Вилкове, частина друга. Погляд із води
Після того, як походили по Вилковому ніжками, час пересідати на човен. Хоча насправді практично все у місті можна обійти по суші, без погляду із води уявлення було б неповним. Ну й у всякі цікаві місця можна доплисти зрештою.
1. Стартуємо із Очаківського гирла цілою флотилією. Мені пощастило потрапити в останній човен, із якого найзручніше її знімати.
2.
3.
4. Видно одну із старообрядницьких церков:
5. Перед прикордонною заставою завертаємо у «вулицю» Білгородський канал.
6.
7. На відміну від купи інших дунайських каналів, відчувається, що це саме обжита вулиця.
8.
9. Заготовка очерету. Як виявилось, його радісно скуповують в ЄС.
10. Канал ділить місто на дві нерівні частини, а міст усього один, по вулиці Кожедуба.
11. На березі ще й художники творили якраз:
12. Рух там доволі жвавий, і зустрічний, і взагалі. Відчувається, яку важливу роль у місті грає можливість пересування по воді. Ну і місцевих можна ненароком сфотографувати.
13. Втім, це точно не те місце, де будуть раді об’єктиву.
14.
15. Вилкове - місто собак. Вони охороняють причали і просто багато де зустрічаються.
16.
17. Човни майже завжди добре в кадр лягають:
18.
19.
20. У когось у дворі «гараж»:
21. Околиці-нетрі теж є, помножені на місцеві реалії. Якось так виглядають фавели по-вилківськи.
22. За якими місто закінчується і вулиця Білгородський канал стає просто Білгородським гирлом Дунаю.
23. Над плавнями трішки видно багатоповерховий «портовий» квартал.
24. Рибалок усяких неміряно, двоногих та літаючих.
25.
26.
27. А ось попереду замаячила і кінцева ціль запливу:
28. Нею виявився сосновий ліс, що для півдня Одещини трохи неочікувано.
29. А все почалось із того, що на околиці міста були піщані простори, натуральна пустеля із дюнами та пиловими бурями. І щоб захиститись від них, територію засадили спочатку тополями (які не дуже прижились), а потім соснами.
30. Думаю, якби тут досі була пустеля, для туристів то б іще цікавіше виглядало, та місцевим точно не сподобалось би. Але і так як є, теж непогано; ліс - це завжди чарівно, навіть рукотворний.
31.
32. Всередині його сховалося миле озерце - відпрацьований і затоплений піщаний кар’єр:
33.
34. Птаство й тут присутнє, тільки дуже далеко для нормальних фото.
35. А от грибів у цьому лісі немає зовсім від слова взагалі, хоч однієї маленької поганки для галочки.
36. На зворотньому шляху обігнали яскравого дядька на каяку. Як потім виявилось, дядько не простий, а відомий мандрівник та історик-дослідник Сергій Гордієнко. Із дельти Дунаю він якраз починав свою експедицію майже через всю Європу, аж до Барселони. Цікаво, чим то скінчиться. Новин про нього більше я не знайшов, дістатись мети він планував у травні, а це зараз досить проблематично.
37.
1. Стартуємо із Очаківського гирла цілою флотилією. Мені пощастило потрапити в останній човен, із якого найзручніше її знімати.
2.
3.
4. Видно одну із старообрядницьких церков:
5. Перед прикордонною заставою завертаємо у «вулицю» Білгородський канал.
6.
7. На відміну від купи інших дунайських каналів, відчувається, що це саме обжита вулиця.
8.
9. Заготовка очерету. Як виявилось, його радісно скуповують в ЄС.
10. Канал ділить місто на дві нерівні частини, а міст усього один, по вулиці Кожедуба.
11. На березі ще й художники творили якраз:
12. Рух там доволі жвавий, і зустрічний, і взагалі. Відчувається, яку важливу роль у місті грає можливість пересування по воді. Ну і місцевих можна ненароком сфотографувати.
13. Втім, це точно не те місце, де будуть раді об’єктиву.
14.
15. Вилкове - місто собак. Вони охороняють причали і просто багато де зустрічаються.
16.
17. Човни майже завжди добре в кадр лягають:
18.
19.
20. У когось у дворі «гараж»:
21. Околиці-нетрі теж є, помножені на місцеві реалії. Якось так виглядають фавели по-вилківськи.
22. За якими місто закінчується і вулиця Білгородський канал стає просто Білгородським гирлом Дунаю.
23. Над плавнями трішки видно багатоповерховий «портовий» квартал.
24. Рибалок усяких неміряно, двоногих та літаючих.
25.
26.
27. А ось попереду замаячила і кінцева ціль запливу:
28. Нею виявився сосновий ліс, що для півдня Одещини трохи неочікувано.
29. А все почалось із того, що на околиці міста були піщані простори, натуральна пустеля із дюнами та пиловими бурями. І щоб захиститись від них, територію засадили спочатку тополями (які не дуже прижились), а потім соснами.
30. Думаю, якби тут досі була пустеля, для туристів то б іще цікавіше виглядало, та місцевим точно не сподобалось би. Але і так як є, теж непогано; ліс - це завжди чарівно, навіть рукотворний.
31.
32. Всередині його сховалося миле озерце - відпрацьований і затоплений піщаний кар’єр:
33.
34. Птаство й тут присутнє, тільки дуже далеко для нормальних фото.
35. А от грибів у цьому лісі немає зовсім від слова взагалі, хоч однієї маленької поганки для галочки.
36. На зворотньому шляху обігнали яскравого дядька на каяку. Як потім виявилось, дядько не простий, а відомий мандрівник та історик-дослідник Сергій Гордієнко. Із дельти Дунаю він якраз починав свою експедицію майже через всю Європу, аж до Барселони. Цікаво, чим то скінчиться. Новин про нього більше я не знайшов, дістатись мети він планував у травні, а це зараз досить проблематично.
37.