Мелліха. Перша мальтійська
Прибуваючи на Мальту, більшість туристів найперше відправляються в найвідоміші її місця - теперішню і колишню столиці Валлетту та Мдіну, міста Великої гавані, можливо, в рибацьке сільце Марсашлокк.
А от мої плани так склались, що я взагалі зі старту зібрався дивитись другий за величиною острів країни Гозо. Туди можна дістатись тільки на поромі, що стартує з мису на північно-західному краю Мальти, із села Чіркевва.
1. Простір південніше мису займає досить велике місто Мелліха, і саме з нього я вирішив почати знайомство з цієї маленькою острівною країною, перш ніж сісти на пором. Подивитись, що воно там і як, відчути землю під ногами, так би мовити.
2. Але до того треба було чимось зайняти себе протягом кількох годин, бо літак прибуває о четвертій ранку, коли над островами ще суцільна темрява. Перший кадр із Мальти - розмиті смужки світла з ілюмінатора літака.
3. Зарядився дуже доречною в цей час величезною чашкою кави (яка у них вважається усього-то middle), потинявся по аеропорту. На третьому поверсі є засклений оглядовий майданчик. Літачки місцеві домінують:
4. Постер у виправдання того, що я не зовсім безглуздо витрачаю своє життя (але це не точно).
Згодом від аеропорту почали відходити перші автобуси, але прибувати затемна в незнайоме місто все одно виглядало якось тупо. Подивився по карті автобусного маршруту, де він близько проходить до моря, і десь на півшляху вийшов, щоб там дочекатись світанку.
5. Від дороги на північ у море врізається вузький мис, з якого якраз на схід має бути все непогано видно. У темряві обнадійливо світиться село, на зупинці якого я вискочив:
6. Хоча мис незаселений, вдосвіта там уже помітна активність. Люди рибалили, купались, був і мисливець з собакою (хоча не знаю, кого там можна підстрелити).
7. Розвиднилось дуже швидко:
8. Тоді ж стало ясно, що й на морі вже ніхто не спить.
9.
10. Підсвітило хмари:
11. І ось нарешті випливло сонце.
12. На самому мисі знаходиться вежа св. Марка - перша з численних мальтійських оборонних споруд, що пощастило побачити за найближчі дні. А яка їх кількість всього, то не здивуюсь, що можливо, й сотні.
13. Стало повністю видиме й село, яке називається Baħar iċ-Ċagħaq, як виявилося (хз як це вимовити). Такий середземноморський тип забудови також буде типовим під час мандрів по островах, але не приїсться.
14. Ще поклацав трохи, і назад на зупинку, а там і в Мелліху.
15. Де перше, що потрапило в кадр, - дари сонця. Добре жити в субтропіках…
16. Недалеко від зупинки серед периферійних вуличок загубився форт Мелліха. Пішов до нього без особливого оптимізму, і не здивувався, що то зараз якась закрита територія, над котрою стирчить чимало супутникових тарілок. Якби він представляв із себе щось цікаве, то в мережі було б інформації побільше.
Наступна місцева тема - коти. Їх там тьма, можна сказати, що мальтійці сповідують КОТОлицизм.
17. Ворота у фортецю були відчинені, навколо ні людей, ні собак, але навряд там були б раді незрозуміло кому. Роль сторожів виконувало якраз котяче стадо, у яких там цілий імпровізований будиночок. І поява чужинця не залишилась поза їх увагою.
18. Точно-точно не залишилась:)
У Меллісі проживає 11 тис. чоловік (що багато для Мальти) і серед туристів вона теж відома, по-перше, своїми пляжами. Мені ж було цікаво глянути житлову, нетуристичну частину.
19. Тут все характерно мальтійське, тільки не вилизане для показухи, а натуральне. Масивні й вигадливі ручки-колотушки на дверях:
20. Криві рельєфні вулички, будинки із пісковику.
21. А особливо засклені кольорові балкони:
22. Часто-густо на будинках є ніші зі скульптурами святих чи Богородиці.
23. Мальтійці глибоко віруючі, населення островів на 97% - католики. Логічно, що при такому розклАді найбільш вражаючими домінантами міської забудови будуть собори. Приходська церква Різдва Богородиці (1898) - із їх числа.
24. По суті, там цілий храмовий комплекс із санктуарієм, капличками та маленьким кладовищем. Він помітно піднятий над місцевістю, з висоти видно море, яке зовсім близько:
25. Власне собор:
26. У одного святого ріжки є, чи що?
27.
28. Котики скрізь, хай навіть і намальовані.
29. Ще десь на східному краю міста є палац 18 ст., про який я не знав, і тому одразу пішов на захід. Скоро компактна Мелліха закінчується, поступившись місцем неосяжним просторам:
30. Якесь печерне місто прямо-таки:
31. Літачок та місяць:
32. До наступної потрібної мені точки, села Попая, автобуси ще не ходили, а пробиратись дикими стежками було набагато коротше, ніж по трасі. Притому вони реально дикі, якісь вузенькі проходи через бур’яни, кактуси й покинуті ферми.
33. І не просто кактуси, а кактусища вище людського зросту. Цей різновид називається опунція, і він їстівний, як мінімум плоди.
На цих просторах впадає у вічі іще одна мальтійська особливість - городи. Ніби багата країна, з голоду не помирають, а традиції понад усе.
34. Виглядають вони досить по-бомжацьки, але сходити зі стежки не варто. Приватна власність тут у пошані, і якщо забрести на чийсь город, банально сусіди можуть викликати поліцію.
35.
36. На північ видно затоку Mellieha Bay, саме там усі пляжі, готелі та інший гламур. Найвищу точку займає вежа святої Агати.
37. Яка виділяється з-поміж інших своїм кольором. Ну і риштуванням.
38. Трішки з порушенням хронології, так виглядає зблизька:
39. Повернувся на трасу, тут і городи обабіч більш капітальні. Не уявляю, що вони вирощують на такому бідному ґрунті в умовах постійної спеки та посухи.
Зрештою дорога привела мене до Попаї. Це бутафорське село, збудоване в 80-ті роки минулого століття для зйомок мюзиклу про моряка Попая (який зрештою виявився провальним). А от мультик в дитинстві мені подобався, смутно пам’ятаю.
40. По закінченні зйомок село-декорацію не розвалили, не кинули напризволяще і не знищили вандали (як це буває у деяких країнах), а перетворили на туристичний комплекс.
41. Вхід через такий будиночок, там же і каса.
Окрім можливості ходити селом і заходити в більшість його хат, квиток передбачає: використання басейну і морського пляжу з шезлонгами, парасольками, душем і т. д.; відвідування музею, кінотеатру та театралізованої вистави; прогулянка на човні, міні-поле для гольфу, листівку, попкорн і губозакатувальну машинку.
42. На жаль, продається все це тільки разом за 15 євро. Я ж хотів тільки подивитись, то вирішив, що за такі гроші то буде дуже кучеряво. Тому «гуляв» по селу тільки з допомогою зуму фотоапарату.
43. Всі хатки дерев’яні, виконані в своєрідному стилі.
44. Щось добудовують і досі.
45.
46. Зручно, що село лежить на березі бухти і з протилежного боку все видно. Береги уривчасті, підходити до краю небезпечно.
47.
48. Характерний рибальський човник «луццу» зазвичай пофарбований у яскраві кольори, і, якщо придивитися, має очі. Але про луццу ще буде привід поговорити більш детально.
49. Вулички Попаї:
50.
51. І театралізовану виставу ненароком підглянув. Хоч і не було здалеку нічого чути, навряд пропустив щось важливе. Спочатку на розминку вийшов сам Попай з подружкою.
52. А там приєдналось ще двійко персонажів, і пішла жара.
53. Вид на Мелліху в контровому світлі, а проте хай буде.
Далі хотів прогулятися понад берегом, на навігаторі намальовані стежки й відмічені оглядові майданчики… але виявилось, що то все приватна власність за високими парканами. Тому дочекався автобуса й поїхав одразу до порому в Чіркевву.
А от мої плани так склались, що я взагалі зі старту зібрався дивитись другий за величиною острів країни Гозо. Туди можна дістатись тільки на поромі, що стартує з мису на північно-західному краю Мальти, із села Чіркевва.
1. Простір південніше мису займає досить велике місто Мелліха, і саме з нього я вирішив почати знайомство з цієї маленькою острівною країною, перш ніж сісти на пором. Подивитись, що воно там і як, відчути землю під ногами, так би мовити.
2. Але до того треба було чимось зайняти себе протягом кількох годин, бо літак прибуває о четвертій ранку, коли над островами ще суцільна темрява. Перший кадр із Мальти - розмиті смужки світла з ілюмінатора літака.
3. Зарядився дуже доречною в цей час величезною чашкою кави (яка у них вважається усього-то middle), потинявся по аеропорту. На третьому поверсі є засклений оглядовий майданчик. Літачки місцеві домінують:
4. Постер у виправдання того, що я не зовсім безглуздо витрачаю своє життя (але це не точно).
Згодом від аеропорту почали відходити перші автобуси, але прибувати затемна в незнайоме місто все одно виглядало якось тупо. Подивився по карті автобусного маршруту, де він близько проходить до моря, і десь на півшляху вийшов, щоб там дочекатись світанку.
5. Від дороги на північ у море врізається вузький мис, з якого якраз на схід має бути все непогано видно. У темряві обнадійливо світиться село, на зупинці якого я вискочив:
6. Хоча мис незаселений, вдосвіта там уже помітна активність. Люди рибалили, купались, був і мисливець з собакою (хоча не знаю, кого там можна підстрелити).
7. Розвиднилось дуже швидко:
8. Тоді ж стало ясно, що й на морі вже ніхто не спить.
9.
10. Підсвітило хмари:
11. І ось нарешті випливло сонце.
12. На самому мисі знаходиться вежа св. Марка - перша з численних мальтійських оборонних споруд, що пощастило побачити за найближчі дні. А яка їх кількість всього, то не здивуюсь, що можливо, й сотні.
13. Стало повністю видиме й село, яке називається Baħar iċ-Ċagħaq, як виявилося (хз як це вимовити). Такий середземноморський тип забудови також буде типовим під час мандрів по островах, але не приїсться.
14. Ще поклацав трохи, і назад на зупинку, а там і в Мелліху.
15. Де перше, що потрапило в кадр, - дари сонця. Добре жити в субтропіках…
16. Недалеко від зупинки серед периферійних вуличок загубився форт Мелліха. Пішов до нього без особливого оптимізму, і не здивувався, що то зараз якась закрита територія, над котрою стирчить чимало супутникових тарілок. Якби він представляв із себе щось цікаве, то в мережі було б інформації побільше.
Наступна місцева тема - коти. Їх там тьма, можна сказати, що мальтійці сповідують КОТОлицизм.
17. Ворота у фортецю були відчинені, навколо ні людей, ні собак, але навряд там були б раді незрозуміло кому. Роль сторожів виконувало якраз котяче стадо, у яких там цілий імпровізований будиночок. І поява чужинця не залишилась поза їх увагою.
18. Точно-точно не залишилась:)
У Меллісі проживає 11 тис. чоловік (що багато для Мальти) і серед туристів вона теж відома, по-перше, своїми пляжами. Мені ж було цікаво глянути житлову, нетуристичну частину.
19. Тут все характерно мальтійське, тільки не вилизане для показухи, а натуральне. Масивні й вигадливі ручки-колотушки на дверях:
20. Криві рельєфні вулички, будинки із пісковику.
21. А особливо засклені кольорові балкони:
22. Часто-густо на будинках є ніші зі скульптурами святих чи Богородиці.
23. Мальтійці глибоко віруючі, населення островів на 97% - католики. Логічно, що при такому розклАді найбільш вражаючими домінантами міської забудови будуть собори. Приходська церква Різдва Богородиці (1898) - із їх числа.
24. По суті, там цілий храмовий комплекс із санктуарієм, капличками та маленьким кладовищем. Він помітно піднятий над місцевістю, з висоти видно море, яке зовсім близько:
25. Власне собор:
26. У одного святого ріжки є, чи що?
27.
28. Котики скрізь, хай навіть і намальовані.
29. Ще десь на східному краю міста є палац 18 ст., про який я не знав, і тому одразу пішов на захід. Скоро компактна Мелліха закінчується, поступившись місцем неосяжним просторам:
30. Якесь печерне місто прямо-таки:
31. Літачок та місяць:
32. До наступної потрібної мені точки, села Попая, автобуси ще не ходили, а пробиратись дикими стежками було набагато коротше, ніж по трасі. Притому вони реально дикі, якісь вузенькі проходи через бур’яни, кактуси й покинуті ферми.
33. І не просто кактуси, а кактусища вище людського зросту. Цей різновид називається опунція, і він їстівний, як мінімум плоди.
На цих просторах впадає у вічі іще одна мальтійська особливість - городи. Ніби багата країна, з голоду не помирають, а традиції понад усе.
34. Виглядають вони досить по-бомжацьки, але сходити зі стежки не варто. Приватна власність тут у пошані, і якщо забрести на чийсь город, банально сусіди можуть викликати поліцію.
35.
36. На північ видно затоку Mellieha Bay, саме там усі пляжі, готелі та інший гламур. Найвищу точку займає вежа святої Агати.
37. Яка виділяється з-поміж інших своїм кольором. Ну і риштуванням.
38. Трішки з порушенням хронології, так виглядає зблизька:
39. Повернувся на трасу, тут і городи обабіч більш капітальні. Не уявляю, що вони вирощують на такому бідному ґрунті в умовах постійної спеки та посухи.
Зрештою дорога привела мене до Попаї. Це бутафорське село, збудоване в 80-ті роки минулого століття для зйомок мюзиклу про моряка Попая (який зрештою виявився провальним). А от мультик в дитинстві мені подобався, смутно пам’ятаю.
40. По закінченні зйомок село-декорацію не розвалили, не кинули напризволяще і не знищили вандали (як це буває у деяких країнах), а перетворили на туристичний комплекс.
41. Вхід через такий будиночок, там же і каса.
Окрім можливості ходити селом і заходити в більшість його хат, квиток передбачає: використання басейну і морського пляжу з шезлонгами, парасольками, душем і т. д.; відвідування музею, кінотеатру та театралізованої вистави; прогулянка на човні, міні-поле для гольфу, листівку, попкорн і губозакатувальну машинку.
42. На жаль, продається все це тільки разом за 15 євро. Я ж хотів тільки подивитись, то вирішив, що за такі гроші то буде дуже кучеряво. Тому «гуляв» по селу тільки з допомогою зуму фотоапарату.
43. Всі хатки дерев’яні, виконані в своєрідному стилі.
44. Щось добудовують і досі.
45.
46. Зручно, що село лежить на березі бухти і з протилежного боку все видно. Береги уривчасті, підходити до краю небезпечно.
47.
48. Характерний рибальський човник «луццу» зазвичай пофарбований у яскраві кольори, і, якщо придивитися, має очі. Але про луццу ще буде привід поговорити більш детально.
49. Вулички Попаї:
50.
51. І театралізовану виставу ненароком підглянув. Хоч і не було здалеку нічого чути, навряд пропустив щось важливе. Спочатку на розминку вийшов сам Попай з подружкою.
52. А там приєдналось ще двійко персонажів, і пішла жара.
53. Вид на Мелліху в контровому світлі, а проте хай буде.
Далі хотів прогулятися понад берегом, на навігаторі намальовані стежки й відмічені оглядові майданчики… але виявилось, що то все приватна власність за високими парканами. Тому дочекався автобуса й поїхав одразу до порому в Чіркевву.