Листопад на Богданових стежинах, ч. 2
Вигулявши 5-гривневу купюру в знаковому для неї Суботові, переміщуюсь у Чигирин. Одне з найважливіших міст України часів Гетьманщини, зараз це тихий 9-тисячний райцентр на південному сході Черкаської області.
1.
2. Чигирину в плані збереження пам’яток відверто не пощастило. Укріплення гетьманської доби (у 1648-78 роках місто було фактично столицею України) розвалили в кровопролитні роки Руїни турки та поляки, а повітове місто зніс вихор Другої Світової. Рідко за які будинки чіпляється погляд:
3. Та все ж якщо придивитись, щось та знайдеш. Наприклад, сторожка на обгородженій території телерадіоцентру, ніби нічого такого, але ж вікна… чим не модерн?
Повз сторожку підіймаюсь на Замкову гору, на котрій, звісно, й сліду від замку не лишилось, не рахуючи реконструкцій. Це заповідник, тому вхід платний, 10 гривень. Як не дивно, тут касир у будці на вході була присутня і цього разу я не став сачкувати, хоча, схоже, безплатних обхідних стежок там предостатньо.
4. Загалом майже всю площу гори займає лісопарк, а ліс - це завжди чудесно, особливо сонячного дня:
5.
6. На найвищій точці пагорбу стоїть монументальний пам’ятник зрозуміло кому.
7. А експресивний пролетаріат, що прикрашає його підніжжя, сам по собі промовляє щодо періоду установки (1973 рік, якщо конкретно).
8. Площадка навкруги пам’ятнику є й оглядовим майданчиком заодно. У західному напрямку майже все закривають дерева, видно тільки шматочок долини Тясмину та лісу, соснового, тому яскравого навіть у кінці листопада.
9. Власне Чигирин виглядає нині так:
10. Річка, приватний сектор і дорога на Черкаси. Унизу проглядаються червоні дахи гетьманської резиденції.
11. Багатоповерхівки на горизонті я прийняв за місто-привид Орбіту й почав радісно фоткати на ультразумі, не розуміючи, чому не видно трубу електростанції. Насправді, то віддалений мікрорайон Новий Чигирин. Будували його також для робітників АЕС, а зараз то цілком звичайний житловий сектор.
12. Орбіти ж із гори не видно взагалі, лише труба АЕС одиноко стирчить над лісом, строго по центру кадру:
12a. От в ту сторону я «стрельнути» ультразумом не додумався, тому ось просто збільшений фрагмент попереднього фото:
13. Собор Казанської ікони Божої Матері - єдина помітна домінанта сучасного міста:
14. На самій горі ще заслуговує уваги бастіон замку Петра Дорошенка. Не оригінальний, само собою, а репліка нульових років.
15.
16.
17. Від бастіону спустився у місто. Якимось дивом вціліла школа 1899 року:
18.
19. Собор зблизька:
20. Площа перед будинком культури:
21. Пам’ятник на горі видимий майже звідусіль. Капличка на передньому плані зведена на могилі убитих турками козаків.
22. Далі на черзі музей Хмельницького.
23. На загальному українському тлі виглядає цілком пристойно. Навіть інші відвідувачі були, відчувається, що це все ж туристичне місто.
24.
25.
26. Самого Богдана раніше трохи не так малювали, як ми звикли бачити.
27. Від музею можна піднятися вище нагору, до Петропавлівської церкви 17 ст. Як ви вже могли здогадатись, це також репліка, оригінальний храм знищили турки ще у 1678 році. У будь-якому випадку практично всі реконструкції Чигирина виглядають гармонійно і в міру правдоподібно.
28. Всередині можна фотографувати, більше того, наглядачка увімкнула для мене дужче світло, я ще з таким не стикався. Ну так то ж і ПЦУ.
29. Під храмом стоїть пам’ятник митрополиту Йосифу Нелюбович-Тукальському, соратнику Петра Дорошенка, який відстоював незалежність української церкви ще до того, як це стало мейнстрімом.
30. Від церкви видно резиденцію Хмельницького, останню із вагомих відбудов у сучасному Чигирині. Хоча її очевидно не встигли привести до фінального стану, виглядає досить симпатично.
31. Комплекс складається з оборонних стін, в’їзної брами, гетьманського будинку, канцелярії, скарбниці і т. д. Вхід також платний, але там якась смішна ціна. В споруді, де сидить касир, мою увагу привернула лише шикарна піч:
32. Ну і по території походив-подивився.
33.
34.
35. Контур України із музеєм на задньому плані.
На тому настав час обідати і плавно виїжджати убік дому. Узагалі варто зайвий раз визнати, що подорожі Україною - ще той мазохізм, просто в холод це відчувається дужче. Того дня вкрай приємні побачені місця особливо контрастували з дніщем нашої транспортної інфраструктури. Алкосусіди в поїздах у обидві сторони, холоднючий древній дизель зі Сміли, а спізнювалось уже традиційно все, що може спізнитись. Найбільше мене вгасила неможливість купити на одній автостанції Черкас квиток на автобус із другої. 21 століття, ера високих технологій. ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ, блядь.
36. Вибачте, то вирвався ліричний відступ. Транспортних пригод мені вистачило надовго, і більше у 2019 році я нікуди не їздив. А згодом, хоч би й хотів, це стало взагалі неможливо. Наостанок закину ще кілька фото осіннього Тясмину, прекрасного як із Замковою горою на фоні, так і самого по собі.
37.
38.
1.
2. Чигирину в плані збереження пам’яток відверто не пощастило. Укріплення гетьманської доби (у 1648-78 роках місто було фактично столицею України) розвалили в кровопролитні роки Руїни турки та поляки, а повітове місто зніс вихор Другої Світової. Рідко за які будинки чіпляється погляд:
3. Та все ж якщо придивитись, щось та знайдеш. Наприклад, сторожка на обгородженій території телерадіоцентру, ніби нічого такого, але ж вікна… чим не модерн?
Повз сторожку підіймаюсь на Замкову гору, на котрій, звісно, й сліду від замку не лишилось, не рахуючи реконструкцій. Це заповідник, тому вхід платний, 10 гривень. Як не дивно, тут касир у будці на вході була присутня і цього разу я не став сачкувати, хоча, схоже, безплатних обхідних стежок там предостатньо.
4. Загалом майже всю площу гори займає лісопарк, а ліс - це завжди чудесно, особливо сонячного дня:
5.
6. На найвищій точці пагорбу стоїть монументальний пам’ятник зрозуміло кому.
7. А експресивний пролетаріат, що прикрашає його підніжжя, сам по собі промовляє щодо періоду установки (1973 рік, якщо конкретно).
8. Площадка навкруги пам’ятнику є й оглядовим майданчиком заодно. У західному напрямку майже все закривають дерева, видно тільки шматочок долини Тясмину та лісу, соснового, тому яскравого навіть у кінці листопада.
9. Власне Чигирин виглядає нині так:
10. Річка, приватний сектор і дорога на Черкаси. Унизу проглядаються червоні дахи гетьманської резиденції.
11. Багатоповерхівки на горизонті я прийняв за місто-привид Орбіту й почав радісно фоткати на ультразумі, не розуміючи, чому не видно трубу електростанції. Насправді, то віддалений мікрорайон Новий Чигирин. Будували його також для робітників АЕС, а зараз то цілком звичайний житловий сектор.
12. Орбіти ж із гори не видно взагалі, лише труба АЕС одиноко стирчить над лісом, строго по центру кадру:
12a. От в ту сторону я «стрельнути» ультразумом не додумався, тому ось просто збільшений фрагмент попереднього фото:
13. Собор Казанської ікони Божої Матері - єдина помітна домінанта сучасного міста:
14. На самій горі ще заслуговує уваги бастіон замку Петра Дорошенка. Не оригінальний, само собою, а репліка нульових років.
15.
16.
17. Від бастіону спустився у місто. Якимось дивом вціліла школа 1899 року:
18.
19. Собор зблизька:
20. Площа перед будинком культури:
21. Пам’ятник на горі видимий майже звідусіль. Капличка на передньому плані зведена на могилі убитих турками козаків.
22. Далі на черзі музей Хмельницького.
23. На загальному українському тлі виглядає цілком пристойно. Навіть інші відвідувачі були, відчувається, що це все ж туристичне місто.
24.
25.
26. Самого Богдана раніше трохи не так малювали, як ми звикли бачити.
27. Від музею можна піднятися вище нагору, до Петропавлівської церкви 17 ст. Як ви вже могли здогадатись, це також репліка, оригінальний храм знищили турки ще у 1678 році. У будь-якому випадку практично всі реконструкції Чигирина виглядають гармонійно і в міру правдоподібно.
28. Всередині можна фотографувати, більше того, наглядачка увімкнула для мене дужче світло, я ще з таким не стикався. Ну так то ж і ПЦУ.
29. Під храмом стоїть пам’ятник митрополиту Йосифу Нелюбович-Тукальському, соратнику Петра Дорошенка, який відстоював незалежність української церкви ще до того, як це стало мейнстрімом.
30. Від церкви видно резиденцію Хмельницького, останню із вагомих відбудов у сучасному Чигирині. Хоча її очевидно не встигли привести до фінального стану, виглядає досить симпатично.
31. Комплекс складається з оборонних стін, в’їзної брами, гетьманського будинку, канцелярії, скарбниці і т. д. Вхід також платний, але там якась смішна ціна. В споруді, де сидить касир, мою увагу привернула лише шикарна піч:
32. Ну і по території походив-подивився.
33.
34.
35. Контур України із музеєм на задньому плані.
На тому настав час обідати і плавно виїжджати убік дому. Узагалі варто зайвий раз визнати, що подорожі Україною - ще той мазохізм, просто в холод це відчувається дужче. Того дня вкрай приємні побачені місця особливо контрастували з дніщем нашої транспортної інфраструктури. Алкосусіди в поїздах у обидві сторони, холоднючий древній дизель зі Сміли, а спізнювалось уже традиційно все, що може спізнитись. Найбільше мене вгасила неможливість купити на одній автостанції Черкас квиток на автобус із другої. 21 століття, ера високих технологій. ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ, блядь.
36. Вибачте, то вирвався ліричний відступ. Транспортних пригод мені вистачило надовго, і більше у 2019 році я нікуди не їздив. А згодом, хоч би й хотів, це стало взагалі неможливо. Наостанок закину ще кілька фото осіннього Тясмину, прекрасного як із Замковою горою на фоні, так і самого по собі.
37.
38.