Куяльник. Сіль, багнюка і прогулянки по воді
Цього року мені пощастило потрапити в Одесу у найкращий час, коли це було в принципі можливо, у перші ж вихідні після відновлення поїздів. Уже в теплу погоду, але без натовпу приїжджих та коронавірусних рекордів. Втім, людних місць я все одно уникав, а поїхав на околицю міста, до Куяльницького лиману. Про нього та прилеглий санаторій нижче і розкажу.
1.
2. Від вокзалу до Куяльнику ходить міський автобус №110, існують навіть легенди, що хтось його бачив наживо. Тому по факту швидше доїхати до початку Лиманної вулиці, куди є купа варіантів транспорту, і по ній дійти 3 км пішки. Дорогою трапляється щось старе.
3. Щось нове.
4. У якийсь момент по ліву руку виросте пагорб, що зветься Жевахова гора - як на рельєф Одеси, це дійсно гора, метрів аж сорок над рівнем моря. Взагалі лізти на неї не планував, та побачив цей Голівуд і не втримався.
5. Із пагорба на горизонті видніється море, безмежне і з кораблями, що пливуть, здається, просто по небу.
6. А в протилежну сторону - Куяльницький лиман.
7. Вхідна арка санаторію:
8. Десь під горою також можна пошукати руїни палацу генерала Жевахова, ім’я якого вона і отримала, але полінився. Вернувся на Лиманну, що заходить безпосередньо в санаторій. Такий авангардний у них палац культури:
9. Під пірамідкою - басейн.
10. Поліз ближче до арки.
11. Цілющі властивості грязей Куяльника були відкриті ще на початку 19 ст., з тих пір із деякими перервами він розвивається як лікувальний курорт. На даний момент близький знову стати на паузу чи просто перейти в дикий стан - санаторій ніби і функціонує, але ледве дихає. Також у минулі роки з лиману видобували сіль.
12. Від арки вниз розходяться підпорні стіни, у яких мені ввижалося щось із культури індіанців. Звідси зручно роздивитись все навкруги.
13. Три однакові корпуси (із яких в кадр влізли два) 80-х років у найгірших архітектурних прийомах СРСР. Завдяки їм пропускна спроможність санаторію зростала до 3000 пацієнтів на місяць. Нині ближній покинутий і в аварійному стані, але всякі руфери і абандонери облазили там все що можна. Інші два ніби діючі, хоча виглядають не дуже оптимістично.
14. Безпосередньо перед лиманом - грязелікарня (1892), і на відміну від висоток, це без перебільшення шедевр. Осягнути її масштаби можна тільки здалеку.
15. Також виділяється водонапірна вежа і обов’язкові для соляних промислів стежки з дерев’яних стовбців. Куяльник помітно висихає і потребує порятунку. Цікаво, що 100 років тому така ситуація вже мала місце, тоді її вирішили шляхом перекидання води з моря, а чи зможуть повторити після століття деградації?..
16. Тепер глянемо на грязелікарню зблизька. Перед входом - пам’ятник лікарю Е. Андріївському, фактичному засновнику здравниці.
17. Ну і сама її архітектура - це щось.
18. З оглядкою на стан, звісно. Я так і не зрозумів, вона хоч трохи функціонує чи аварійна повністю.
19. От хто там точно відпрацьовує за себе і за того хлопця - це садівник.
20.
21. Архітектурні контрасти:
22. Дуже багато бродячих собак, цілі зграї. Хоча агресії вони не проявляли.
23. Іншими свідками минувшини є церква св. Пантелеймона (1888-89).
24. Та гуртожиток (1912).
25. Мінеральні джерела також у наявності, тому на території здравниці діє бювет, а поруч - завод з виробництва мінводи «Куяльник».
26. Ну а тепер гайда до лиману.
27. Як водиться у таких водойм, береги солоно-грязьові з міцним душком. Якщо далі від берега багнюка суха й тверда, то ближче до води робиться в’язка й підступна.
28. Стежки соляних промислів додають оригінальності краєвидам лиману.
29.
30. На протилежному березі - віддалені спальники Суворівського району Одеси. Думається, місцевий аналог Троєщини.
31. Люди спеціально приїжджають на незвичне місце фотографуватися. Дівчата справа цілий чумадан реквізитів притягнули.
32. Ну а хто не фотографується, той на лікування, точніше, самолікування. Обмазатись грязюкою чи полежати в ропі - святе діло, хоча хтозна, як воно працює. Також все ж незвично бачити, як люди ходять по воді, хоч і не на всій території лиману це реально - його глибина до 2,6 метрів, тобто втопитись за бажання можна.
33. Пішов далі понад берегом.
34.
35. Добре, що кросівки чорні самі по собі, ніби й знаю все про лиманні береги, але кожного разу стабільно виповзаю з них як свиня.
36. Природно, що Куяльник став домівкою для маси птахів.
37. Ось один намагається вкрасти багатоповерхівку:)
38. Чудні вони тут, ніде раніше подібних не бачив. Кулик-довгоніг:
39. Із кривими дзьобами - шилодзьобки:
40. Водні мешканці теж цікавими типажами представлені.
41.
42. Кілометри на півтора далі на супутниковому знімку добре видно стежку, що кутом врізається глибоко в лиман, цікаво було подивитись на неї наживо. Пішов я, звісно, понад берегом, а дарма. У безлюдних місцях він швидко робиться непрохідний, і в певні моменти здається, що шляху немає ні вперед, ні назад.
43. Все ж таки якось виглядів в очереті вихід на сушу, добре хоч такий.
44. І таки дійшов до мети. «Стежка» виявилась повністю затопленою, та й не було вже часу й сил її долати.
45. Місцями у відокремлених калюжках вода вже почала висихати й рудіти. На кінець літа Куяльник також стає рожевим, хоч і не настільки яскраво, як озера Херсонщини.
46. Три близнюка, до яких мені зрештою довелось вертатись. Біля місця, куди зайшов, лише об’їзна дорога без жодних зупинок.
47. І знову люди. Тільки тут, хоч у такому масштабі і неочевидно, вони голі - дика сторона лиману, прикрита очеретом, цілком нудистська. Тож зрештою добре, що я вимушений був її обходити.
48. Іще трохи видів магічного лиману, наклацаних по дорозі назад.
49.
50.
51. Літо тільки починалось…
52. Тому дні були довгі, і я навіть устиг в морський порт на захід сонця. На той момент здавалося, що це море цілком може виявитись першим і останнім на весь рік. Добре, що так не сталося, хоча відчуття тривожної невідомості не зникло і через декілька місяців потому.
53.
54.
1.
2. Від вокзалу до Куяльнику ходить міський автобус №110, існують навіть легенди, що хтось його бачив наживо. Тому по факту швидше доїхати до початку Лиманної вулиці, куди є купа варіантів транспорту, і по ній дійти 3 км пішки. Дорогою трапляється щось старе.
3. Щось нове.
4. У якийсь момент по ліву руку виросте пагорб, що зветься Жевахова гора - як на рельєф Одеси, це дійсно гора, метрів аж сорок над рівнем моря. Взагалі лізти на неї не планував, та побачив цей Голівуд і не втримався.
5. Із пагорба на горизонті видніється море, безмежне і з кораблями, що пливуть, здається, просто по небу.
6. А в протилежну сторону - Куяльницький лиман.
7. Вхідна арка санаторію:
8. Десь під горою також можна пошукати руїни палацу генерала Жевахова, ім’я якого вона і отримала, але полінився. Вернувся на Лиманну, що заходить безпосередньо в санаторій. Такий авангардний у них палац культури:
9. Під пірамідкою - басейн.
10. Поліз ближче до арки.
11. Цілющі властивості грязей Куяльника були відкриті ще на початку 19 ст., з тих пір із деякими перервами він розвивається як лікувальний курорт. На даний момент близький знову стати на паузу чи просто перейти в дикий стан - санаторій ніби і функціонує, але ледве дихає. Також у минулі роки з лиману видобували сіль.
12. Від арки вниз розходяться підпорні стіни, у яких мені ввижалося щось із культури індіанців. Звідси зручно роздивитись все навкруги.
13. Три однакові корпуси (із яких в кадр влізли два) 80-х років у найгірших архітектурних прийомах СРСР. Завдяки їм пропускна спроможність санаторію зростала до 3000 пацієнтів на місяць. Нині ближній покинутий і в аварійному стані, але всякі руфери і абандонери облазили там все що можна. Інші два ніби діючі, хоча виглядають не дуже оптимістично.
14. Безпосередньо перед лиманом - грязелікарня (1892), і на відміну від висоток, це без перебільшення шедевр. Осягнути її масштаби можна тільки здалеку.
15. Також виділяється водонапірна вежа і обов’язкові для соляних промислів стежки з дерев’яних стовбців. Куяльник помітно висихає і потребує порятунку. Цікаво, що 100 років тому така ситуація вже мала місце, тоді її вирішили шляхом перекидання води з моря, а чи зможуть повторити після століття деградації?..
16. Тепер глянемо на грязелікарню зблизька. Перед входом - пам’ятник лікарю Е. Андріївському, фактичному засновнику здравниці.
17. Ну і сама її архітектура - це щось.
18. З оглядкою на стан, звісно. Я так і не зрозумів, вона хоч трохи функціонує чи аварійна повністю.
19. От хто там точно відпрацьовує за себе і за того хлопця - це садівник.
20.
21. Архітектурні контрасти:
22. Дуже багато бродячих собак, цілі зграї. Хоча агресії вони не проявляли.
23. Іншими свідками минувшини є церква св. Пантелеймона (1888-89).
24. Та гуртожиток (1912).
25. Мінеральні джерела також у наявності, тому на території здравниці діє бювет, а поруч - завод з виробництва мінводи «Куяльник».
26. Ну а тепер гайда до лиману.
27. Як водиться у таких водойм, береги солоно-грязьові з міцним душком. Якщо далі від берега багнюка суха й тверда, то ближче до води робиться в’язка й підступна.
28. Стежки соляних промислів додають оригінальності краєвидам лиману.
29.
30. На протилежному березі - віддалені спальники Суворівського району Одеси. Думається, місцевий аналог Троєщини.
31. Люди спеціально приїжджають на незвичне місце фотографуватися. Дівчата справа цілий чумадан реквізитів притягнули.
32. Ну а хто не фотографується, той на лікування, точніше, самолікування. Обмазатись грязюкою чи полежати в ропі - святе діло, хоча хтозна, як воно працює. Також все ж незвично бачити, як люди ходять по воді, хоч і не на всій території лиману це реально - його глибина до 2,6 метрів, тобто втопитись за бажання можна.
33. Пішов далі понад берегом.
34.
35. Добре, що кросівки чорні самі по собі, ніби й знаю все про лиманні береги, але кожного разу стабільно виповзаю з них як свиня.
36. Природно, що Куяльник став домівкою для маси птахів.
37. Ось один намагається вкрасти багатоповерхівку:)
38. Чудні вони тут, ніде раніше подібних не бачив. Кулик-довгоніг:
39. Із кривими дзьобами - шилодзьобки:
40. Водні мешканці теж цікавими типажами представлені.
41.
42. Кілометри на півтора далі на супутниковому знімку добре видно стежку, що кутом врізається глибоко в лиман, цікаво було подивитись на неї наживо. Пішов я, звісно, понад берегом, а дарма. У безлюдних місцях він швидко робиться непрохідний, і в певні моменти здається, що шляху немає ні вперед, ні назад.
43. Все ж таки якось виглядів в очереті вихід на сушу, добре хоч такий.
44. І таки дійшов до мети. «Стежка» виявилась повністю затопленою, та й не було вже часу й сил її долати.
45. Місцями у відокремлених калюжках вода вже почала висихати й рудіти. На кінець літа Куяльник також стає рожевим, хоч і не настільки яскраво, як озера Херсонщини.
46. Три близнюка, до яких мені зрештою довелось вертатись. Біля місця, куди зайшов, лише об’їзна дорога без жодних зупинок.
47. І знову люди. Тільки тут, хоч у такому масштабі і неочевидно, вони голі - дика сторона лиману, прикрита очеретом, цілком нудистська. Тож зрештою добре, що я вимушений був її обходити.
48. Іще трохи видів магічного лиману, наклацаних по дорозі назад.
49.
50.
51. Літо тільки починалось…
52. Тому дні були довгі, і я навіть устиг в морський порт на захід сонця. На той момент здавалося, що це море цілком може виявитись першим і останнім на весь рік. Добре, що так не сталося, хоча відчуття тривожної невідомості не зникло і через декілька місяців потому.
53.
54.