з колон у формі голови Горгони Медузи не рятує ситуацію.
42. Ледь не забув, що Стамбул - це ж місто котів. Тим дивніше, що сфотографував я із них лише одного, зате з такою мордою, що одразу видно, хто тут справжній хазяїн.
43. Але загалом місто виглядає якось так - гігантський переповнений человєйнік, шумний і місцями відверто брудний. Дивитися його зі сторони - суцільне задоволення, але ні за що б не хотів у такому жити.
44. Тим часом на нас опускався вечір, а небо набуло чарівних кольорів.
45. Під кінець завітали в мечеть Сулеймані. На прилеглому до неї кладовищі поховані зокрема Роксолана з чоловіком, а також знаменитий османський зодчий Сінан.
46. Як і попередні, дивитись її краще здалеку, із двору в кадр влізають лише фрагменти.
47. Ще чим запам’ятається Туреччина, це гігантськими псами. Вони переважно добрі, але поки не взнаєш, що у такого ведмедика в голові, трохи стрьомно. Цей запам’ятався тим, що украв пляшку з водою у однієї з учасниць групи.
48. Нічна мечеть Сулеймані:
49. Нічний Стамбул:
1. За день можна у загальних рисах побачити основне, встигнути полюбити це місто за його принади, зненавидіти за мінуси, а також прикинути, що можна подивитись тут наступного разу, якого, цілком можливо, ніколи не трапиться. Все-таки організм на 15 мільйонів мешканців - не мій формат. Місто на двох континентах, на берегах двох морів, один із основних центрів європейської та османської історії, сумарно це все навіть у голові не вкладається. Під катом якраз історії, цифр чи фактів майже не буде, просто фотографічна подорож по декількох випадкових місцях з принагідною згадкою про визначні пам’ятки, що трапились на моєму шляху.
2. Милуватися Стамбулом можна починати ще до того, як вперше ступиш на його землю. Нічні вогні великого міста заворожують:
3. Із колориту: серед іншого спаму на моніторах літака варто відзначити нагадування про час молитви, і навіть у яку сторону при цьому повернутися. Прогресивна в одних речах, у релігійному питанні Туреччина залишається консервативною-агресивною. Ну а Turkish Airlines під шумок карантину скотилися до рівня МАУ.
«Місто семи пагорбів» (у нинішніх межах, думаю, десь семисот) дуже вдало обіграє власний нерівний рельєф для створення численних оглядових майданчиків. Перший - це дах і літня площадка ресторану з відповідною назвою Seven Hills, де можна не тільки випити чаю-кави, а й оцінити принади історичного центру.
4. Зокрема гігантські мечеті, які набагато краще сприймаються звіддаля. Це - Блакитна мечеть (блакитна там керамічна плитка в інтер’єрі, ну а ззовні вона просто сіра):
5. З іншого боку - Айя-Софія, один з найбільш значимих християнських соборів, який уже не собор, а теж мечеть із минулого року. Ну, про релігійну політику країни я вже згадував.
6. На південь видно Босфор, а за ним - інший континент.
7. Якщо історичний центр Стамбулу знаходиться на європейській стороні, азійська переважно сучасна. На ній ми не ходили, але здалеку була можливість порозглядати її вдосталь.
8. Цілі зграї мартинів помітно оживляють обстановку. На горизонті - маленьке Мармурове море.
9. Есть чё?
10. Покаталися на кораблику по Босфору.
11.
12. Колишня військова школа, з 2016 року музей. Це азійська сторона.
13. Будиночки там непогані.
14. А цей пагорб запам’ятався дуже фотогенічними деревами.
15.
16. Втім, там здається фотогенічне все на 360 градусів навкруги. Довжелезні мости через протоку з відстані здаються ажурними та тендітними.
17. Це вже не згадаю що і на якій стороні.
18. У період пандемії істерики та ідіотизму Туреччина довгий час залишалася одним із острівців адекватності, тому місцевий аеропорт активно відправляв-приймав літаки, хоча підозрюю, все одно на порядок менше, ніж у минулому році.
19. І просто вони такі втаємничено гарні, коли уходять прямо в хмари.
20. Європейська сторона. Як видно, тут сучасного також не бракує.
21. І таке поєднання футуризму зі старовиною цьому місту дуже личить. Мечетей там на будь-який смак, маленькі я й не пробував шукати, як називаються.
22.
23. Дівоча вежа, спочатку саме прикордонна вежа, яка потім була маяком, в’язницею, карантином, а зрештою стала пафосним ресторанчиком. Один із символів Стамбулу також.
24. Домбахче, палац турецьких султанів:
25.
26. Ще трохи мостів.
27.
28. Мечеть Çamlıca на азійській стороні, найбільша в Туреччині. Закінчили будувати її зовсім недавно, в 2019 році.
29.
30. Вертаємось на сушу. Прапорів країни скрізь так багато, а тут заодно турки демонструють, як треба виконувати ідіотський закон, що зобов’язує носити маски на свіжому повітрі.
31. 61-метрова вежа Галата (тобто «золота»), ще один із символів міста, видимий із багатьох його точок.
32. Від Босфору в міські квартали глибоко врізається бухта Золотий Ріг, за формою подібна до фіорду. Це її береги:
33. Та мости над нею. До речі, зняті з літнього майданчика чергового кафе, назву якого забув.
34.
35. Вежа Галата здалеку:
36. Стамбул сучасний і не дуже:
37.
38. Відвідали 300-річний діючий хамам. Цікавий досвід, навіть дуже.
39.
40. Ще одне з місць, «обов’язкових» для візиту - Цистерна Базиліка, гігантський підземний резервуар для води на випадок посухи й облоги. Збудований у 4-6 століттях, але крім факту своєї древності нічим не вражає, якщо чесно.
41. Навіть основа однієї з колон у формі голови Горгони Медузи не рятує ситуацію.
42. Ледь не забув, що Стамбул - це ж місто котів. Тим дивніше, що сфотографував я із них лише одного, зате з такою мордою, що одразу видно, хто тут справжній хазяїн.
43. Але загалом місто виглядає якось так - гігантський переповнений человєйнік, шумний і місцями відверто брудний. Дивитися його зі сторони - суцільне задоволення, але ні за що б не хотів у такому жити.
44. Тим часом на нас опускався вечір, а небо набуло чарівних кольорів.
45. Під кінець завітали в мечеть Сулеймані. На прилеглому до неї кладовищі поховані зокрема Роксолана з чоловіком, а також знаменитий османський зодчий Сінан.
46. Як і попередні, дивитись її краще здалеку, із двору в кадр влізають лише фрагменти.
47. Ще чим запам’ятається Туреччина, це гігантськими псами. Вони переважно добрі, але поки не взнаєш, що у такого ведмедика в голові, трохи стрьомно. Цей запам’ятався тим, що украв пляшку з водою у однієї з учасниць групи.
48. Нічна мечеть Сулеймані:
49. Нічний Стамбул: