2019
Є така традиція, наприкінці року накидати трішки всякого про нього на вентилятор. Ну як, традиція… у мене таке аж вдруге. Один раз - випадковість, два - співпадіння, ну і так далі по тексту.
Заодно привід поговорити на різні вільні теми, наприклад, про те, чи цей світ довбонувся повністю, чи тільки трішки. Або про музику. Подорожі? А чом я маю тільки про них писати, подивіться краще, яке шикарне музло знайшов:
Для тих, хто злякається великої кількості букоф нижче, кину спойлер, що фотки в кінці також є (можливо, іноді навіть хороші). 50 знімків за рік, що минає, які мені самому здались вдалими або мають якесь особливе значення - просто у хронологічному порядку, без жодних рейтингів. Вибрати їх із 17 тисяч було складно, та я старався.
Принагідно можу попросити, хто раптом зібрався вітати мене зі святами, не треба бажати більше подорожей. Я і так затрахався:) Побажайте краще нормальну жінку, а теоретично цікаві єбеня якось знаходяться в моєму житті самі по собі.
Ще можна поговорити про речі. Ті, що осідають в квартирі і займають місце. Потрібні і не дуже, але не настільки, щоб просто взяти і викинути їх. Я не люблю накопичувати речі, не люблю, коли мені їх дарують. Певно, у психологів психіатрів навіть є визначення для цього, такий собі синдром Плюшкіна навпаки. Хоча й без них я знаю, чому мене так загребло - з далеких часів, коли настала необхідність зйобувати з Криму.
Здавалось би, там і вивозити немає чого, чим взагалі можна обжитись на орендованій квартирі, та за три роки набралося стільки, що тягав великими торбами, і не один раз (благо, Укрзалізниця ще пробивала залізний заслін), і все одно щось там покинув. Дивно, чому п’ять років тому, у розпал бойових дій, все виглядало куди більш оптимістично - якось стримаємо заразу і самі вистоїмо. Натомість 2019-й (хоч і був добрий до мене та гріх на нього жалітись) залишив гіркий післясмак усвідомлення того, що у нас немає майбутнього. І гіпотетичного другого разу, якщо такий трапиться, вже не буде можливості так неспішно й вільно вивозити свої речі в… та пофіг куди.
Тому так дарма ігнорований внутрішній голос все гучніше підказує, що треба б зайнятися англійською, котра мені відверто не дається, як і всі інші іноземні, але ж чомусь тільки цю заразу вивели як мову міжнародного спілкування.
Заодно можна дати собі візуалізацію на 2020-й рік. Люди, яким я не вірю, кажуть, що помагає. Хоча б по 15 хвилин на день. Хоча б на рівні перегляду фільмів з субтитрами.
Вчи англійську.
Вчи англійську, тупе жирне падло.
Вчи, а то здохнеш.
Тим більше, попереду основна частина зими, і може з’явитись навіть таке давно відчужене для мене поняття як вільний час (а нерідка в цей період температура 37+ тільки помагає ніде не вештатись на вихідних і всидіти дома).
Проте це сумнівне задоволення особисто для мене, тому таке трапляється нечасто. У якості виправдання самотнього колекціонування вражень замість речей, постер із мальтійського аеропорту:
2019-й виявився максимально продуктивним саме у міжнародному напрямку, і наперед сумно, що наступний таким не буде. Банально відгуляв дні відпустки, накоплені за попередні роки, і от уже в мене немає накоплених днів відпустки. Та все ж краще, що це трапилось зі мною зараз, ніж носитися з ними далі.
Нарешті виповз за межі Європи. Приємно, що мова не про Туреччину чи Єгипет, як у більшості співгромадян, а про омріяний загадковий Киргизстан. Всього побував у 9 країнах, із яких 7 вперше, і Польща з Молдовою не вперше (причому частина Молдови припала на невизнане Придністров’я, яке було із серії «страшно, але цікаво», і тому не давало спокою). Усього кількість побачених іноземних держав дійшла до 18 - навіть не десятина від загальної їх кількості, але таке собі символічне «повноліття».
В Україні просів за кількістю побачених за рік місць (порівняно з 2018), але не думаю, що за якістю. Всього назбиралось 87 міст, сіл, селищ та природніх точок у 15 областях, із яких 78 вперше.
Також закрив для себе пару гештальтів: побував у всіх областях України (не вистачало Донецької та Луганської), а на Вінниччині у всіх райцентрах (ще поки їх 27). Не за один рік, звісно, а взагалі, та все одно.
У 2019-ому у подорожах я провів 70 днів, і це привід ще раз йому за все подякувати. Можна ставитись до цього по-різному, але факт: я навряд пригадаю, що відбувалося у вівторок пару тижнів назад, а от, наприклад, 16 березня можу відтворити ледь не погодинно. А цей блог мені в тому допоможе, навіть кілька років потому. Власне, це і є його основна мета, бо крім мене самого ця писанина, об’єктивно, навряд комусь потрібна.
Перш ніж перейти до обіцяних фоток, дозволю собі закинути сюди ще кілька абзаців тексту, тільки не мого власного. Раз уже говорити про 2019-й все що завгодно, то мова про уривок із прочитаної в ньому книжки, яка вразила найбільше з-поміж усіх. Хоча як і все інше, з рештою написаного тут уривок не має жодного зв’язку. Мабуть.
Лех молча злился. Что-то бормоча, он рассматривал птиц в клетках. В конце концов, выбрав самую сильную птицу, он готовил из самых разных веществ вонючие яркие краски. Привязав выбранную птицу к запястью, Лех раскрашивал ее крылья, голову и грудку в разные цвета, пока она не становилась ярче и пестрее букета полевых цветов.
Потом мы шли в лес. Там Лех давал мне раскрашенную птицу и велел слегка сжать ее. Птица начинала щебетать и созывала стаю сородичей, которые нервно кружили над нашими головами. Заслышав их, пленница отчаянно рвалась из рук, издавая громкие трели, ее сердечко лихорадочно билось в свешевыкрашенной грудке.
Когда над нами слеталось достаточно много птиц, Лех давал знак отпустить пленницу. Счастливая птица радостно взмывала вверх радужной капелькой на фоне туч и врывалась в поджидавшую ее коричневую стаю. На мгновение птицы были сбиты с толку. Раскрашенная птица металась по стае, тщетно пытаясь убедить соплеменниц в том, что она принадлежит к их роду. Они встревоженно летали вокруг, ослепленные ее ярким оперением. Раскрашенную птицу отвергали и все решительнее отгоняли прочь в то время, как она усердно пыталась найти себе место в стае. Тогда птицы, одна за другой, заходили на вираж и жестоко атаковали возмутительницу спокойствия. Очень скоро она падала на землю. Когда, в конце концов, мы находили раскрашенную птицу, она, как правило, была мертва. Лех тщательно подсчитывал количество нанесенных ей ран. Кровь сочилась сквозь разноцветные перья, размывая краску и пачкая Леху руки.
1. Чорне море, Одеса.
2. Захід сонця над Бендерською фортецею, Молдова/ПМР.
3. Котик і Всехсвятський скит, Святогірськ, Донецька обл.
4. Водонапірна вежа Шухова у Помічній, Кіровоградська обл.
5. Веселка над Середземним морем, о. Ібіца, Іспанія.
6. Білка-альбінос, Киргизстан (і кілька наступних там же).
7. Озеро Іссик-Куль.
8. Плато Барскоон, ~3900 м над рівнем моря.
9. Пастух та його стадо в ущелині Барскоон.
10. Буря в степу, десь біля озера Туз-Куль.
11. Коні на плато Сон-Куль.
12. Злиття річок Нарин та Кара-Суу.
13. Дощ в аеропорту «Манас».
14. Белзький бузько, Львівська обл.
15. Індустріальний пейзаж з Петрівського відвалу, Кривий Ріг.
16. Старе місто Гданська, Польща.
17. Озеро Бондхусватнет, Норвегія.
18. Це також воно:
19. Світанок на березі Акрофіорду, Норвегія.
20. Краєвид по дорозі до Прейкестолена, Норвегія.
21. Небо над Ризьким замком, Латвія.
22. Підсвічені ранковим сонцем хмари, Вінниця.
23. Панорама села Лосяч, Тернопільська обл.
24. Біле озеро в Білому селі, Рівненська обл.
25. Поїзд поліської вузькоколійки на станції Антонівка, Рівненська обл.
26. Туман над Селом-при-Бледу, Словенія (і кілька наступних там же).
27. Світанок над озером Блед.
28. Дахи містечка Піран і Адріатичне море.
29. Мости у місті Шкофья-Лока.
30. Вид із старого замку Целє.
31. Неоготична церква у селі Данилово, Закарпатська обл.
32. Хмари над Хустом, Закарпатська обл.
33. Голубиний прайд у Кельменцях, Чернівецька обл.
34. Таємнича пустеля у Дніпропетровській обл.
35. Ранкова заграва над Кам’янським, Дніпропетровська обл.
36. Котосмайлик у Вилково, Одеська обл.
37. Туман над Дунаєм, Одеська обл.
38. Скелі біля міста Айнсилем, Мальта (і кілька наступних там же).
39. Захід сонця у затоці Дуейра.
40. Фестиваль повітряних зміїв біля села Арб.
41. Класичний мальтійський кадр із того ж села.
42. Соляний видобуток у затоці Швейні біля міста Марсалфорн.
43. Вид кудись на найбільшу агломерацію Мальти зі скель Дінглі.
44. Вечірній літачок там же.
45. Панорама Валлетти.
46. Скептична сойка, Вінниця.
47. Янгол, на якого ми заслужили, Вінниця.
48. Золота осінь сурового режиму, Вінниця.
49. Невагома скрипачка, Черкаси.
50. Туманний трамвайчик, Вінниця.
Заодно привід поговорити на різні вільні теми, наприклад, про те, чи цей світ довбонувся повністю, чи тільки трішки. Або про музику. Подорожі? А чом я маю тільки про них писати, подивіться краще, яке шикарне музло знайшов:
Click to viewДля тих, хто злякається великої кількості букоф нижче, кину спойлер, що фотки в кінці також є (можливо, іноді навіть хороші). 50 знімків за рік, що минає, які мені самому здались вдалими або мають якесь особливе значення - просто у хронологічному порядку, без жодних рейтингів. Вибрати їх із 17 тисяч було складно, та я старався.
Принагідно можу попросити, хто раптом зібрався вітати мене зі святами, не треба бажати більше подорожей. Я і так затрахався:) Побажайте краще нормальну жінку, а теоретично цікаві єбеня якось знаходяться в моєму житті самі по собі.
Ще можна поговорити про речі. Ті, що осідають в квартирі і займають місце. Потрібні і не дуже, але не настільки, щоб просто взяти і викинути їх. Я не люблю накопичувати речі, не люблю, коли мені їх дарують. Певно, у психологів психіатрів навіть є визначення для цього, такий собі синдром Плюшкіна навпаки. Хоча й без них я знаю, чому мене так загребло - з далеких часів, коли настала необхідність зйобувати з Криму.
Здавалось би, там і вивозити немає чого, чим взагалі можна обжитись на орендованій квартирі, та за три роки набралося стільки, що тягав великими торбами, і не один раз (благо, Укрзалізниця ще пробивала залізний заслін), і все одно щось там покинув. Дивно, чому п’ять років тому, у розпал бойових дій, все виглядало куди більш оптимістично - якось стримаємо заразу і самі вистоїмо. Натомість 2019-й (хоч і був добрий до мене та гріх на нього жалітись) залишив гіркий післясмак усвідомлення того, що у нас немає майбутнього. І гіпотетичного другого разу, якщо такий трапиться, вже не буде можливості так неспішно й вільно вивозити свої речі в… та пофіг куди.
Тому так дарма ігнорований внутрішній голос все гучніше підказує, що треба б зайнятися англійською, котра мені відверто не дається, як і всі інші іноземні, але ж чомусь тільки цю заразу вивели як мову міжнародного спілкування.
Заодно можна дати собі візуалізацію на 2020-й рік. Люди, яким я не вірю, кажуть, що помагає. Хоча б по 15 хвилин на день. Хоча б на рівні перегляду фільмів з субтитрами.
Вчи англійську.
Вчи англійську, тупе жирне падло.
Вчи, а то здохнеш.
Тим більше, попереду основна частина зими, і може з’явитись навіть таке давно відчужене для мене поняття як вільний час (а нерідка в цей період температура 37+ тільки помагає ніде не вештатись на вихідних і всидіти дома).
Проте це сумнівне задоволення особисто для мене, тому таке трапляється нечасто. У якості виправдання самотнього колекціонування вражень замість речей, постер із мальтійського аеропорту:
2019-й виявився максимально продуктивним саме у міжнародному напрямку, і наперед сумно, що наступний таким не буде. Банально відгуляв дні відпустки, накоплені за попередні роки, і от уже в мене немає накоплених днів відпустки. Та все ж краще, що це трапилось зі мною зараз, ніж носитися з ними далі.
Нарешті виповз за межі Європи. Приємно, що мова не про Туреччину чи Єгипет, як у більшості співгромадян, а про омріяний загадковий Киргизстан. Всього побував у 9 країнах, із яких 7 вперше, і Польща з Молдовою не вперше (причому частина Молдови припала на невизнане Придністров’я, яке було із серії «страшно, але цікаво», і тому не давало спокою). Усього кількість побачених іноземних держав дійшла до 18 - навіть не десятина від загальної їх кількості, але таке собі символічне «повноліття».
В Україні просів за кількістю побачених за рік місць (порівняно з 2018), але не думаю, що за якістю. Всього назбиралось 87 міст, сіл, селищ та природніх точок у 15 областях, із яких 78 вперше.
Також закрив для себе пару гештальтів: побував у всіх областях України (не вистачало Донецької та Луганської), а на Вінниччині у всіх райцентрах (ще поки їх 27). Не за один рік, звісно, а взагалі, та все одно.
У 2019-ому у подорожах я провів 70 днів, і це привід ще раз йому за все подякувати. Можна ставитись до цього по-різному, але факт: я навряд пригадаю, що відбувалося у вівторок пару тижнів назад, а от, наприклад, 16 березня можу відтворити ледь не погодинно. А цей блог мені в тому допоможе, навіть кілька років потому. Власне, це і є його основна мета, бо крім мене самого ця писанина, об’єктивно, навряд комусь потрібна.
Перш ніж перейти до обіцяних фоток, дозволю собі закинути сюди ще кілька абзаців тексту, тільки не мого власного. Раз уже говорити про 2019-й все що завгодно, то мова про уривок із прочитаної в ньому книжки, яка вразила найбільше з-поміж усіх. Хоча як і все інше, з рештою написаного тут уривок не має жодного зв’язку. Мабуть.
Лех молча злился. Что-то бормоча, он рассматривал птиц в клетках. В конце концов, выбрав самую сильную птицу, он готовил из самых разных веществ вонючие яркие краски. Привязав выбранную птицу к запястью, Лех раскрашивал ее крылья, голову и грудку в разные цвета, пока она не становилась ярче и пестрее букета полевых цветов.
Потом мы шли в лес. Там Лех давал мне раскрашенную птицу и велел слегка сжать ее. Птица начинала щебетать и созывала стаю сородичей, которые нервно кружили над нашими головами. Заслышав их, пленница отчаянно рвалась из рук, издавая громкие трели, ее сердечко лихорадочно билось в свешевыкрашенной грудке.
Когда над нами слеталось достаточно много птиц, Лех давал знак отпустить пленницу. Счастливая птица радостно взмывала вверх радужной капелькой на фоне туч и врывалась в поджидавшую ее коричневую стаю. На мгновение птицы были сбиты с толку. Раскрашенная птица металась по стае, тщетно пытаясь убедить соплеменниц в том, что она принадлежит к их роду. Они встревоженно летали вокруг, ослепленные ее ярким оперением. Раскрашенную птицу отвергали и все решительнее отгоняли прочь в то время, как она усердно пыталась найти себе место в стае. Тогда птицы, одна за другой, заходили на вираж и жестоко атаковали возмутительницу спокойствия. Очень скоро она падала на землю. Когда, в конце концов, мы находили раскрашенную птицу, она, как правило, была мертва. Лех тщательно подсчитывал количество нанесенных ей ран. Кровь сочилась сквозь разноцветные перья, размывая краску и пачкая Леху руки.
1. Чорне море, Одеса.
2. Захід сонця над Бендерською фортецею, Молдова/ПМР.
3. Котик і Всехсвятський скит, Святогірськ, Донецька обл.
4. Водонапірна вежа Шухова у Помічній, Кіровоградська обл.
5. Веселка над Середземним морем, о. Ібіца, Іспанія.
6. Білка-альбінос, Киргизстан (і кілька наступних там же).
7. Озеро Іссик-Куль.
8. Плато Барскоон, ~3900 м над рівнем моря.
9. Пастух та його стадо в ущелині Барскоон.
10. Буря в степу, десь біля озера Туз-Куль.
11. Коні на плато Сон-Куль.
12. Злиття річок Нарин та Кара-Суу.
13. Дощ в аеропорту «Манас».
14. Белзький бузько, Львівська обл.
15. Індустріальний пейзаж з Петрівського відвалу, Кривий Ріг.
16. Старе місто Гданська, Польща.
17. Озеро Бондхусватнет, Норвегія.
18. Це також воно:
19. Світанок на березі Акрофіорду, Норвегія.
20. Краєвид по дорозі до Прейкестолена, Норвегія.
21. Небо над Ризьким замком, Латвія.
22. Підсвічені ранковим сонцем хмари, Вінниця.
23. Панорама села Лосяч, Тернопільська обл.
24. Біле озеро в Білому селі, Рівненська обл.
25. Поїзд поліської вузькоколійки на станції Антонівка, Рівненська обл.
26. Туман над Селом-при-Бледу, Словенія (і кілька наступних там же).
27. Світанок над озером Блед.
28. Дахи містечка Піран і Адріатичне море.
29. Мости у місті Шкофья-Лока.
30. Вид із старого замку Целє.
31. Неоготична церква у селі Данилово, Закарпатська обл.
32. Хмари над Хустом, Закарпатська обл.
33. Голубиний прайд у Кельменцях, Чернівецька обл.
34. Таємнича пустеля у Дніпропетровській обл.
35. Ранкова заграва над Кам’янським, Дніпропетровська обл.
36. Котосмайлик у Вилково, Одеська обл.
37. Туман над Дунаєм, Одеська обл.
38. Скелі біля міста Айнсилем, Мальта (і кілька наступних там же).
39. Захід сонця у затоці Дуейра.
40. Фестиваль повітряних зміїв біля села Арб.
41. Класичний мальтійський кадр із того ж села.
42. Соляний видобуток у затоці Швейні біля міста Марсалфорн.
43. Вид кудись на найбільшу агломерацію Мальти зі скель Дінглі.
44. Вечірній літачок там же.
45. Панорама Валлетти.
46. Скептична сойка, Вінниця.
47. Янгол, на якого ми заслужили, Вінниця.
48. Золота осінь сурового режиму, Вінниця.
49. Невагома скрипачка, Черкаси.
50. Туманний трамвайчик, Вінниця.